Рідкісний випадок: у «Динамо» він прийшов уже чемпіоном України, у складі «Таврії» сенсаційно обігравши киян у фіналі дебютного сезону першості нової незалежної країни. І хоча після 1992 року до Головка проявляли інтерес різні українські та зарубіжні клуби, він для себе вирішив – тільки «Динамо»! І не прогадав – Олександр Головко став знаковим захисником для українського футболу 90-х, реалізувався не лише на внутрішній арені, а й на міжнародному рівні, а пізніше розпочав і тренерську роботу, працюючи з юнацькими та молодіжною збірними України.

• Олександр Головко народився 6 січня 1972 року в Херсоні. Вихованець місцевого футболу, перший тренер – Євген Георгійович Кузовенко. Закінчив школу зі срібною медаллю – у футболі він буде віддавати перевагу вже золотим… Далі навчався в херсонському філіалі Миколаївського кораблебудівного інституту, мріючи про футбол, однак тоді ще не до кінця розуміючи перспективи.

• Але шлях майбутньої зірки виявився непростим – свій перший перегляд у команді рідного міста, «Кристалі», він «провалив» – тренерський штаб вирішив, що гравець «сируватий і зеленкуватий». Починаючи нападником, Головко встиг спробувати різні позиції на полі – утвердився в футболі як центральний захисник, а завершував взагалі як опорник!

• Довелося юному футболісту, вчорашньому школяреві, «побігати» за аматорську команду Новомиколаївки на першість Херсонської області. На щастя, серед «колгоспів» Головко не загубився – більше того, безцінний досвід матчів проти більш зрілих, дорослих суперників допоміг йому швидше адаптуватися до «чоловічого» футболу.

• За порадою тодішнього одноклубника Сашка погодився переглянути головний тренер «Таврії» Анатолій Заяєв. Дебютувавши в Першій союзній лізі, Головко став одним із лідерів тієї команди, яка 1992 року виграла золоті медалі першого чемпіонату України.

«На фінал 1992 року проти «Динамо» ми, сімферопольці, виходили абсолютно не закомплексованими. Ніхто не ставив перед нами завдання обов’язково виграти. Участь у Кубку УЄФА для тодішньої «Таврії» була межею мрій. Перемога прийшла через дисципліновану гру – але, зізнаюся, в моєму виконанні це ще був футбол молодого пацана, якому приємно було грати поруч із «китами».

• Саме з «Таврії» молодого захисника вперше викликали в національну збірну України. 26 квітня 1995 року Головко дебютував у матчі відбіркового турніру чемпіонату Європи проти Естонії. Його Україна виграла без пропущених м’ячів, що є найкращим компліментом для новачка-захисника. Всього в 1995-2004 роках Олександр провів за національну команду 58 матчів, 13 з них – як капітан.

• Після п’яти плідних сезонів у «Таврії» Головко мав відразу кілька варіантів продовження кар’єри. Були попередні бесіди щодо переходу в «Дніпро», цікавився ним «Шахтар», з’явилися на горизонті російські клуби, але рішення Олександра було однозначним – тільки «Динамо» (Київ)!

• У першому ж сезоні в столиці новачок виявився причетним до «золотого дубля». Загалом, у «Динамо» він здобув сім золотих медалей і п’ять кубків.

• Тричі Головко значився під №1 у списках 33 найкращих за версією газети «Команда», увійшов у п’ятірку найкращих гравців України за результатами референдуму «Українського футболу».

• У «Динамо» доріс до капітанської пов’язки – зважаючи на тодішній підбір гравців, це визнання виняткового особистого авторитету футболіста.

«Якщо тебе вибрали капітаном, то ти вже не належиш собі: в будь-якому епізоді на полі чи за його межами ти повинен поводитися, як капітан такого шанованого клубу, як «Динамо» (Київ). Є планка, нижче якої опуститися не можна. Капітанська пов’язка – це не почесне звання, якого, як у старі комсомольські часи, можуть позбавити, а такий обов’язок, який треба прийняти й постійно відповідально виконувати, щоб не опустити честь мундиру».

• Вершина виступів Головка – це кінець 90-х і початок 2000-х, час, коли «Динамо», а згодом і збірну, очолив Валерій Васильович Лобановський. У якому поєднанні не грала б оборона – Головко/Беженар, Головко/Ващук, Головко/Федоров – вона завжди була надійною та відповідальною, часто перекривала навіть топових європейських форвардів, а «Динамо» кілька років поспіль дарувало фанам єврокубкову весну, спинившись у 1999 році лише в півфіналі.

• Невипадково до провідного стоппера «Динамо» проявляли інтерес численні зарубіжні клуби – говорили про італійський «Лаціо» та грецький «Олімпіакос», а «Ліверпуль» був за крок від підписання українця, але в останню мить повернув трансферний вектор у бік більш молодого камерунця Сонга.

• Після десятиліття в «Динамо» Олександр пограв за китайський «Циндао Етсонг», а завершив виступи у своєму першому клубі – сімферопольській «Таврії».

• Розпочав тренерську роботу не з високого старту, відразу дорослої команди вищого дивізіону, а з роботи з юнацькими збірними України. Доріс до молодіжної збірної.