1. Андрій народився в Яготині на Київщині, перші три роки життя провів у селі Двірківщина, потім переїхав із батьками до столиці. Змалку захоплювався ігровими видами спорту: на більшості фотографій дитячої пори він або з м'ячем, або на ковзанах. На Оболоні, де мешкала родина Шевченків, як і всюди в Києві, хлопчаки влітку грали у футбол, узимку – в хокей.

Тренер динамівської футбольної школи Олександр Шпаков помітив хлопця навесні 1986 року в матчі за команду ЖЕКу в популярному тоді турнірі «Шкіряний м’яч». Уже наступного дня мама Любов Миколаївна привела Андрія на перше тренування до «Динамо» – й надалі стежила, аби син не пропускав занять. Адже дисципліна в тому віці в хлопця дещо шкутильгала.

Футбольна кар’єра майбутньої зірки, втім, могла обірватися, ледве розпочавшись, з іншої причини. Після чорнобильської аварії батьки вивезли Андрія з Києва. Коли ж восени Шпаков зібрав хлопців на перше тренування, Шевченко не з’явився. Як з’ясувалося згодом, його тато, Микола Григорович, фаховий військовий, не дуже схвалював захоплення сина футболом і бачив для нього армійське майбутнє. Але тренер знайшов потрібні слова, переконавши батька, що футбол – не лише гра, а й чудова загальноспортивна підготовка, яка допоможе при вступі до військового училища.

2. Із динамівською командою 1976 року народження, в якій, зокрема, його партнерами були нинішній головний тренер киян Ігор Костюк і відомий голкіпер В’ячеслав Кернозенко, Шевченко здобув чимало перемог. Приміром, у 1990 році виграв у Вельсі турнір Іана Раша. Андрій став найкращим бомбардиром, отримавши з рук тодішнього форварда «Ліверпуля», одного з провідних снайперів валлійської збірної пару новеньких бутсів.

За рік, коли СРСР доживав останні місяці, юні динамівці з Шевченком у складі виграли радянський чемпіонат у своїй віковій категорії. Перемагала команда й на «Сан-Сіро», де Андрій, пообіцявши собі, що неодмінно туди повернеться, закопав у газон міланської арени монетку. Прикмета спрацювала – таки повернувся за якихось десять років...

3. У дорослому футболі Шевченко дебютував, ледве досягши 16-річчя. Забивши 12 м’ячів у першій лізі, став найкращим бомбардиром «Динамо-2». За основну динамівську команду, якою тоді керував Йожеф Сабо, вперше зіграв у вісімнадцять – 8 листопада 1994 року вийшов на заміну на 55-й хвилині виїзного поєдинку з «Шахтарем», виграного киянами з рахунком 3:1. А перший (і єдиний у тому сезоні в чемпіонаті) гол забив 1 грудня в домашньому матчі з «Дніпром», у якому динамівці перемогли – 4:2.

Значно важливіший гол вдався Шевченку за тиждень, коли він вийшов уже у стартовому складі на домашній поєдинок із «Баварією» – ударом здалеку відкрив лік своїм голам у Лізі чемпіонів! Попри те, що «Динамо» поступилося – 1:4, Андрій пізніше назвав той гол у десятці найважливіших у кар’єрі. «Я забив – і побіг, не знаючи, що мені робити, – згадував Шевченко в автобіографії. – Був тоді просто дитиною, чиї мрії збуваються...»

Набагато принциповішим був дубль у ворота «Баварії» чотири з половиною роки по тому. На київському «Олімпійському» Андрій у першому півфіналі Ліги чемпіонів спершу вибіг віч-на-віч з Олівером Каном і в дотик пробив повз нього, а потім – засмутив голкіпера підступним ударом зі штрафного. «Динамо» вело 2:0, після гола Віталія Косовського – 3:1, однак суперники вирвали нічию 3:3, а вдома мінімально перемогли.

«Нам тоді просто не пощастило, – згадував Шевченко. – Якби мали більше віри у власні сили – гадаю, виграли б Лігу чемпіонів...»

