До старту чергового сезону в УПЛ залишається п’ять тижнів, але українській першості вже пророкують ледве не найнижчий рівень в її історії. Хтось не розуміє, як можна проводити матчі, що їх в будь-який момент здатна перервати повітряна тривога. Хтось упевнений, що за відсутності належних гарантій безпеки, доступних стадіонів у багатьох команд, класних легіонерів, переважна більшість яких працевлаштувалася за кордоном, не варто й думати про відновлення футбольного життя.

Але чемпіонат все-таки стартує 23 серпня, і це – факт. Більше того, доцільність і навіть необхідність здійснення даного кроку озвучило керівництво країни. То ж чекаємо. Тим більше, що боротьба обіцяє бути захоплюючою, попри всі скептичні прогнози. І чи не головними гарантами цього є тренери клубів УПЛ – з їхніми якостями, профайлами і особистими рахунками.

ФАКТОР ЛУЧЕСКУ

  
Найдосвідченіший і найтитулованіший фахівець сучасної Прем’єр-ліги залишився в «Динамо». Всупереч прогнозам і фейковим повідомленням. Залишився, хоча мав кілька вагомих причин для припинення роботи в Україні. Війна, вік, невизначеність з майбутнім сезоном, привабливі пропозиції з інших країн (кажуть, «Фенербахче» був особливо наполегливим). Але румун, хоча з першої спроби і виграв у Києві все, лише доводить: він досі є голодним до справжньої футбольної творчості. Ліплення «своєї» команди з амбітних хлопців, ставка на місцеву молодь неабияк надихають Луческу і, впевнений, викликають повагу навіть в таборі його недоброзичливців.

Нарешті рішення наставника продовжити співпрацю з «біло-синіми» на тлі численних ризиків – важливий сигнал як для Європи, так і для тієї частини нашого суспільства, яка вважає піклування про Гру №1 у військових умовах недоречним. Між тим, саме тренеру «Динамо» належить ідея участі команди у благодійних матчах. І зараз, у кожному своєму інтерв’ю 76-річний Мірча продовжує звертати увагу всього світу на події в Україні, вимагаючи втрутитися і як найскоріше зупинити російських нелюдів.


ФАКТОР ЙОВИЧЕВИЧА

  
Напевне, варто погодитися з генеральним директором «Шахтаря» Сергієм Палкіним: за нинішніх обставин Ігор Йовичевич виглядає ідеальною заміною італійцю Де Дзербі. Тому, який на відміну від Луческу, вирішив розпрощатися і зі своєю командою, і з Україною, де встиг розжитися лише національним суперкубком.

Щодо Йовичевича, то він своєю роботою в Дніпрі довів, що може ставити гру, може мотивувати й виводити на новий рівень підопічних. Він також показав, що легко розуміється з молодими українцями – це дуже знадобиться тренеру в «Шахтарі». Ще б пак, адже звідти повтікали всі бразильські мільйонери, що й визначали обличчя гірницького колективу. Крім того, Ігор – хорват, і йому не потрібно пояснювати, що таке військові умови. Взаєморозуміння зі співвітчизником Даріо Срною – додатковий плюс. Досконале знання українського футболу, нашої мови (а також англійської, іспанської та португальської) – безцінний бонус.

Не володіючи всією інформацією, обійдемо момент розставання Йовичевича з «Дніпром-1» – про це ми ще встигнемо наслухатись. Поки просто потішимося з того факту, що безперечно талановитий фахівець продовжить свої дослідження саме тут, й відзначимо появу ще одного підтексту в строкатій історії відношень дніпровського і донецького клубів.


ФАКТОР СКРИПНИКА

  
Про можливість уходу Віктора Скрипника із «Зорі» подейкували протягом останніх двох років. Був дим, дочекалися й вогню. Українець з німецьким менталітетом і власними поглядами на футбол, досягнувши чималих успіхів на чолі луганської команди, зрештою здійнявся з місця. Шкода звісно, що «Ворскла» розсталася з Юрієм Максимовим, але з іншого боку запрошення Скрипника демонструє бажання Полтави продовжувати рух нагору.

Поза всяких сумнівів, матеріал для роботи у нового тренера «зелено-білих» є (люксембурзькі брати Тіллі, зокрема, нікуди не поїхали!). А отже буде з ким втілювати в життя свої сміливі тактичні задуми, вибудовувати новий «ромб», буде кому прищеплювати тевтонські дисципліну й максималізм. У 2019-му «Зоря» Скрипника своїми завзятістю, агресією, злагодженістю закохала в себе півкраїни. Чи вдасться щось подібне «Ворсклі»?


ФАКТОР ВЕРНИДУБА

  
Повернення Юрія Миколайовича в лоно рідної УПЛ – по-справжньому знакова подія. Ще один важливий і позитивний сигнал. Вернидубу, а значить і його «Кривбасу», симпатії вболівальницької армії всієї України забезпечені. Саме за його восьмирічної каденції в Луганську «Зоря» здобула прізвисько «мужики», а разом з тим і європейське визнання. Саме він, прийнявши скромний тираспольський «Шериф», вперше в історії вивів його в Лігу чемпіонів, де став автором найгучнішої сенсації турніру. Перемога на «Сантьяго Бернабеу» над майбутнім тріумфатором Суперліги – це на все життя! Саме Вернидуб скористався першою ліпшою нагодою, щоб залишити Молдову й незабаром після початку військової агресії з боку РФ у свої 56 стати на захист Батьківщини – спершу в теробороні, потім в лавах ЗСУ.

