Шлях до фіналу розпочався для киян з поразки в голландському Утрехті в вересні 1985-го. Однак уже в матчі-відповіді в Києві команда Валерія Лобановського постала у всій красі, розгромивши нідерландців.

«Динамо» Київ: шлях до фіналу

1/16 фіналу
18 вересня 1985 м.Утрехт. Стадіон «Ніув Галгенваард». 18 000 глядачів
«Утрехт» (Голландія) – «Динамо» – 2:1 (1:0)
Голи: де Крюйк (43), ван Лун (64) – Дем'яненко (83).
«Динамо»: Михайлов, Безсонов, Яремчук, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко, Баль, Заваров, Євтушенко, Блохін (Бєланов, 73).

2 жовтня 1985 м.Київ. Республіканський стадіон. 100 062 глядача
«Динамо» – «Утрехт» – 4:1 (2:1)
Голи: Блохін (10), Яремчук (20), Заваров (53), Євтушенко (60) – де Крюйк (8).
«Динамо»: Михайлов, Безсонов, Яремчук, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко (Балтача, 82), Баль, Заваров, Євтушенко, Блохін (Бєланов, 71).

1/8 фіналу
23 жовтня 1985 м.Крайова. Центральний стадіон. 30 000 глядачів
«Університатя» (Крайова, Румунія) – «Динамо» – 2:2 (1:2)
Голи: Бику (14, 82, пен.) – Заваров (17, 23).
«Динамо»: Михайлов, Безсонов, Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко (Баль, 15), Яремчук, Заваров, Євтушенко (Бєланов, 67), Блохін.

6 листопада 1985 м.Київ. Республіканський стадіон. 100 062 глядача
«Динамо» – «Універсітатя» – 3:0 (3:0)
Голи: Рац (7), Бєланов (11), Дем'яненко (13).
«Динамо»: Михайлов, Євсєєв, Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яремчук, Баль, Заваров, Бєланов (Михайличенко, 79), Блохін (Євтушенко, 71).

1/4 фіналу
5 березня 1986 м.Відень. «Герхард Ханаппіштадіон». 13 000 глядачів
«Рапід» (Відень, Австрія) – «Динамо» – 1:4 (0:0)
Голи: Вилфурт (83) – Бєланов (57, 62), Рац (68), Яковенко (74).
«Динамо»: Чанов, Безсонов, Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко, Баль, Яремчук, Бєланов (Євтушенко, 77), Блохін.

19 березня 1986 м.Київ. Республіканський стадіон. 100 000 глядачів
«Динамо» – «Рапід» – 5:1 (4:1)
Голи: Яремчук (7, 32), Бєланов (12, пен.), Блохін (43), Євтушенко (79) – Халіловіч (27).
«Динамо»: Чанов, Безсонов, Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко, Яремчук, Заваров (Євтушенко, 62), Бєланов, Блохін (Баль, 74).

1/2 фіналу
2 квітня 1986 м.Київ. Республіканський стадіон. 100 000 глядачів
«Динамо» – «Дукла» (Прага, Чехословаччина) – 3:0 (3:0)
Голи: Блохін (7, 37), Заваров (35).
«Динамо»: Чанов, Безсонов, Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко, Яремчук, Заваров, Бєланов, Блохін (Євтушенко, 73).

16 квітня 1986 м.Прага. Стадіон «Дукла». 14 665 глядачів
«Дукла» – «Динамо» – 1:1 (0:0)
Голи: Кршиж (71) – Бєланов (64, пен.).
«Динамо»: Чанов (Михайлов, 88), Яремчук, Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко, Баль, Заваров (Євтушенко, 78), Бєланов, Блохін.

