Мониторинг

ТВ-Программа

Чому в Україні не вдається створити єдиний телепул?

І чи варто взагалі так сильно сподіватись на цю «паличку-виручалочку» для нашого футболу?

Влад БІЛИЙ, «Футбольний клуб»

2022-01-21 14:10

Останнім часом активізувалась дискусія щодо так званого єдиного телепулу в чемпіонаті України. Один із керівників УПЛ обіцяє напружений тендер, а сама ліга, за неофіційною інформацією, сподівається отримати від переможців торгів 12 мільйонів доларів.

Авторитетні колеги висувають різноманітні пропозиції, які допоможуть в реалізації єдиного пулу. І хоча, відверто кажучи, дещо «лівацькі» заходи (з наглядачами-спостерігачами, регуляцією того, що показують режисери і говорять коментатори, штрафами за «необ'єктивність» і т.п.), не виглядають надто життєздатними – як з точки зору неприпустимості втручання у приватний бізнес, так і в плані їх імплементації з боку організаторів змагань – дуже добре, що такі питання підіймаються публічно на серйозному рівні.

При цьому я абсолютно згоден з тим, що ангажованість головного претендента на єдиний пул – а саме групи каналів «Футбол 1/2/3» – є однією з ключових перешкод для централізованого продажу прав на трансляції матчів УПЛ. Просто не думаю, що будь-які «правила гарного тону», прописані в регламентах, змінять їх пропагандистську сутність.

Не будемо загострювати увагу на цьому аспекті: хто стежить за нашим футболом, прекрасно знає, про що йдеться. І також прекрасно розуміє, що «Футбол 1/2/3» ніколи, ніколи, ніколи не буде об'єктивний до тих, хто сміє кидати виклик «Шахтарю» (або ж «нашій команді», як частенько називають донеччан в ефірі чинного «офіційного транслятора» УПЛ).

І мова тут не лише про «Динамо», але й про інші клуби, кожен із яких у будь-який момент може опинитись під прицілом досвідчених «інсайдерів», «любителів котів», «читців по губах» чи «експертів з оподаткування».

Хоча ніде правди діти: саме принципова позиція «Динамо» у свій час не дозволила «Футболам» повністю монополізувати телепоказ цієї гри в Україні, і саме Ігор Суркіс неодноразово підкреслював, що ніколи не віддасть цим каналам телеправа на домашні матчі свого клубу в національних турнірах.

Тому що «навіть» умовний мільйон доларів, який теоретично може дістатись біло-синім від «офіційного транслятора», явно не компенсує потенційні іміджеві, маркетингові та просто моральні втрати «Динамо» від регулярних інформаційних атак.

І це ми ще не говоримо про ключовий вплив транслятора на складання розкладу матчів, який можна широко використовувати для забезпечення більш сприятливого календаря для «дружніх» клубів і навпаки – більш складного для «недружніх».

Невідомо, чи залишаються «Динамо», «Зоря», «Дніпро-1» та деякі інші клуби на тих же принципових позиціях відносно «Футболів», однак у будь-якому випадку їхні можливі сумніви та перестороги зрозумілі.

Разом із тим, усе це підводить нас до більш важливого, точніше – найважливішого, питання в контексті єдиного пулу...

Чи є реальна мотивація у клубів для створення єдиного телепулу?

Головним чином говоримо про фінансову мотивацію. Навіть якщо УПЛ вдасться виторгувати 12 мільйонів – для 16 клубів це просто сльози на фоні їхніх звичних витрат. Так, це може бути більше, ніж деякі з них (але точно не те ж «Динамо») отримуються прямо зараз, але все одно – це не та різниця, яка може змінити загальну картину.

При цьому я не з тих, хто нарікає на «жадібність» потенційних трансляторів, які, бачте, не хочуть платити нашим клубам «справедливу» ціну. Ну, як в Польщі, Туреччині, Бельгії чи Швейцарії. Про мільярди АПЛ, Ла Ліги чи Серії А, якими постійно оперують експерти, взагалі смішно чути.

Відверто кажучи, я і в 12 мільйонів важко вірю. Тому що, можливо, крім «Футболів» для всіх інших претендентів на єдиний пул – це бізнес. А відбити навіть десятку в наших реаліях буде надзвичайно складно.

По-перше, економічна ситуація – самі знаєте. А по-друге, у нас досі не сформована культура платного спортивного телебачення. Зайдіть в коментарі під будь-якою новиною про Megogo на будь-якому популярному футбольному ресурсі й почитайте ці нюні про бідний народ, позбавлений клятими здирниками можливості дивитись Лігу чемпіонів...

У казочки про те, що чемпіонат України так мало коштує, бо права продаються нарізно, а от варто тільки створити єдиний пул – і ціна на УПЛ злетить, вибачте, я теж не вірю. Тому що внутрішній ринок у нас вельми обмежений, а на міжнародному, пардон за прямоту, наш чемпіонат і даром нікому не потрібний.

