– Досить важко по гарячих слідах говорити про цю зустріч, – зазначив тренер на післяматчевій прес-конференції. – Ми дуже хотіли пройти в наступний раунд, віддали для цього всі сили, однак в підсумку були змушені поступитися. Я дуже розчарований.

Це була суперечка двох приблизно рівних за класом команд. Ми шукали щастя біля чужих воріт – і протягом основного часу, й протягом додаткового, але, на жаль, змогли втілити в гол лише одну атаку. Що ж, це футбол. Врешті-решт переможця мала виявити серія 11-метрових, і в них пощастило іншій команді. Везіння теж потрібно заслужити… У вирішальну мить мої хлопці не впоралися з хвилюванням. На тренуванні вони прекрасно виконували пенальті, а тут реалізували один із чотирьох. Психологія…

Я закінчую працювати з цією чудовою командою, яку прийняв п’ять років тому, і з якою разом ми так багато пережили. Багато хто з неї тепер гратиме в «молодіжці». Моя ж тренерська кар’єра не закінчується. Сподіваюся, що я ще зможу пробитися на першість планети. Але вже з іншими футболістами.

Ми дякуємо організаторам за гостинність. Дякуємо нашим співвітчизникам, що підтримували збірну тут протягом всього турніру. Дуже сподобалося, як нас приймали в Новій Зеландії. Дуже не хотілося залишати цю країну й цей чемпіонат передчасно.

До готелю українська команда поверталася мовчки. Наступного дня на них чекав виліт додому. Над Оклендом розпочиналася злива…