Атлетико: шлях до фіналу
1/16 фіналу
Атлетико – Селтик (Глазго, Шотландія) – 1:1
Селтик – Атлетико – 1:2

1/8 фіналу
Бангор Сіті (Уельс) – Атлетико – 0:2
Атлетико – Бангор Сіті – 1:0

1/4 фіналу
Црвена Звезда (Белград, Югославія) – Атлетико – 0:2
Атлетико – Црвена Звезда – 1:1

1/2 фіналу
Атлетико – Байєр Юрдінген (Крефельд, ФРН) – 1: 0
Байєр Юрдінген – Атлетико – 2:3

Фінальний матч відбувся у французькому місті Ліон, на стадіоні «Жерлан». «Матрасники» відчували себе тут як вдома – настільки відчутною була підтримка іспанських уболівальників, які заповнили трибуни стадіону в Ліоні символікою та прапорами свого клубу.

«За радянських часів наші вболівальники не їздили на виїзні поєдинки в такій кількості, як сьогодні. Звичайно, у Франції, коли вийшли на стадіон у Ліоні, бачили, що майже всі трибуни були в червоно-білих кольорах нашого суперника – «Атлетико», – ділиться враженнями про атмосферу на стадіоні автор одного із м'ячів у фіналі Вадим Євтушенко. – Наші якщо і були, то невелика купка представників посольств, преси, і емігранти, які жили у Франції і вболівали за нас. Словом, наших фанів було не так багато, але ми знали, що вдома за нами стежить вся країна по телевізору і вболівальники чекають нашого повернення з перемогою».

Динамівці ж, прилетівши на матч, були схвильовані тими новинами, які транслювалися на місцевому телебаченні. Журналісти та репортери перед матчем запитували киян не про майбутній матч за трофей, а про ситуацію на їхній батьківщині після жахливої катастрофи на Чорнобильській АЕС, про яку гули новини по всьому світу, тільки не в СРСР.

«На наступний день після Чорнобильської аварії ми грали з московським «Спартаком» на Республіканському стадіоні в Києві, – згадує учасник фінального поєдинку КВК-86 Василь Рац. – Ніхто нічого не знав про те, що трапилося, ми навіть не підозрювали про це. Але коли летіли до Ліону на фінальний матч вже навіть у літаку керівництво нас почало попереджати, щоб ми говорили з журналістами тільки про футбол, але і вони ще не розуміли, про що йдеться і що там насправді сталося.

Коли ми прилетіли до Ліону, в аеропорту нас зустріла велика кількість журналістів. Однак питання всі лунали не про фінальний поєдинок, а про Чорнобиль. Ми ухилялися від цих питань, не розуміючи, що ж там сталося. Вже приїхавши до готелю і ввімкнувши телевізори, на всіх каналах ми побачили новини про аварію на ЧАЕС французькою й англійською мовами. Тільки тоді ми дізналися, що сталася страшна трагедія.

Звісно, ті хлопці, які мали сім'ї і батьків у Києві, почали телефонувати, аби якомога швидше відправляти їх до інших міст. У мене ситуація була іншою – мої батьки жили в Закарпатті, а я тоді ще не був одружений. Валерій Васильович тоді сказав нам, що раз склалася така ситуація, сталася така трагедія, єдине, чим ми могли допомогти – це вийти на фінальний матч і зробити все можливе для перемоги, аби принести нашим людям радість».

«Іспанці, як і заведено у сильних бійців, спробували зробити вигляд, що нічого особливого не сталося, енергійно пішли було вперед, але їх спокійно взяли в облогу. Спрацював колективний відбір київських захисників і переконана націленість хавбеків на конструктивну гру. Від свого штрафного майданчика впевнено повели її, спрямовуючи атаки, Безсонов і Яковенко. І всі разом – настільки ж упевнено контролювали становище на будь-якій ділянці поля.

Суперник, звичайно, був добре обізнаний, знав, наскільки непросто припиняти флангові випади динамівців і гострі осьові передачі. Готувався до того. Але кияни теж піднесли сюрприз. Перший раз «розгорнули» його на 13-й хвилині, провівши віялоподібну атаку справа наліво. Яковенко, Яремчук і Безсонов швиденько доставили м'яч на протилежний фланг до Блохіна, але він, натрапивши на подвійну опіку, не ризикнув увійти в прямий контакт, побоюючись погіршити травму. Кількома хвилинами пізніше ті ж побоювання, напевно, завадили Блохіну нанести хльосткий удар з близької відстані з кута площі воріт після комбінації Яковенко – Дем'яненко – Бєланов» – так описував перипетії першого тайму журнал «Футбол-Хокей».