Хто думає інакше, нехай подивиться на захмарні рейтинги серед українських телеглядачів чемпіонатів Португалії, Туреччини чи Бельгії, які наразі транслюються нашими каналами. Гадаю, інтерес умовних бельгійців, турків чи португальців до УПЛ буде не більшим.

Іншим вагомим фактором є і те, що операційним управлінням реалізації телеправ займається дирекція УПЛ, а про її «успіхи» в царині генерації прибутків для клубів з 2008 року можна хіба що складати легенди.

Не менше повинен насторожувати і той факт, що на «найвищому рівні» курирувати створення єдиного пулу взявся ніхто інший як президент УАФ Андрій Павелко. А практика показує, що прожекти цього майстра дерибану добром для українського футболу не закінчуються...

Чи можуть УАФ і УПЛ вдатись до «жорстких методів»?

Отже, так і виходить – запропонувати такий рівень прибутків від єдиного телепулу, який переважить в очах окремих клубів негативні наслідки від можливої перемоги в тендері ангажованого транслятора, УПЛ та УАФ не можуть. І, судячи з усього, вони самі це прекрасно розуміють.

Тому вряди-годи в інфопростір запускається страшилка про те, що УАФ банально змусить клуби передати права в пул під загрозою санкцій до непокірних. Такий собі прихований примус до телепулу...

Звичайно, наразі немає підстав вважати, що нова спроба створити телепул обов'язково розколе наші елітні клуби. Принаймні, треба дочекатись результатів тендеру й побачити його переможця.

Але чисто теоретично може повторитись минулий сценарій, коли УПЛ нібито провела тендер і визначила «Футбол 1/2/3» офіційним мовником, однак низка клубів на чолі з «Динамо» просто-напросто не передали права на свої матчі, мотивуючи це наявністю чинних угод з іншим транслятором.

Що в такому випадку можуть вчинити УАФ та УПЛ? Павелко уже пригрозив «жорсткими рішеннями, за невиконання яких будуть застосовані дисциплінарні санкції». Які? Вочевидь, мова йде про зняття очок або навіть недопуск до змагань.

Чи реально це? Він наших горе-управлінців, звісно, можна очікувати чого завгодно, але в такий розвиток подій мало віриться. Не лише тому, що футбольна спільнота ні за яких обставин не змириться, якщо з того ж таки «Динамо» знімуть очки через протиріччя щодо трансляцій, не кажучи вже про те, щоб не допустити найбільш популярний клуб країни до змагань.

Але й тому, що досі не існує чіткої відповіді на запитання: а кому, власне, належать телеправа на матчі? В українському законодавстві ці аспекти фактично не врегульовані, а судової практики, на яку можна було б посилатись при аналізі, не існує.

Правова природа телевізійних (як і спонсорських, маркетингових, іміджевих) прав – дуже складна. Ані УАФ як національна асоціація, ані УПЛ як професіональна ліга не можуть самостійно її визначити у рамках своїх локальних нормативних актів (на кшталт регламентів чи статутів).

Це лише зі сторони все здається просто: УПЛ проводить змагання, а УАФ є органом, що управляє взагалі всім національним футболом, а отже всі права (телевізійні, спонсорські, маркетингові тощо) на чемпіонат України належать їм. Значить, як вони вирішать, так і повинно бути.

Однак насправді все трішки складніше.

Приміром, чи може УПЛ (або УАФ) зобов'язати «Динамо» передати права на титульне спонсорство клубу в рамках чемпіонату України, скажімо, компанії СКМ? Очевидно ж ні. Хоча формально спонсорські права на чемпіонат належать УПЛ, а УАФ може прописати відповідну норму хоч в усіх регламентах разом узятих.

Або чи може УАФ передати компанії Joma право випускати екіпіровку та іншу спортивну продукцію з символікою «Динамо» (яке має відповідну угоду з New Balance)? Відповідь теж очевидна. Хай навіть це буде першим критерієм атестації клубів чи буде вписано в сам Статут УАФ...

Я навмисно наводжу такі утрирувані приклади, щоб підкреслити – у питанні з належністю такого роду прав «не все так однозначно». І якщо говорити про телевізійні права – це підтверджує європейська практика, в тому числі судова.

Напевно, найбільш відомий судовий спір між клубами та національною асоціацією щодо телеправ відбувся у 1996 році в Нідерландах. Тоді місцева федерація футболу своїм одноосібним рішенням передала права на показ усіх матчів чемпіонату країни каналу Sport7, із чим не погодився «Фейєноорд» (до якого згодом приєдналось ще кілька клубів).

Роттердамський клуб подав позов проти асоціації (KNVB), але суд першої інстанції його відхилив, постановивши: «Фейєноорд» є членом KNVB, тому повинен підкорятись її рішенню.

Клуб оскаржив цей вердикт, і вже апеляційна інстанція, розглянувши спір більш глибоко по суті, визнала правоту позивачів, зазначивши, що права на показ домашніх матчів першочергово належать клубам, і KNVB не може їх продавати без згоди кожного конкретного клубу.