4. Згадуючи про півфінал, не варто забувати про бенефіс Андрія у чвертьфіналі, де він забив три голи «Реалу». Перший – на «Сантьяго Бернабеу». Мадридці відновили рівновагу, однак за два тижні на «Олімпійському», в присутності 83 тисяч уболівальників, перевага динамівців була вже незаперечною.

Знову блискуче зіграв Шевченко! Обидва голи він забив по перерві. Спочатку – заробив пенальті, призначений за фол з боку воротаря: перший удар з позначки Іллгнер відбив перед собою, але Андрій добив м’яч у сітку. А потім – відгукнувся на закидання Сергія Реброва за спини захисників і в дотик поставив переможну крапку!

«Ми знали, що гратимемо з насправді класною командою, але Шевченко діяв на якомусь космічному рівні!» – хапався за голову Рауль. А сам Андрій дав зрозуміти, що, здолавши «Реал», «Динамо» здатне обіграти будь-якого суперника. Президент Королівського клубу Лоренсо Санс, навіть знаючи про попередню домовленість киян із «Міланом», намагався перехопити Шевченка, але динамівське керівництво свого слова перед італійцями дотримало...

5. Перед від’їздом до Мілана Андрій яскраво попрощався з динамівськими уболівальниками. 30 травня 1999 року він зробив дубль у фіналі Кубку України, в якому кияни перемогли «Карпати» – 3:0. Шевченко відкрив рахунок зі штрафного, а згодом провів гол у своєму фірмовому стилі: перехопив м'яч у центрі поля, на шаленій швидкості промчав до володінь суперників, обіграв двох захисників і потужним ударом вразив ціль!

За кілька днів Шевченко вилетів до Італії для підписання контракту. До нових викликів він готувався до того кілька місяців: багато читав про «Мілан» і вивчав потроху італійську. В прощальному інтерв’ю розповів, що крім вітання Buon giorno знає фразу Mi piace – «Мені подобається». Андрій із «Міланом» справді сподобалися один одному: у першому ж сезоні українець став найкращим бомбардиром Серії А, забивши 24 м’ячі у 32 матчах. До Шевченка жоден іноземець не мав такого успіху в першій рік у італійському чемпіонаті.

6. На офіційному рівні Андрій дебютував за «Мілан» 21 серпня 1999 року в Суперкубку Італії проти «Парми». А перший м’яч забив у ворота «Лечче», дебютувавши за тиждень у Серії А. Однак найважливіший гол у другій половині того року (і, напевно, один із найважливіших у кар’єрі) він забив у москві за збірну України, допомігши синьо-жовтим вийти у плей-оф відбору до Євро-2000.

Шевченко зрівняв рахунок, виконавши штрафний з лівого флангу практично від середньої лінії. Замість того, аби подати на голови партнерів, він несподівано для Олександра Філімонова пробив по воротах. Голкіпер вийшов надто далеко, тому, повертаючись, не зафіксував м’яч і влетів із ним у ворота.

У стикових матчах українська збірна потрапила на Словенію, на полі якої вже помилка нашого воротаря вплинула на загальний результат. А Шевченко вдруге увійшов до трійки футболістів, що заслужили найбільше голосів у опитуванні авторитетного тижневика France Football.

7. «Золотий м’яч» Шевченко отримає за підсумками 2004-го, хоча на чемпіонат Європи збірна України не потрапила, а Лігу чемпіонів «Мілан» виграв роком раніше. Той фінал із «Ювентусом» на «Олд Траффорд» увійшов до історії як одне з найбільш інтригуючих протистоянь. Андрій забив на 9-й хвилині, однак арбітр скасував гол, угледівши пасивний офсайд у Філіппо Індзагі.

