– Олександре, у цьому сезоні тобі вдалося здобути титул найкращого бомбардира ліги. Наскільки важким був шлях до звання головного голеадора?

– Шлях був довгим, але його могло і не бути, бо взимку я міг залишити команду. Але, як кажуть, що не робиться – те до кращого. Не перейшов до іншого клубу і став найкращим бомбардиром. Було важко, тому що команда у нас молода. Ще в першому колі були більш кваліфіковані футболісти, а в другому в основному грала молодь і наш футбол був досить непередбачуваний. То грали добре, а часом не дуже. Проте більше команда показувала гарний футбол, який подобається глядачам. В принципі навесні у мене виходило все легко. Як кажуть, залітало все, що можна. Винятком стала тільки єдина домашня гра проти «ІгроСервіса», коли не вийшло відзначитися з гри, хоча для цього було принаймні п’ять-шість нагод.

– Чи слідкував ти за голами конкурентів? Кого з інших бомбардирів ліги можеш виділити?

– Не спостерігав ні за ким з бомбардирів. Навіть за своїми результатами фактично не слідкував. В роздягальні поруч зі мною сидить Богдан Карковський і він мені постійно нагадував, що, як і скільки мені потрібно забити. Коли я забив п'ятнадцять голів, то у вже команді почалися розмови щоб побити двадцятирічний рекорд Володимира Дикого. І завдання було не стати найкращим бомбардиром ліги, а побити рекорд. І вся команда прагнула цього. А щодо інших бомбардирів, то можу сказати за тих проти кого грав. Сподобався у першому колі Матвій Бобаль, який згодом перейшов до «Таврії».

– Разом з тим тобі вдалося й повторити клубний рекорд «Волині», відзначившись 22 голами протягом одного сезону, а також поставити одноосібний рекорд по середній результативності – 0,73 гола за матч. З якого моменту зрозумів, що зможеш поборотися за рекорди?

– Я просто виходив на футбольне поле і грав у футбол. А згодом, як я вже казав, уся команда мене підстьобувала, що потрібно його побити. Особисто я не ставив перед собою таку ціль. Для мене саме головне було і є – щоб виграла команда, щоб ми набирали очки і були у верхній частині таблиці. Підвищитися в класі нам не вдалося, але й завдання такого перед командою не стояло. А те, що я став найкращим бомбардиром ліги звичайно радує. Хоч наша команда сама молодша в першій лізі, але приємно, що виборола такий титул у більш досвідчених команд.

– Два хет-трики і п’ять дублів протягом одного сезону. Такого у «Волині» також ще ніхто не досягав. Чи можеш сказати, що якісь команди-суперники були особисто для тебе більш зручними?

– Нашій команді краще всього грати проти сильних команд, які грають в атакуючий футбол. Команд, котрі шукають щастя біля воріт суперника і намагаються добитися результату. Але дуже важко грати проти тих суперників, що показують антифутбол і всі дев’яносто хвилин грають від оборони. Свої хет-трики я зробив в матчах проти «Закарпаття» і «Оболоні», саме проти тих команд які вийшли до Прем’єр-ліги. Вони, як і ми, пропагують атакуючий футбол, тому з такими суперниками завжди легше грати. Наш тренер прихильник атакуючого футболу і тому, можливо, ми багато пропускаємо, але завжди намагаємося забити на м’яч більше. Але проти «Волині» усі команди грають, як останній бій. Усі грають від оборони і коли десять чоловік стоїть позаду, а центр поля за матч переходять два-три рази, саме з такими командами грати важко.

– Які голи із забитих сподобалися або запам’яталися тобі найбільше?

– Напевно, другий гол у гостьовому матчі з «Динамо-2». Ця команда теж намагається більше грати на атаку і тому матчі з ними виходять цікавими. Гол забитий в Києві для мене запам’ятався найбільше. З одного боку м’яч, можливо, здається випадковий, але на мою думку вийшло непогано.

– Чи не важко було продемонструвати таку результативність за великої кількості молодих партнерів? Як загалом оціниш гру молоді?

– Я оцінюю команду гру і, зокрема, молодь дуже добре. Якщо забрати мене і Ковалюка, то середній вік команди сімнадцять років – це, безперечно, сама молода команда ліги. Тому я вважаю, що хлопці досягли дуже непоганого результату набравши п’ятдесят очок. Особливо вдалося друге коло, коли грала сама молодь. В такому віці для молодих хлопців проявити себе досить складно, але вони виглядали досить гідно. Той же молодий Павлов, котрому вісімнадцять років, забив чотири м’ячі у другому колі і дуже допоміг команді. І ті гравці, котрі виходили на заміну, теж в певній мірі допомагали команді. Так були у нас і невдалі ігри, але наша команда для всіх непередбачувана. Завдяки нашому тренеру ми граємо в красивий атакуючий футбол і хлопці в цьому процесі проявили себе нормально. Мені було з молоддю навіть легко грати. Хлопці в атаці намагалися грати через мене і внаслідок цього було легко забивати усі м’ячі, бо я був на вістрі атаки і завершував старання партнерів.

– Чи допомагали команді уболівальники? До речі, як виникла ідея подарувати футболки фанам після останнього матчу з «Олександрією»?

– Уболівальники в Луцьку просто чудові, особливо фан-сектор. Він на протязі всього матчу нас підтримує. Навіть коли вдома була невдала гра проти чернігівців, йшов сильний дощ, жоден фанат не покинув сектор. Вони підтримували нас до фінального свистка, подякували за гру і сказали що й надалі вірять у команду і будуть нас підтримувати. Від усієї команди хочу висловити уболівальникам щиру подяку за те, що протягом сезону так палко за нас уболівали. Саме тому після останнього матчу сезону команда вирішила таким чином віддячити нашим прихильникам і подарувати ігрові футболки.

– Чи залишишся ти у «Волині» на наступний сезон і якщо так, то чи спробуєш тоді перевершити своє нинішнє досягнення? – На даний момент я є гравцем луцької «Волині». У мене була розмова з Віталієм Володимировичем і ми разом вирішили, що в разі хорошої пропозиції, котра влаштує і мене, і клуб, мій перехід можливий. А стосовно голів, то скажу, що завжди хочеться піднімати планку. Забив двадцять два, то буду намагатися забивати більше, а життя розставить усе на свої місця.