– Віталію Володимировичу, емоції вже затихли, що сьогодні можете сказати про кубкову гру з «Металургом»?

– Гра була досить кваліфікована, футболісти показали хороший рівень, я думаю, що якби болільник не знав, що «Волинь» представляє першу лігу, а не вищу, то, напевно, міг подумати, що грали дві рівноцінні команди, я маю на увазі команди Прем’єр-ліги. Футбол був швидкісний, з великою психологічною напругою і футболісти показували логічну кваліфіковану гру протягом як основного часу, так і додаткового.

– Після гри президент клубу зайшов у роздягальню, що він сказав футболістам?

– Зайшов президент клубу, зайшов губернатор області, поздоровив команду, подякував за хорошу гру, за те що ФК «Волинь» прославляє честь волинського краю.

– Ви вже говорили з президентом? Завдання на цей рік виконане, що далі?

– Основне завдання потрапити у півфінал, яке ставив президент, нам вдалося виконати. Далі хочемо покращити наші справи в чемпіонаті, сконцентруватися на більш веселий результат, бо трішки він у нас тьмяний.

– Тобто Ви і в аспекті комплектації будете працювати далі?

– Так. Питання стояло так, якщо нам вдасться вийти на рівень півфіналу – будемо робити все, щоб підсилити команду. Будемо якісно старатися використати цей час, який нам дано, для того щоб підсилитися ще більш кваліфікованими гравцями.

– «Шахтар», «Таврія», «Металург» Донецьк. Хто з них найбільш бажаний суперник?

– Усі команди сильні, досить амбітні, особливо «Шахтар». З ними буде дуже важко грати, команда показує в нашому чемпіонаті найбільш якісну швидкісну техніку завдяки бразильським віртуозам, тому проти них дуже важко оборонятися. Хоча проблеми у них є і в захисті, і в півзахисті, і шанси грати є, але не бажано грати з «Шахтарем» у півфіналі. Дуже сильна команда, решта теж серйозні, але, все ж таки, рівень – чемпіони Європи будемо казати, Кубок УЄФА виграли. Шансів проти них у нас мало.

– Але, здається, у Вас є важелі впливу на футболістів і вони налаштовуються в таких іграх особливо максимально?

– Так, ще в нас не пропав азарт, не пропали психологічні варіанти впливу на футболістів для виконання тактичних завдань, для виконання ігрової дисципліни. Хоча у нас поки дуже не зіграна команда, ще не виходить все так, як потрібно, але спрацьовує варіант «тренер і команда» – є хороший контакт.

– Віталію Володимировичу, у Вас азарт теж не пропадає з роками, Ви як були експресивні під час гри, так і залишаєтеся. Хлопці Вас розуміють?

– Під час гри хочеться багато чого підказати. Так, є такі варіанти, я під час гри буваю дуже активний, але це вже, напевно, така моя поведінка, вона напевно вже не вилікується. Я старався не заходити за рамки порушення регламентних норм, але все одно, навіть в Івано-Франківську, коли ми грали передостанню гру: болільник кричить: «чому ти зараз, що там кричиш, потрібно вчити їх на тренуванні, у роздягальні, а під час гри вже пізно». І це для мене не зрозуміло. Якщо я тренер і буду сидіти на лавці, то не витримаю і можу, напевно, впасти від переживань, якщо я все буду тримати в собі. Мені потрібно вихлюпнути емоції, це не значить що я себе не контролюю. Я вважаю, що в житті я пропрацював багато років, у мене багато сильних якостей в плані свого характеру. Якби у мене був ніякий характер, я, напевно, нічого не міг би добитися у футболі. Тюфяки в футболі не можуть працювати. А те, що ми працюємо багато методично, і багато в психологічному плані, і на тренуваннях, які я сам кожне провожу, ми робимо з тренерами багато роботи, щоб менше вливати під час гри. Але якщо не вдається футболістам щось виконувати як потрібно, то стараємося підказати, підправити і деякі моменти спрацьовують. Чому не спрацювати, не підказати якісь рухи, якісь моменти?

– Ви самі визнаєте свої помилки, якщо вони є?

