– Я не вважаю одночасне голосування за кандидатури Маркевича і Калитвинцева якимось соломоновим рішенням. Це не два головних тренера, як могло скластися у декого враження. Жодних радикальних рішень – просто головний тренер і його помічник. З тренерського штабу наразі відоме тільки одне прізвище – це Семен Альтман. Решта кандидатур стануть відомі набагато пізніше.

– І у Вас немає жодних сумнівів, що два претенденти на одне крісло порозуміються, працюючи в тандемі?
– Ні. Досвід і молодість, вогонь і лід, досвід і амбіції – все поєдналось у цьому тандемі.

– Що стало вирішальним аргументом, аби переконати президента «Металіста» Олександра Ярославського, в якого з Маркевичем чинний контракт?
– Ярославський сказав, що згоди для того, щоб Маркевич пішов з «Металіста», він не дасть за жодних умов. Треба було шукати компроміс. Тож було висунуто пропозицію про сумісництво, з якою погодився президент «Металіста».

Я зараз читаю на форумах реакцію на призначення Маркевича, і люди, які пишуть, що Ярославський змінив точку зору, абсолютно не розуміють, що кажуть. Ярославський не змінював своєї точки зору. Він чітко дав зрозуміти, що Маркевич не піде з «Металіста» – і Маркевич залишився.

– Наскільки вплинув на рішення той факт, що Мирон Богданович не має стосунку ні до донецького, ні до київського футбольного оточення?
– Звичайно, ми крім його досвіду враховували і те, що Маркевич рівновіддалена фігура як від Києва, так і від Донецька. Бо справді люди вже не хотіли бачити головним тренером національної збірної України вихованця київського «Динамо». Тому і в цьому аспекті перевага була на боці Маркевича.

– Тобто після відмови Луческу Маркевич залишився єдиною альтернативою в українському колі тренерів?
– Йому немає альтернативи.

– Коли остаточно буде підписано контракт?
– Я цим не займаюсь. Збірна отримала головного тренера, а решта – деталі.