Турніри

ЧС-2022

Гармаш: «Я дуже щасливий повернутися до збірної і, сподіваюся, зможу допомогти в матчі, який нам треба обов’язково виграти»

Один із найдосвідченіших виконавців збірної України Денис Гармаш отримав виклик на збір національної команди після чотирирічної перерви. Універсальний гравець київського «Динамо» розповів, які емоції це викликало в нього.

2021-11-10 16:00

– Денисе, зважаючи на успішні виступи в клубі та позитивну пресу, чи здивував тебе виклик до головної команди країни, за яку ти не виступав із 2017 року?
– Насамперед хочу подякувати тренеру, який побачив мій прогрес у грі. Я дуже щасливий повернутися до збірної і, сподіваюся, зможу допомогти в матчі, який нам треба обов’язково виграти.

– Чи мав ти розмову з Олександром Петраковим перед тим, як він тебе викликав?
– Ми спілкуємося з Олександром Васильовичем упродовж тривалого часу й постійно були на зв’язку навіть до цього моменту. Я його підтримував, коли стежив за матчами чемпіонату світу 2019 року (U-20), на якому він переміг, і потім, коли він прийняв національну команду. А цього разу він набрав мене й запитав: «Дене, як твій загальний стан, як почуваєшся, чи зможеш нам допомогти?» На що я відповів, що почуваюся нормально, усе добре, і я готовий допомогти збірній.

– Ваш зв’язок із тренером фактично нерозривний із того часу, як 2006 року він запросив тебе з Луганського училища фізкультури до РВУФК?
– Так, із того часу й донині. Буває, телефоную йому, запитую про те чи інше. Часом може видатися невдалий період у кар’єрі, і я знаю, що завжди можу набрати його й почути важливу для мене пораду, думку, слова підтримки.

– У вас з Олександром Васильовичем склалися такі довірливі стосунки, ти навіть якось в інтерв’ю назвав його своїм другим батьком…
– Можу лише підтвердити ці слова. Олександр Васильович довіряє мені, і його запрошення до збірної для мене водночас і виклик, і відповідальність. Звичайно, стовідсотковий результат у спорті ніхто не гарантує наперед. Але я можу точно сказати, що незалежно від того, гратиму чи ні, буду віддавати всі свої сили впродовж цих 10-ти днів, на які мене викликали до головної команди країни.

– За чотири роки відсутності у збірній чи була в тебе віра й внутрішнє відчуття, що ти ще отримаєш новий виклик до національної команди?
– Увесь цей час я спостерігав за матчами збірної, аналізуючи, чи зміг би допомогти команді. Був час, коли я перебував не в тих ігрових кондиціях, – тоді я сам собі відверто казав: «Зараз я не помічник». А коли починав набирати форму, функціонально почуватися нормально, тоді з’являлася думка: «О, зараз би я збірній допоміг». І от зараз я отримав виклик – і дуже щасливий і сповнений снаги бути корисним.

– Цікавий факт: у жовтні 2011 року ти дебютував за національну команду в матчі з Болгарією, з якою тепер можеш відновити свої виступи за збірну. Пам’ятаєш ту гру?
– Так, звісно, цього не забути! Це ж дебют! Грали на стадіоні «Динамо» ім. Валерія Лобановського, перемогли. Пам’ятаю, відчутно хвилювався, дуже хотів показати себе з найкращого боку, не тушуватися: менше втрат, головне – не переживати. Хоча, звичайно, я хвилювався (сміється), добре, що виграли – 3:0! А тепер прочитав у ЗМІ, які одразу ж підмітили цей факт – дебют із болгарами й повернення з болгарами. Що сказати – напевно, такий збіг (сміється).

– Тоді ти хвилювався, а зараз перед грою будуть переживання?
– Перед кожним матчем є момент хвилювання, як і перед виходом на поле. Усі ми люди й переживаємо за результат. Подивимося, не буду загадувати наперед.

