Голкіпер Владислав Кучерук пройшов шлях від академії до першої команди «Динамо», де чекає свого дебюту. За цей час він устиг стати чемпіоном світу серед 20-річних у складі збірної України. Про те, як працює для досягнення своїх цілей, хто кращий друг у «Динамо» і які мрії надихають на нові звершення, була наша розмова.

– Дуже часто разом із дублем грають футболісти першої команди «Динамо». Це плюс чи мінус?
– І перше, і друге. З одного боку, вони допомагають. З іншого, навіщо нам давати гравців першої команди, коли можемо грати самі?

– Як у «Динамо» працюють із воротарями?
– Дуже цікаво. Денис Бойко й Жора Бущан грають на високому рівні. Вони підказують, підтримують. Тренери сформували систему, за якою ми працюємо. Тренування динамічні. Комунікація між воротарями, як і в усієї команди, чудова. Жартуємо один з одним.

– Наскільки ви готові до конкуренції з воротарями першої команди?
– Мені поки що не дають шансу показати себе. Але якщо дадуть, постараюся ним скористатися. Шанс у першій команді – показник того, що на тебе розраховують, тобі довіряють.

– Які ваші цілі в «Динамо»?
– Стати воротарем першої команди. Це моя головна мета. Намагаюся вчитись у старших партнерів. Більше працюю з Бущаном, слідкую за ним. Він досвідченіший за мене, і мені є чому повчитися.

– Займаєтеся додатково?
– Немає коли. До того ж регулярно викликають до збірної. Тренуюся з першою командою, а граю за дубль. Того, що дають на тренуваннях, цілком вистачає.

– А як із харчуванням?
– Харчуюся здоровою їжею: м’ясо, салати, овочі… Дозволяю собі трохи солодкого, жирного, мучного – усе в міру. Головне, щоб вага й відсоток жиру були в нормі. Якщо ти професіонал, повинен стежити за цим і себе контролювати.

– Є в когось у команді проблеми з вагою?
– Напевно, у Сідклея (сміється). У всіх інших із цим усе гаразд. Залежить від структури людини: хтось сидить на дієті, а комусь, навпаки, потрібно набрати.

– Коли хтось із воротарів травмувався, не було в голові думки, що це шанс показати себе?
– Було таке. Коли ми поїхали на матч із «Лугано», Бойко травмувався на тренуванні, і залишалося 15 хвилин до гри. Мені тоді сказали перевдягтися. Одразу в голові з’явилася думка, що можу отримати свій шанс. У «Динамо» на всіх позиціях відчувається дух конкуренції, але при цьому ми всі нормально спілкуємося.

– Хто ваш найкращий друг у «Динамо»?
– Миколенко. Можна сказати, що всю динамівську академію пройшов із ним. Ми з Віталієм уже вісім років дружимо. Він мене підтримував, підбадьорював, коли тільки починав тренуватися з першим складом.

– А як з іноземцями?
– Спілкуємося в основному лише з робочих питань. Після тренування сіли в машини – і роз’їхалися. Я сам по собі закритий, і маю вузьке коло друзів. А що стосується іноземців, у тренувальному процесі буває, що вони чогось не розуміють. Іноді це стає причиною непорозумінь на полі.

– Працюєте над цією проблемою?
– Безумовно. Збираємося іноді всією командою. Разом обговорюємо різні питання.

– Чи була у вас розмова з Михайличенком щодо перспектив у «Динамо»?
– Більше розмовляю з тренером воротарів Михайлом Михайловим. Коли прийшов новий тренерський штаб, не всі й не відразу розуміли його вимоги. Але зараз усе налагодилося. Наприклад, був інцидент, пов’язаний із відео FootballHub з емоціями гравців і тренерів під час матчу «Динамо» з «Шахтарем». Ми зібралися всім колективом й обговорили, що сталося. Тобто такі моменти обговорюються.

– Михайличенко більше тактик чи мотиватор?
– І те, і інше. Він може завести команду. Євтушенко й Федоров більше націлені на тактику.

– «Шахтар» змінився за останні роки?
– У них змінюються тренери, а значить, змінюється й гра. Кожен тренер дає щось нове команді. А якщо взяти чемпіонат України в цілому, то він розвивається. Про «Десну» й «Колос» раніше мало хто знав. Зараз команди з амбітними цілями, кожна бореться за високі місця. У турнірі U-21 «Ворскла» й «Олександрія» добре грають.

– Валерій Лобановський казав, що йому не потрібні ремісники, йому треба творчі люди, які будуть отримувати задоволення від футболу. Згодні?
– Так. Особливо коли граєш за збірну з вогнем у серці та в очах, представляючи Україну. У матчах із «Шахтарем» неймовірний запал. З такими сильними командами навіть легше грати, а від слабких не знаєш, чого очікувати, у них є свої «темні конячки».

– Динамівська молодь – найсильніша в Україні?
– Думаю, так. Навіть якщо наші хлопці не заграють за «Динамо», вони виступатимуть на високому рівні в інших командах, як Лєднєв у «Зорі», наприклад.

– Як переключаєтесь із «Динамо» на збірну й при цьому поєднуєте кар’єру з особистим життям?
– Коли їздив зі збірною на європейський та світовий фінали, проводив там до трьох тижнів. Повністю поринав у турнір. І після такого занурення потрібно швидко переключитися на клубні справи. А що стосується відпочинку, то його не так багато. Але жити одним футболом – це теж погано. Важливо мати інші сфери реалізації.

– Який найяскравіший футбольний момент для вас?
– Фінальний турнір світової першості U-20 – це щось особливе! Ті емоції ні з чим не порівняти.

– На кого рівняєтесь у грі?
– Рівняюся на Дениса Бойка й Георгія Бущана. Вони дуже досвідчені. Зі світового футболу подобаються Куртуа, Навас, Нойєр, Де Хеа. Захоплююся грою цих воротарів!

– Що надихає?
– Дівчина, батьки... Майбутнє: цілі, амбіції. Мрію грати в топ-клубі й стати чемпіоном світу з національною збірною України.

Ельзара ДЖАПАРОВА, Журнал «Динамо Київ»