У основний і додатковий час суперники не забили, а в серії пенальті воротарі Діда і Буффон відбили по три удари. Шевченко довелося виконувати вирішальний 11-метровий: одинадцять секунд, упродовж яких він (камера транслювала обличчя крупним планом) дивився то на арбітра, чекаючи свистку, то на голкіпера, тримали в напруженні більше, ніж усі попередні події матчу. «Усе життя промайнуло перед очима», – зізнався Андрій, який, почувши сигнал судді, розвів м’яч і воротаря по різних кутах.

8. 2004 рік, у якому Шевченко був визнаний найкращим футболістом Європи, запам’ятався йому не лише спортивними подіями. У липні Андрій одружився з американською моделлю Крістен Пазік, а в жовтні у подружжя народився син Джордан.

Другий син, Крістіан, з’явився на світ за два роки в Лондоні: перед чемпіонатом світу-2006 Шевченко перейшов до «Челсі» за шалені для тодішнього британського футболу 30 мільйонів фунтів. Два сезони в англійському клубі не стали яскравими сторінками в кар’єрі Андрія. У першому Жозе Моурінью, намагаючись помістити у складі всі дороговартісні трансферні придбання, все частіше залишав українця на лаві запасних. У другому – Авраам Грант не випустив Шевченка на серію пенальті в фіналі Ліги чемпіонів-2008 проти «МЮ», довірившись Ніколя Анелька, котрий зрештою програв вирішальну дуель Едвіну ван дер Сару.

Наприкінці літа того ж року Андрій повернувся до «Мілана» в оренду, де замість сьомого номера, який уже був закріплений за бразильським нападником Пато, отримав номер 76 – на честь року свого народження. На жаль, знову закріпитися у складі італійського клубу – переважно через проблеми зі спиною – Шевченко не зміг, граючи в Кубку УЄФА та Кубку Італії, а в Серії А переважно виходячи на заміни. Разом із тим Андрій мріяв завершити ігрову кар’єру на домашньому Євро, тому пропозиція Ігоря Суркіса повернутися до «Динамо» на той момент виглядала оптимальним для обох сторін варіантом.

9. Повернення додому дало кар’єрі Шевченка очікуваний новий поштовх. 29 серпня 2009 року він підписав контракт із «Динамо», а за два дні – вийшов на другий тайм матчу чемпіонату України проти донецького «Металурга». На 90-й хвилині заробив і реалізував пенальті, встановивши остаточний результат – 3:1.

«Для мене один тайм здався цілим сезоном. Емоції просто переповнювали. Коли я вийшов на поле, одразу побігли мурашки по шкірі», – Андрій лаконічно описав свої враження від зустрічі з динамівськими уболівальниками після десятирічної перерви.

Євро-2012 став лебединою піснею Шевченка-гравця. Запам’ятався стартовий матч у групі проти Швеції: Андрій двічі забив головою, пішовши з 48 голами найкращим снайпером збірної України в історії. У наступних двох поєдинках – проти Франції та Англії – наша команда поступилася і до плей-оф не вийшла.

Молодші сини Шевченка, Олександр і Райдер-Габріель, народилися, коли Андрій узяв творчу відпустку на чотири роки...

10. Тренерську кар’єру Шевченко розпочав у лютому 2016 року, увійшовши до штабу Михайла Фоменка в національній команді. На фінальному турнірі Євро відпрацював асистентом, а потім очолив збірну в якості головного тренера. Помічниками Андрія Миколайовича стали, зокрема, Андреа Мальдера, котрий керує «синьо-жовтими» зараз, і Мауро Тасотті. Після відбору до чемпіонату світу-2018 Шевченко залучив до штабу Олександра Шовковського.

На Євро-2021 збірна України вийшла з першого місця в групі та дісталася чвертьфіналу, де поступилася Англії – 0:4. Попри загалом позитивний результат Шевченко не став продовжувати контракт з національною командою, а згодом – очолив клуб Серії А «Дженоа». На чолі генуезців він виграв лише один кубковий поєдинок, а в наступному – поступився, що символічно, «Мілану» та пішов у відставку.

25 січня 2025 року Андрій Шевченко став президентом Української асоціації футболу.