Перед перервою Валерій Лобановський провів вимушену заміну – Сергій Балтача сигналізував, що не зможе продовжити гру. Згодом він стане єдиним динамівцем – учасником фінального матчу Кубка Кубків, який не полетить до Мексики на Кубок світу – 1986 у складі збірної СРСР.

«У січні 1986 року можна було зробити операцію, проте тривале відновлення повністю викреслило б підготовчий цикл і весняну частину сезону. Вирішив тренуватися і грати «на уколах», про що повідомив Лобановського. Все йшло успішно, команда чудово виступала в чемпіонаті, вийшла до фіналу Кубка кубків... Розв'язка наступила у вирішальному матчі з “Атлетико”. Після зіткнення в кінці першого тайму залишив поле, а за декілька днів ліг на операційний стіл. Кубок світу дивився по телевізору в лікарняній палаті, а знову на поле вийшов лише в середині осені» – згадує Сергій Балтача.

Другий тайм почався гумористичною сценкою – полюванням за півнем, у якому активну участь взяли Блохін і Рац. Поки тривало це полювання, яке, можливо, дещо відволікло його учасників, іспанців немов би підмінили. Перерва явно пішла на користь команді Луїса Арагонеса, яка мала шанс зрівняти рахунок на початку другого тайму, однак надійно грав страж воріт «Динамо» Віктор Чанов.

Якийсь час кияни відбивалися, але незабаром, вистоявши, почали відповідати небезпечними контратаками на атаки мадридців. Поступово запал іспанців почав згасати, атаки стали рідшими, моменти біля воріт Чанова перестали виникати. Гравці «Атлетико» втомилися. А ось кияни в заключній частині матчу проявили свою силу в повній мірі. Найбільше вимотував оборону «матрацників» автор першого м'яча Олександр Заваров. Однак і він незабаром втомився, до того ж, йому нерідко діставалося по ногах від захисників «Атлетико», і на 70-й хвилині Валерій Лобановський приймає рішення кинути в бій Вадима Євтушенка.

На 84-й хвилині динамівці забили знаменитий «гол віялом», який увійшов до історії і до усіх футбольних підручників. Гольову атаку своїм фірмовим проривом по лівому флангу, на цей раз з глибини, знову розпочав Василь Рац. Він віддав пас у центр на Ігоря Бєланова, той, перебуваючи вже на підступах до штрафного, продовжив ще правіше на Вадима Євтушенка, який одразу пасом у дотик знайшов на правому фланзі вільного Олега Блохіна. Найкращий бомбардир «Динамо» всіх часів знову, як і в 1975-му, забив у фіналі Кубка Кубків, на цей раз елегантно, в один дотик перегравши Фільоля, який вийшов з воріт.

До слова, Блохін є єдиним з усіх динамівців, який брав участь в обох переможних для нашого клубу розіграшах Кубка Кубків, знову відігравши всі дев'ять матчів на шляху до трофею. У 86-му крім нього у всіх дев'яти матчах турніру взяли участь ще шестеро – Бєланов, Євтушенко, Дем'яненко, Рац, Кузнєцов і Яремчук, з них четверо останніх провели всі ігри від першої і до останньої хвилини. Кращими бомбардирами команди стали Блохін, Бєланов та Заваров, які відзначилися по п'ять разів. Матч з «Атлетико» Блохін провів з пов'язкою на нозі через пошкодження задньої поверхні стегна, отримане у сотому матчі за збірну СРСР. 

За три хвилини після гола віялом рахунок на табло «Жерлану» став розгромним. Рац вивів Євтушена на побачення з Фільолем, динамівський форвард, набравши швидкість, головою прокинув м'яч повз голкіпера і покотив футбольний снаряд в абсолютно порожні ворота, поставивши крапку в поєдинку.

