– Почнемо з останніх подій, переходу в «Динамо». Спочатку пішли чутки, потім підтвердилося та підписали контракт. Коли вперше з'явилася така думка? Хто був ініціатором? Яка була реакція?
– Тільки пішли у відпустку після останньої гри Ліги Європи – і мені зателефонував В'ячеслав Заховайло, запитав: «Чи є зацікавленість? Ти як дивишся?». Я відразу сказав: «Двома руками «за»! Якщо дійсно є інтерес до мене, я готовий і буду працювати». Так пішли перші розмови, потім стали обговорювати деталі, все швидко відбулося.

– Молоді футболісти часто чіпляються за можливість переходу в більш серйозний клуб, і вони відразу бежат, тому що вдруге можуть і не покликати. Досвідчені футболісти замислюються про те, наскільки вони будуть потрібні в такому клубі, наскільки на них розраховують, яка їх роль там?
– Мені важко відповісти на це питання. Я б не порівнював тут молодого і дорослого футболіста. Тут є клуб, завдання – вони однакові як для молодого, так і для дорослого футболіста. Сама команда з великим ім'ям, тому щодо того, що вона ставить перед собою такі завдання, навіть питань немає. Велику роль зіграло те, що це Україна і далеко не чужий мені клуб.

– Як останнім часом стежили за «Динамо» – читали новини, дивилися матчі?
– Із Чехії було, звичайно, важко стежити. Тільки Інтернет, нічого ніде не показували. Півроку у мене була інформаційна яма в українському футболі, мало що знав і бачив. Але, по можливості, звичайно, цікавився в Інтернеті.

– Хочеться згадати перехід 2005 року. З якими думками тоді переходили в «Динамо»? Які були спогади? Який тоді був футбол? Це було давно, і «Динамо», і «Дніпро» були іншими...
– Це дійсно було давно, я вже не пам'ятаю всіх нюансів. Пам'ятаю, що була мотивація грати в Лізі чемпіонів. «Динамо» є «Динамо», від таких пропозицій не відмовляються.

– Тоді вдався перший сезон після переходу? Судячи зі статистики, він був вдалим...
– Так, звичайно, все було нормально. Далі зміна тренерів накладала свій відбиток. Плюс моя травма, отримана у грі за збірну, вона мене десь на півроку вибила з колії. Спогади дуже хороші, теплі, все в принципі складалося добре. Це футбольне життя, від травм ніхто не застрахований, я в тому числі, до цього потрібно бути готовим. Я молодий був, не розумів багато чого. Зараз це все передбачаю, в цьому плані як футболіст став розумнішим і дорослішим.

– Потім повернення до «Дніпра» – не було розчарування?
– Я сприймав це як належне, не замислювався над цим. Зрозуміло, що кожному футболістові хочеться скрізь бути корисним, допомагати клубу. Але так складається футбольне життя, що десь не склалося. Тим паче «Дніпро» – це теж мій рідний клуб. Тоді все налагодилося, з новими силами став грати.

– Як так виходило, що поверталися в «Дніпро» з «Динамо», де багато лідерів, відомих футболістів, легіонерів – і в дніпропетровському клубі доводилося брати прапор в руки самому, вести за собою футболістів і ставати лідером в цій команді? Це йшло самопливом?
– Там теж вистачало лідерів, там був сформований вже на той момент досить хороший колектив. Але, як і в «Динамо», часто стали змінюватися тренери – це, звичайно, свій відбиток накладало на футболістів. Тому що у кожного тренера свої вимоги, кожен тренер до кожного футболіста по-різному ставиться. Коли там все стало на свої місця і тренер прийшов надовго, все перейнялися ідеєю і вимогами тренера, все було вже в порядку.

– Команда, яка дійшла до фіналу Ліги Європи – це 100% тренерська команда була?
– Не хочу когось виділяти. Напевно, це була злагоджена спільна робота. Тобто працювали не лише тренери і футболісти, а й керівництво, медичний штаб, масажисти. Всі, хто причетний до цього, були пов'язані однією метою і хотіли багато чого досягати.

