…Віце-чемпіонів Європи та переможців молодіжних першостей Старого Світу, тріумфаторів Олімпіад. Важко переоцінити внесок галичан у становлення українського футболу його незалежної доби, тут також вистачає героїв і зірок.

Патріарх львівського футболу

Є у Львові людина, яка уособлює в собі всі ці три епохи. Це ? Юрій Зубач, який торік відсвяткував свій 88-й день народження. Колишній нападник місцевих команд «Україна», «Спартак» і «Динамо», тренер того самого «Сільмаша», на базі якого в 1963 році були створені «Карпати», «хресний батько» багатьох відомих львівських футболістів.

Приятель Казімежа Ґурського

Юрій Антонович народився 3 травня 1921 року. Футбол починався для нього на подвір’ї, де м’яч був улюбленою іграшкою українських, польських, єврейських хлопчаків. Загартовуючись у тих баталіях, Зубач потоваришував із своїм однолітком Казімежем Ґурським, майбутнім тренером збірної Польщі її «золотої» ери. Згодом вони разом із Карлом Мікльошем складуть грізне атакуюче тріо львівського «Спартака».

Носій чемпіонської валізи

Спостерігаючи з трибун стадіону, куди його змалечку приводив батько, за грою видатних футболістів того часу, маленький Юрко мріяв про кар’єру в одному з провідних львівських колективів. «Я не пропускав жодного серйозного матчу, ? згадує він. ? Пощастило бачити у грі закордонних зірок ? австрійця Біцана, італійських чемпіонів світу 1934 року, котрі у складі «Мілана» приїздили на товариський матч із «Погонню» і програли ? 3:5. Я носив валізи знаменитим львівським гравцям ? Альбанському та Циммеру. То вважалося справжньою честю!» 

«Україна», «Спартак», «Динамо»

Свою кар’єру Юрій Зубач розпочинав у команді Спортового товариства «Україна». Розформоване радянською владою, воно було відновлене вже під час німецької окупації. Футбольний колектив товариства виграв чемпіонат Галичини 1942 року. Для Зубача то був не перший і не останній титул. Захищаючи кольори львівського «Спартака», він став переможцем одразу трьох турнірів у 1940-му ? чемпіонату міста, розіграшу Кубку Львівської області та першості УРСР серед команд товариства «Спартак» ? а також тріумфував із партнерами в першості Львова у 1946-му. У складі «Динамо» форвард переміг у першому повоєнному чемпіонаті України серед відомчих команд.

Від киян його сховали

Був Зубач і серед тих, хто потрапив «на олівець» селекціонерів головної команди республіки ? київського «Динамо». «У 1949 році до Львівського облвиконкому партії надійшли дві телеграми про переведення мене до столичного клубу, ? згадує ветеран. ? Одна була підписана головою Верховної Ради УРСР Дем’яном Коротченком, друга ? першим секретарем ЦК Компартії України Микитою Хрущовим. Коли ми приїхали до Києва на матч першості Центральної ради «Динамо», тренер Вацлав Кухар, зрозумівши, що до Львова я можу не повернутися, дав мені 50 рублів і сказав: зроби так, щоб тебе тут ніхто не бачив».

Від заслання ? до «Карпат»

Той «фінт» дорого обійшовся Юрію ? інкримінувавши його сестрі членство в ОУН, родину Зубачів вислали до Томська. Він і там не залишився без футболу, виступаючи за місцеве «Динамо». Повернення на батьківщину стало можливим тільки після смерті Сталіна. Повісивши бутси на цвях, наш герой став до тренерської роботи. Очолюваний ним «Сільмаш» виграв чемпіонат Львова та області, а також здобув путівку до класу «Б». Однак наступного року заводський колектив припинив своє існування, давши початок іншій команді ? «Карпати». До її створення Юрій Зубач причетний безпосередньо.

Творець гордого бренду

«Кілька годин удома в голови профспілок Гліба Климова ми з ним і директором заводу «Сільмаш» Іваном Калиниченком сперечалися ? як назвати новий колектив, якому належало виступати в новоутвореній Другій групі класу «А», ? згадує Зубач. ? Пропозиції були різні ? від «Авангарда» до «Галичини». «Може, ще СС додати?» ? гостро відреагував Климов. Урешті-решт зійшлися на «Карпатах», це всіх влаштувало. І я щасливий, що зараз ця горда назва стала справжнім футбольним брендом».

Найрезультативніший

Іще одна постать, яку ми вирішили виокремити з плеяди найяскравіших особистостей львівського футболу, ? форвард «Карпат» Володимир Данилюк, найрезультативніший гравець в історії клубу, один із лідерів колективу, що здобув Кубок СРСР 1969 року. Завершивши активну кар’єру, працював тренером-викладачем у відділенні футболу Львівського спортінтернату. Заслужений тренер України, виховав Михайла Стельмаха, Володимира Різника, Ярослава Ланцфера та олімпійського чемпіона 1988 року Володимира Татарчука.

Наш Герд Мюллер

Він народився у Стрию 4 липня 1947 року. До «Карпат» потрапив через дрогобицький «Нафтовик», з 1968 року міцно завоювавши місце в «основі». Швидкий, непоступливий, із добре поставленим ударом, він сміливо йшов у боротьбу поблизу воріт, почуваючи себе на вістрі наче риба у воді. Манера гри Данилюка змушувала опонентів порівнювати його з легендарним німцем Гердом Мюллером. Загалом львівський рекордсмен провів 88 м’ячів у чемпіонатах і першостях СРСР, шість ? у Кубку Союзу, 34 ? у міжнародних матчах.

Його кликав до себе Лобановський

«Більшість голів я забивав із коротких дистанцій, у боротьбі з захисниками, ? пригадує Володимир Олександрович. ? Однак інколи прикладався й здалеку. А от пенальті майже не бив, по них у нас спецом був Ігор Кульчицький...» Данилюка запрошували донецький «Шахтар», де він міг би скласти ударний тандем із Старухіним, і дніпропетровський «Дніпро», на той момент очолюваний Валерієм Лобановським. Але нападник лишився вірним своїм «Карпатам».

Золоті імена Галичини

Намагатися перерахувати всіх зірок футболу Львівщини ? справа марна. Ми стисло розповіли лише про двох, але як мінімум окремих нарисів варті багато героїв різних епох. Сподіваємося, що матимемо нагоду приділити увагу Вацлаву Кухару та Ігорю Кульчицькому, Ернесту Юсту та Леву Броварському, Олександрові Скоценю та Степану Юрчишину, Карлові Мікльошу та Василеві Соломонку, Яношу Габовді, Ростиславу Поточняку, Олександру Чижевському та ще багатьом представникам шкіряного м’яча Галичини.