– У збірній тебе раніше використовували в центрі півзахисту, а зараз у «Динамо» за Мірчі Луческу ти виходиш грати на атаку. На якій позиції ти все ж зручніше почуваєшся? Залишаєшся універсалом чи вже перелаштувався на гру нападником?
– Мабуть, таки залишаюся універсалом. Звісно, коли мене ставлять на позицію нападника, я прагну максимально показати те, що вмію. Але не таємниця, що я звик діяти з глибини. Однак усе залежить від рішення тренера: куди поставлять, там і готовий зіграти. Головне – принести користь команді. Скажуть грати в нападі – буду грати там.

– Ти уважно спостерігав за нашим домашнім матчем із боснійцями. Яке враження на тебе справив опонент?
– Команда нам до снаги. Шкода, що тоді не виграли у Львові, були хороші гольові моменти. Ці два очки нам би зараз дуже допомогли. Але нічого, шанс ще є, усе залежить від нас – потрібна лише перемога, і ми прагнемо її здобути.

– Ти не раз грав проти команд балканських країн – згадаємо Чорногорію, коли твій перший гол поклав початок розгрому господарів (4:0), і гру у Словенії, після якої ми вийшли на Євро-2016. Що можеш сказати про балканців?
– Вони сильні, намагаються взяти гору за рахунок бійцівських якостей, нав’язують боротьбу, але й ми володіємо такими чеснотами. Думаю, ми й вони – рівні команди, ми в однакових умовах.

– Ти зіграв у футболці збірної України 30 матчів. Які пригадуються тобі найбільше?
– Звісно, найпам’ятніші ті ігри, в яких забиваєш м’ячі. Та сама гра із Чорногорією, також пам’ятний для мене матч з Англією на «Вемблі», коли Євген Коноплянка забив супергол. Для мене та гра була знаковою ще й тому, що я діяв проти Стівена Джеррарда, якого завжди поважав як гравця. Ми класно грали тоді з англійцями, шкода, що не виграли. Для мене це була реалізація мрії. Джеррард грав за «Ліверпуль», за який я вболівав із дитинства, і ніяк не міг виграти чемпіонство Англії. Так і не виграв, до речі. Досі пам’ятаю, коли Стіві Джі послизнувся, Демба Ба забив, і «Ліверпуль» не став чемпіоном. Прикро було за нього.

– Які спогади в тебе залишила одеська публіка, коли ти грав за національну команду?
– Збірну гаряче підтримують у кожному місті – і в Києві, й у Львові, і в Одесі. Де б ти не був, завжди відчуваєш, як сильно наші фани бажають перемоги. Це круто! І ми будемо грати для наших уболівальників! Сподіваємося, що прийде повний стадіон. Бо для національної команди важливий кожен матч, незалежно від того, відбірний він чи товариський.

– Збірна України завершила шість із семи матчів відбору ЧС-2022 внічию. 1:1 – фатальний рахунок, який переслідує нашу команду всю кваліфікацію? Чи попередні результати можна назвати закономірними?
– Як на мене, більшою мірою нам не щастить. От навіть та домашня гра з Казахстаном: у них один момент – і зіграли 1:1. Або з фінами – контролювали гру, і тут – бах, пенальті: Миколенко не побачив гравця, який вискочив з-за спини. Для мене все це – збіг обставин. Ми заслуговували на кращі результати.

– Українська команда може не вийти навіть до плей-офф відбору ЧС-2022, так і не програвши жодного матчу. Поєдинок зі збірною Боснії і Герцеговини стає матчем життя для нашої команди і, зокрема, для найдосвідченіших її гравців?
– Погоджуюся. Матч дуже важливий, тому налаштування буде максимальним. Ми віддамо всі сили і, я сподіваюся та вірю, переможемо! Для того, аби зіграти на чемпіонаті світу, важливо зробити цей крок, щоб потім здійснити ще два.

– Збірна України вперше й востаннє грала на чемпіонаті світу ще 2006 року – 15 років тому. Чи до снаги нинішній команді переписати історію та поїхати до Катару? Чи мрієш ти зіграти на форумі найсильніших збірних планети?
– Упевнений, нам це до снаги! Кожен футболіст мріє зіграти на мундіалі, і я – не виняток. Звичайно, я мрію зіграти на чемпіонаті світу.

uaf.ua