– Цей сезон – найкращий в кар'єрі?
– Важко відповісти. Напевно, так. Порівнюю ще зі збірною, коли виходили на чемпіонат світу – теж емоції переповнювали. Але цей сезон важливий, тому що були за крок від п'єдесталу.

– Що з цього єврокубкового досвіду, якого не так багато в українських футболістів, допоможе в боротьбі з «Шахтарем» за чемпіонство? Проблема «Динамо» останніх років – втрата очок у матчах з не лідерами, з командами, як «Олександрія»...
– Це, у першу чергу, звичайно ж, концентрація. Просто так окуляри ніхто не віддає. Що в матчі з «Шахтарем», що з іншою командою української Прем'єр-ліги це три очки. До цього потрібно ставитися більш професійно і думати про перемогу в кожній грі. Коли ти даєш собі якесь послаблення – воно потім все боком і виходить.

– Десять днів зборів – все йде за планом? Побачили те, що очікували?
– Збори – це завжди важко для футболіста, а в «Динамо» особливо. «Динамо» завжди славилося своєю фізичною підготовкою. Звичайно, тут працюємо над фізикою дуже багато. Всі прекрасно розуміють, що цей багаж однозначно потрібен для подальших перемог, і працюють із задоволенням.

– Невдалий результат. На результат не дивляться на зборах, але все одно хочеться перемагати завжди...
– Завжди хочеться перемагати, на зборах у тому числі. Але на зборах не можна звертати на це увагу. Тут потрібно звертати увагу на те, як команда готується, працює, виконує установки тренера – це, напевно, найголовніше. Тому що результат може бути різним. На зборах можна програти команді другої ліги, тому що та команда приїхала і вже три тижні готується. Як і в матчі проти «Штурму» – видно, що у них починається чемпіонат, вони вже на ходу. Ми тільки більше тижня працюємо – зрозуміло, що фізичні навантаження наші та їхні не можна порівнювати. Тож на це не можна звертати увагу однозначно. Це збори, найголовніше – виконувати роботу, як кажуть, класти її до скарбнички. А потім уже ця скарбничка повинна віддавати нам.

– «Динамо» зіткнулося з великою кількістю молодих хлопців, особливо в середині поля. Які враження від них, як з ними поряд грати?
– Це дуже хороші і талановиті хлопці, з ними дуже приємно грати. Скромні, дружелюбні і саме головне, що працюють на футбольному полі. Я впевнений, що це майбутнє «Динамо». Звісно потрібен час для будь-якого молодого гравця, відчути впевненість, а впевненість приходить з перемогами.

– Чи були розмови з головним тренером, як він бачить Вашу роль в команді, на полі?
– Глобальних розмов у нас не було. Перед підписанням контракту ми зустрілися і все обговорили, він сказав що сподівається на мене і довіряє, а все інше я повинен заслужити своєю роботою. Це будь-який тренер скаже і це правильно. Я так само конкурую з молодими футболістами, і не тільки з молодими. Це нормально, це правильно і від цього може бути тільки кращий результат.

– Чи задумувалися в майбутньому бути тренером і по трішки складати свої конспекти?
– Чесно кажучи навіть не задумувався і це, напевно, неправильно. Щоб стати тренером необхідно викинути футболіста з себе і потім робити якісь задумки. Коли футболісти починають думати про тренерську кар'єру, то це зовсім інші думки. Думки футболіста і тренера не співпадають. Футболіст завжди емоційно на все реагує і думає що все може, там вийде, там не вийде. А тренер завжди повинен бути з холодною головою.

– З яких тренерів, з якими Ви працювали, хотіли б взяти приклад? Хто найбільше вплинув?
– Не хочеться когось виділяти, але в усіх тренерів ти щось вчишся. Хтось чудовий психолог, хтось чудовий як тренер. У кожного тренера є свої найкращі якості, які б ти хотів мати. Когось одного копіювати це неправильно, потрібно мати своє бачення.