– Так, я не можу приховувати, можуть підтвердити футболісти, візьміть інтерв’ю і спитайте. Я кажу – це моя вина, не ваша, тут я винний, неправильно там поставив склад, не правильно зробив заміни, я неправильно вирішив трансферне питання, наприклад, по Пищуру. Але ви мусите доводити іншим, що це шанс заграти для вас. Навіть такі моменти, які я не міг би їм говорити, включаючи субординацію, хочу кажу, хочу ні, але я все одно відвертий і визнаю свої помилки, стараюся робити їх менше. Хоча вони є, бо як не будеш працювати, то їх зовсім не буде, це ясно.

– Як Вам здається, клуб сьогодні розвивається стратегічно, чи ні?

– Незважаючи на те, що ми три роки в першій лізі, у нас жодного дня не було, щоб ми зробили крок назад. Ми в першій лізі грали досить цікаво, через нас пройшло багато футболістів. Через нас з першої ліги перейшли в інші клуби на більш високий рівень деякі гравці, які вийшли на міжнародний рівень. Інфраструктура у нас теж досить стабільна. У нас чотири футбольних поля, два стадіони. Зараз ми почали будівництво шести футбольних полів на тренувальній базі в Дачному. З ранку до вечора працюють грейдери, бульдозери, трактори, нівелюємо землю, на яку отримали земельний акт, затвердили проект і отримали дозвіл на будівництво. У нас є перспектива, що в кінці наступного року зробимо усі футбольні поля і якщо нам вдасться вийти у Прем’єр-лігу, то, я думаю, ми вже з наступного року заїдемо на базу. Взимку буду проводитися внутрішні роботи, вирішуватимуться різні питання стосовно комфорту і обстановки – це все буде зроблено в наступному році і буде залежите чи увійдемо ми до вищої ліги, чи ні. Якщо ні, то темпи збавимо, окультуримо і більш якісно зробимо та завершимо усі питання відносно стабільно функціонування інфраструктури клубу. База, поля і буде дуже важливе питання стадіону. Бо дивишся на стадіон донецького «Шахтаря», який побудував Ахметов, і просто така щира заздрість за те, що людина стільки зробила – там вкладено все на сто відсотків, і кошти, і душа, і серце. Ось ми хотіли б так само на Волині зробити – нехай менший стадіон, нехай не буде таким, але щоб він до нього не було претензій, щоб він був кваліфікованою спортивною спорудою – честь і гордість волинського краю. Ось така наша позиція.

– Ви задоволені роботою своєї дитячої школи?

– Так, ми задоволені роботою. У нас працює двадцять п’ять тренерів, у нас вчиться більше, ніж чотириста дітей. Ми запланували в тому році зробити штучне поле, але у нас не вийшло, є на те вагомі причини. Я думаю, що в третьому кварталі наступного року почнемо будувати або через рік. Але ми їм покращимо умови для більш якісного проведення тренувальних завдань. Ми побудуємо в Дачному поля, тут їхати десять хвилин, і всі групи зможуть працювати. В школі ми запровадили правило, що не мусять в нас грати підставні гравці, як це зараз у дев’яноста відсотків команд Україні такі методики. Роблять липові документи – і це мінус відділу дитячо-юнацького футболу України. Ми сказали: «Не обов’язково перше місце, хай буде третє – важливо щоб був представник дитячо-юнацької школи в команді. Це має бути кваліфікований, талановитий хлопець і це буде дуже хороша праця тренера, який з ними працював. Тому і шосте, і п’яте, і друге, і перше місця нас влаштовують, ми не гонимося за результатом, важливо щоб діти правильно формувалися, не гуляли вулицями. І хоча всі не будуть висококваліфікованими футболістами, та дехто з них має поповнювати команду «Волинь».

– Як Ви відчуваєте, у Василя Андрійовича азарт до футболу не пропав?

– Він навпаки виріс. В нього характер, він людина слова, він людина дуже працьовита, в нього багато творчих економічних ідей і є розумні люди на Волині, які його підтримують. Але є деякі структури, що намагаються затягнути петлю, щоб гроші не йшли на спорт, на дітей, на футбол, на баскетбол, на важку атлетику, на те що Василь Андрійович підтримує.