На трибунах стало чутно скандування «Динамо» – це місцеві французькі вболівальники висловлювали своє захоплення видовищною і результативною грою київської команди. За кілька хвилин Анатолій Дем'яненко підняв над головою другий в історії клубу Кубок володарів Кубків, який так багато значив для Києва і країни в той момент.

«Шампанське було вже потім, в готелі, – згадує капітан «золотої» команди. – Мені, правда, з Ванею Яремчуком ще на допінг-контроль довелося відлучитися... Вечеря була на славу. Кожен з нас прихопив з собою з Києва по пляшці ігристого. До чаши кубка увійшло, здається, вісім пляшок. Першим взяв слово Лобановський. Він стримано, по-чоловічому привітав усіх і побажав не зупинятися на досягнутому. А потім ми по черзі робили по парі ковтків і теж додавали щось від себе...»

По прибутті до Москви динамівські збірники відразу вирушили до розташування збірної СРСР. Решту ж в Києві на вокзалі зустрічали численні вболівальники, які дякували динамівцям за це історичне досягнення.

Про те, як зустрічали новоспечених володарів єврокубка в Москві та Києві розповідав коментатор матчу, який вів репортаж безпосередньо з «Жерлану» і повернувся з Ліону разом із делегацією «Динамо» Валентин Щербачов:

«Пізно ввечері 4 травня 1986 року в аеропорту «Шереметьєво» було тихо. Хоча пасажири рейсу Париж-Москва мали всі підстави розраховувати на бурхливу і радісну зустріч. Цим літаком поверталися до Москви футболісти київського «Динамо» і везли з собою один із найпрестижніших трофеїв європейського клубного футболу. (До речі, за цю перемогу наші футболісти отримали смішні гроші – по 500 доларів.)

У всякому разі, коли на митному контролі зі срібною чашею в руках з'явився Павло Яковенко, наймолодший із переможців, не гримнув оркестр, не кинулися назустріч ошатні дівчата з букетами, не посміхався натовп вболівальників, задоволених успіхом “Динамо”... Лише кілька пасажирів дивилися на спортивний трофей в опущених руках симпатичного русявого хлопця. «Став на підлогу, Паша, адже нашого автобуса ще немає», – звернувся до півзахисника «Динамо» Валерій Лобановський. «Лобановський! Так це ж київські динамівці! Прибутки з Кубком кубків!» – понеслося по залу. Пасажири кинулися за автографами. Це відволікло динамівців від сумної зустрічі. Однак у дверях з'явилася фігура одного з тренерів збірної СРСР: «Збірники, до автобусу! У Новогорську на вас давно чекають! Швидше, вечеря холоне!»

Наступного дня ми були в Києві. На залізничному вокзалі творилося щось неймовірне! Футболістів підхопили на руки і понесли! Тільки одне затьмарювало свято – чорнобильське хмара ...»

Кубок кубків. Фінал. 2 травня 1986. Ліон. 20:15. Стад де Жерлан. Ясно. 18 градусів. 39300 глядачів
Судді: Франц Вьорер, Геральд Лозерт, Хуберт Форштінгер (всі – Австрія)
Динамо (Київ, СРСР) – Атлетико (Мадрид, Іспанія) – 3:0 (1:0).
Голи: Заваров (6), Блохін (84), Євтушенко (87).
Динамо (Київ): Віктор Чанов, Володимир Безсонов, Сергій Балтача (Андрій Баль, 39), Олег Кузнецов, Анатолій Дем'яненко (к), Василь Рац, Павло Яковенко, Іван Яремчук, Олександр Заваров (Вадим Євтушенко, 70), Ігор Бєланов, Олег Блохін.
Гол.тренер – Валерій Лобановський.
Атлетико (Мадрид): Убальдо Фільоль, Томас Реньйонес (к), Клементе, Хуан Карлос Артече, Мігель Анхель Руїс, Хуліо Прієто, Маріо Кабрера, Кіке Рамос, Хорхе да Сільва, Хесус Ландабуру (Кіке Сетьєн, 60), Роберто Маріна.
Гол.тренер – Луїс Арагонес.
Попередження: Ландабуру (13).