Более того, иногда футбол сам по себе становится политикой, требуя от своих адептов мыслить уже не тактически, а – стратегически.

Разве не усматриваете вы политической подоплеки в попытке Российского футбольного союза прибрать к своим рукам крымские клубы? Здесь бы руководству Федерации футбола Украины проявить свою волю – не робко бормотать о букве закона, а стукнуть этим самым законом по столу! Или, скажем, глобально и по достоинству оценить инфраструктурные перспективы Львова, спрогнозировать последствия от возможного срыва товарищеского матча сборных Украины и США, подумать о международном имидже в связи с договорным матчем или проколом в лицензировании, вышвырнувшем наши клубы из еврокубков...

Кто может сказать лучше о политической сути футбола, нежели человек, который достиг успеха в обеих ипостасях? Вице-президент УЕФА Григорий Суркис, в свое время вкусивший хлеба из депутатского пайка, неоднократно рассуждал на эту тему. Вот несколько цитат из его интервью и выступлений. Мне кажется, сегодня они актуальны как никогда.

«Чувство гордости за свою страну, которое разбудили в соотечественниках парни в динамовских футболках, – разве это не прекрасно и не достойно уважения? Я думаю, что эта футбольная победа отрезвила одних, махнувших было на Украину рукой, и обнадежила многих других, которые верят, что 53-миллионная страна обязательно поднимется, преодолеет экономические невзгоды, придет к общественному согласию и займет подобающее место в ряду цивилизованных государств. В этом смысле футбол – тоже политика» («Спорт-Экспресс», сентябрь 1994).

*****

«На щастя, закони не пишуться під якийсь один вид спорту чи для окремих громадян. Вони – єдині для всіх. Це – норма життя цивілізованого демократичного суспільства, коли не можна, написати для вас, приміром, один закон, а для мене – інший. Коли ми навчимося самі поважати закони, коли прищепимо це й молодому поколінню, коли воно відчує гордість, що почесно відстоювати честь держави й «злітатиметься» на поклик з усіх країн, ось тоді можемо сказати, що патріотизм притаманний нам. Але для цього мине ще не один десяток літ. Культура суспільства не може розвиватися за принципом: вранці ми прокинулися і – вже і стали культурними, високоінтелектуальними, законослухняними громадянами. Треба вчитися поважати закон і вчитися демократії. Адже ми так багато про неї говоримо, але далі розмов не йдемо.

Держава наша перебуває, в критичному стані. Де ж вихід, який би дозволив нашим людям дихати вільніше? Не думати щоденно про хліб насущний. Людям хочеться, окрім хліба, й видовищ. Хто любить футбол – йде на футбол, інші – в театр, оперу. Тому завдання тих людей, хто піклується сьогодні про самобутність українського народу, а це перш за все, культурні його надбання, спортивні досягнення, щоб усе це не було забуте, не стало тільки історичними нашими спогадами. Тому сьогодні треба закласти фундамент наших майбутніх успіхів і в спорті, і в культурі, і в науці. Самобутній народ, родюча земля, а ми – буксуємо. Чому? Комусь не вистачає влади, комусь ще чогось. А мені, здається, що не вистачає єдиного – здорового глузду, який би панував у суспільстві.

Сьогодні всі – від Президента до мільйонного болільницького загалу – радіють, коли «Динамо» виграє у «Спартака». Виграє в історичному матчі, бо на ту мить то було порівняння певного класу футболу України й Росії. Тільки вся різниця в тому, що в українській команді «Динамо» грали українські футболісти, а в команді російській грали теж... українці. Але вже, мабуть, з іншою мотивацією та іншими патріотичними почуттями. Переконаний, наша команда перемогла тому, що повинна була перемогти. Ми чекали цього, бо без патріотизму не побудуємо державу і навіть не створимо команду» («Український футбол», апрель 1995).

*****

«Футбол – це лише захід, інструмент, щоб, залучивши його, отримати для України інший стан душі і тіла, це спроможність продемонструвати Європі, що ми такі ж, як і ви. Що ми сьогодні можемо зробити все те, що ви гарно робите, а ще й краще в рамках нашої гостинності, нашої культури, мистецтва» (Радио «Свобода», июль 2008).

*****

«Чтобы выйти из возникшего кризиса более сильными, чтобы получить новые возможности для эволюционного развития нашей страны, обязательно нужно преодолеть все испытания. В том числе испытания на мудрость политиков, которые, безусловно, сегодня, в рамках своих персонифицированных партийных и личностных интересов, не должны забывать о главном. А главное – это страна и те люди, которые нам доверяют. Преодолевая очередные проблемы, я думаю не о своем месте в этой жизни, а о том, какую страну мы хотим построить для грядущих поколений. 

У любого кризиса есть начало, и обязательно есть конец. Если сидеть и обливаться слезами то, наверняка, этим не спасешь свой народ. Нужны решительные, ответственные действия мужественных, патриотично настроенных чиновников, в чьих руках оказались судьбы миллионов сограждан. За 17 лет Независимости мы только начали познавать азы новой жизни. Поэтому я не теряю надежды, что после проведения финала ЕВРО-2012, мы сильно повзрослеем как общество, и будем искренне потешаться над своими вчерашними рукотворными ошибками роста, из-за которых возникало столько искусственных проблем» («Спорт-Экспресс в Украине», декабрь 2008).