І тепер, коли цей прямий, безкомпромісний наставник повертається до справи свого життя, нам, як і вам, хочеться, щоб все в нього склалося якнайкраще. Хист самого Вернидуба, ентузіазм керівництва та рівень новачків криворізького клубу – гарні передумови для вдалого сезону.


ФАКТОР ВАН ЛЕУВЕНА

  
Нідерландський фахівець, погодившись очолити «Зорю», спростував твердження, що кваліфікованого іноземця – чи то футболіста, чи то тренера – наразі до України не заманиш. А в тому, що Патрік ван Леувен – іноземець кваліфікований, сумніватися не варто. Інакше б не працював шість років у «Фейєноорді», а потім стільки ж у «Шахтарі». Так, спеціалізувався на молоді, але коли доля надала шанс обійняти посаду головного у тель-авівському «Маккабі», шансом цим нехтувати не став – взяв «срібло» чемпіонату Ізраїлю, національні кубок і суперкубок.

Самостійна робота в «Зорі» – це безперечний виклик для ван Леувена, на якого до того ж чекає участь у кваліфікації Ліги конференцій. Подивимось, чим здивує нас співвітчизник Міхелса і Кройффа. І так, зазначимо: Патрік став першим іноземним тренером в історії луганського клубу.


ФАКТОР КУЧЕРА

  
Допоки тренерський шлях колишнього захисника «Шахтаря» був усипаний лише трояндами. Щойно очоливши «Метал», Олександр Кучер відразу вивів його з другої ліги в першу, а за рік разом з командою (яка вже встигла стати славнозвісним «Металістом») був зарахований до елітного дивізіону. Ось тільки в «Дніпрі-1», куди нещодавно перебрався 39-річний тренер, все буде набагато складніше. Рівень суперництва, відповідальності, задач – зовсім не той, з яким доводилося зіштовхуватися в Харкові.

Чи готовий Кучер до нових іспитів у Дніпрі, де до колишніх «металістів» ставляться «по-особливому»? Час покаже. Але звернемо увагу на те, що розставшись з Йовичевичем, амбітний не за роками СК пішов на нечуваний для Прем’єр-ліги крок – заплатив за нового наставника мільйон доларів у якості компенсації. І вочевидь це рішення спонтанним не було. Наприклад, спортивний директор «Дніпра-1» Андрій Русол грав із Кучером у збірній і також, мабуть, впевнений у колишньому партнері. Інакше б відмовив керівництво від ризикованої угоди. Там більше напередодні дебютної єврокубкової осені.


ФАКТОР ГРИГОРЧУКА

  
Тим часом в Одесі на нового-старого наставника «Чорноморця» дивляться не інакше, як на месію. В 2014 році «моряки» під орудою Григорчука грали у плей-офф Ліги Європи, а ось після його уходу здебільшого б’ються за виживання. Встигнули навіть провести два сезони в першій лізі. Сам Роман Йосипович часу на гаяв і до здобутого раніше латвійського чемпіонського титулу додав казахстанський та білоруський.

«Синьо-чорних» Григорчук очолив ще взимку, але через атаку РФ так і не встигнув провести з командою бодай один офіційний матч. Що ж, чекати на повноцінне повернення рятівника багатостраждальній Одесі залишилося недовго.


ФАКТОР ШАРАНА

  
«Минай» мав усі шанси понизитися в класі за підсумками чемпіонату-2021/22, але чи судилося насправді закарпатцям згинути в зоні вильоту – не відомо. Війна сплутала всі карти й плани. Як би там не було, номінально сільський колектив залишився у компанії сильніших і тепер спробує закріпитися тут завдяки Володимиру Шарану. Останній разом із Луческу, Скрипником, Вернидубом, Григорчуком та ван Леувеном входить до шістки фахівців з нинішньої УПЛ, які виступали зі своїми командами в основній сітці Ліги чемпіонів або Ліги Європи.

Щоправда, всі гучні перемоги Шарана на тренерському шляху пов’язані з «Олександрією», в якій Володимир Богданович провів загалом вісім років, яку вивів до еліти, і з якою змусив рахуватися українських грандів. Вочевидь саме надія на аналогічний прорив підштовхнула господарів «Миная» звернутися до досвідченого наставника. І Шаран це розуміє як ніхто.


ФАКТОР ДУЛУБА Й КУЧУКА

  
Олег Дулуб та Леонід Кучук знадобились у Львові. Перший тренує однойменний ФК, другий готує «Рух». Для кожного його нинішній клуб – третій за ліком в Україні. Дулуб раніше працював з «Карпатами» та «Чорноморцем», Кучук – зі столичним «Арсеналом» та каменською «Сталлю». При цьому кожного разу ці двоє залишали свої крісла за обопільної згоди сторін, за власним бажанням або сімейними обставинами. В Україні їх поки не звільняли, а тутешні результати, хоча й були далекі від захмарних, катастрофічними теж не виглядали.

Та головне, що об’єднує цю пару, – громадянство. 56-річний Дулуб і 62-річний Кучук – білоруси. Однак попри те, що з території їхньої країни війська РФ гатять по наших мирних містах, попри те, що УЄФА прийняв рішення розводити під час жеребкувань українські та білоруські команди, обидва фахівці залишилися у Львові. Це вказує на їх позицію і демонструє їх певну сміливість, адже, напевне, так вчинив би не кожен.