Суд підкреслив, що можливість самостійно розпоряджатись прямими трансляціями домашніх матчів є «фундаментальним правом» клубу.

Цікаво, що на проміжному етапі – поки спір розглядався по суті – апеляційний суд дозволив «Фейєноорду» не пускати на територію свого стадіону знімальні групи Sport7. Трансляції зривались, транслятор пред’являв претензії керівництву KNVB, яке в свою чергу грозило піти у відставку, якщо конфлікт не вирішиться. Зрештою, так і сталось – вище керівництво федерації втратило свої посади.

Зараз, до слова, у Нідерландах телетрансляції матчів чемпіонату продаються централізовано – бо в певний момент усі клуби зрозуміли, що для них це найкращий варіант. Саме так це зазвичай і працює в цивілізованому світі: абсолютна більшість «пулів» у Європі заснована на добровільній участі всіх клубів, які керуються виключно економічним зиском.

Ще один приклад того, що «відібрати» телеправа у конкретного клубу не так уже просто, бачимо в Португалії. Там 289 матчів чемпіонату в прямому ефірі показує канал Sport TV, а 17 домашніх матчів «Бенфіки» – Benfica TV. Лісабонський клуб не захотів долучитись до єдиного пулу, незважаючи на шалений тиск як з боку федерації і ліги, так і з боку інших клубів, а будь-які спроби примусу готовий відбивати в суді.

Принагідно, хочу звернути увагу, що зазвичай спори, які стосуються подібних питань, вирішуються не (або, точніше, не лише) в рамках органів футбольного правосуддя (включно зі Спортивним арбітражним судом в місті Лозанна), але й в судах загальної юрисдикції. Розповсюджене переконання, що футбол є такою собі автономією з правової точки зору, насправді велике перебільшення.

Згадайте, як усі сміялись із того, що три клуби, які досі залишаються у складі Суперліги, подали позов до УЄФА у Комерційний суд Мадрида, вимагаючи від Ньона скасувати усі санкції до «розкольників». Мовляв, з таким же успіхом можна було в Печерський суд звернутись – для ФІФА і УЄФА суди не указ...

У підсумку ж УЄФА підкорився рішенню суду загальної юрисдикції, хоча й завуалював це під свою «добру волю», мовляв, щоб не створювати додаткову напругу в футбольній сім'ї.

Коротко кажучи, зважаючи на недостатню урегульованість цих питань на законодавчому рівні в Україні та неоднозначну правову природу самих телеправ, дуже малоймовірно, що створити єдиний пул в нашому чемпіонаті вдасться «силовим методом».

То невже створення єдиного пулу в Україні – безперспективна справа?

Зовсім ні! Насправді рішення лежить на поверхні – причому воно давно і успішно реалізоване в провідних європейських лігах. У зв'язку з дієвим антимонопольним законодавством ЄС, спрямованим на реальний захист прав споживачів, ті ж АПЛ, Ла Ліга, Бундесліга, Серія А і т.д. фактично не можуть укладати ексклюзивні угоди на показ усіх матчів у прямому ефірі.

Простими словами – ліги не можуть продати всі домашні телеправа одному транслятору. Відтак, АПЛ на територію Великобританії показує Sky, BT Sport та Amazon (а у ВВС права на хайлайти). В Італії матчі національного чемпіонату транслюють Sky Italia та DAZN, в Іспанії – Movistar та GOL, у Німеччині – Sky Sport Bundesliga, DAZN та ZDF, у Франції – Canal+ та beIN Sports.

Чому б і нашій УПЛ грамотно не розподілити матчі (та хайлайти) на різні пакети та ЧІТКО й ОДНОЗНАЧНО не прописати умови тендеру так, щоб один транслятор не міг отримати всі ці пакети?

Звичайно, бажання кожного з трансляторів-претендентів отримати ексклюзивні права зрозуміло, адже набагато легше будувати бізнес на засадах монополії. Однак у довгостроковій перспективі це повинно бути вигідно як їм, так і клубам.

Справа у тім, що часто монополізація (повторюсь і підкреслю – у довгостроковій перспективі) веде не до розширення, а до звуження клієнтської бази. Особливо у такому специфічному вболівальницькому середовищі, як наше, де культура сприйняття платного спортивного телебачення, як уже зазначалось, тільки починає формуватись.

Інше питання: чи варто взагалі покладати такі великі надії на єдиний пул? Звісно, глобально це крок у вірному напрямку – але тільки якщо не призведе до нових конфліктів у й без того буремному українському футболі.

Проте водночас треба чітко розуміти: без суттєвого зростання фінансового добробуту широких кіл населення (що залежить від зовсім інших людей та факторів) та грамотних управлінських кроків УПЛ та УАФ (на що поки теж надії небагато) єдиний телепул точно не стане чудодійною паличкою-виручалочкою для нашого чемпіонату.

footclub.com.ua