Тому й потрапляє голкіпер в орбіту найбільшої уваги: часто викликає своєю грою загальне захоплення, а коли припуститься помилки – його очікує лавина критики в газетних репортажах та образливі вигуки з трибун. Помиляються усі гравці, ось тільки воротарська помилка залишається зафіксованою у протоколі, а тому пам’ятається довго... Тільки самовіддані, вірні своєму мистецтву спортсмени можуть стати надійними стражами воріт. Бо життя у них таке: нервове, важке, воротарське.

У кар’єрі багатьох воротарів, навіть знаменитих, траплялися випадки, про які потім не раз згадували, називаючи пропущені ними голи кумедними, курйозними, незвичайними...

17 квітня 1971 року у матчі вищої ліги на московському стадіоні «Динамо» між командами ЦСКА та «Арарат» стався випадок, опис якого багато років мандрує з одного довідника в інший. А газети наступного дня повідомили:

«На 66-й хвилині гри при нічийному рахунку 0:0 воротар армійців Леонід Шмуц, зловивши м’яч у руки, почав роздивлятися, кому ж його подати у поле. А потім розмахнувся, мов дискобол, та на мить завагався, але м’яч уже вислизував йому з рук і полетів у ворота». Той матч транслювало телебачення, а тому може хтось із читачів старшого покоління пригадує той епізод: Шмуц з відчаю ще повернувся і кинувся за м’ячем, але вже було пізно. Гол! Він став результатом нерішучості, розгубленості воротаря, словом, тих якостей, яких вмілий майстер не повинен проявляти. Причому Леонід Шмуц не був зеленим новачком, а воротарем збірної і їздив на чемпіонат світу 1970 року до Мексики.

З того часу збираю повідомлення про подібні похибки воротарів, які самі собі «організовують» голи. Армієць не був «новатором», бо пальму першості йому перехопив відомий югославський голкіпер Радомир Вукчевич. 21 березня того ж 1971 року словенський клуб «Марібор» приймав лідера чемпіонату Югославії «Хайдук» (Спліт), ворота ягоко захищав саме Вукчевич. На 35-й хвилині зустрічі при рахунку 0:0 він спокійно зловив м’яча після неважкого для нього удару, і швидко хотів викинути шкіряну кулю захисникові на край. Але в ту мить нападник «Марібора», який вже біг від воріт, повернувся до воротаря. Вукчевич, бажаючи змінити свої наміри, повернувся в інший бік, але м’яч уже з руки злетів і впав до сітки. Матч закінчився, врешті-решт, унічию 2:2, а репортери мали на чому відвести душу.

А ось такий випадок, який трапився у чемпіонаті Югославії, викликав сміх на трибунах, але чи було до сміху винуватцю епізоду?! Воротар загребського клубу «Трешнєвка» Станко Мрдуляш щойно у карколомному стрибку зумів зловити м’яча, заслуживши оплески трибун. Та під час вдалої дії з голови воротаря впала кепка (а в ті часи багато воротарів одягали кашкети) і покотилася за лінію воріт. Воротар підвівся, отримав порцію аплодисментів і, усміхаючись від задоволення, покрокував за кашкетом. М’яч увесь час тримав у руках, і коли зігнувся до землі, перетнув з ним лінію воріт. Зупинки ж у грі не було, і суддя свиснув, показуючи на центр.

Мабуть, той автогол міг би претендувати на звання найкумеднішого, якби не інший, ще смішніший у тому ж чемпіонаті. 29 листопада 1970 року у зустрічі між клубами «Раднічкі» з Крагуєваца та Ніша. До кінця матчу залишалося ще з двадцять хвилин, господарі поля вели з мінімальним рахунком, але гості не втрачали надії здобути бодай очко. Та їхні сподівання перекреслив власний воротар Кнєжевич. А було так: передача повітряним шляхом у штрафний майданчик не становила труднощів для Кнєжевича, і він впевнено зловив м’яча. Нападник господарів, який теж поспішав на цю ж передачу на високій швидкості, не встиг загальмувати і штовхнув воротаря. Його це так розгнівило, що він повернувся за форвардом, який проскочив з розбігу до воріт, і жбурнув у нього м’ячем. Та не влучив у «ворога», а потрапив у сітку власних воріт – гол!

Є ще два подібні випадки, та трохи у іншому виконанні. У ліговому матчі польських клубів «Краковія» – «Рух», зіграному восени 1969 року, воротар «Руху» Пєтрек з м’ячем у руках роздумував, кому б його спрямувати. Тут до нього підбіг нападник «Краковії» Сарнат, щоб перешкодити цьому наміру. Зробивши два-три випади вправо-вліво, трохи «полякавши» воротаря, він повернувся до воріт спиною і побіг в поле. У цю мить розлючений діями суперника Пєтрек вирішив «покарати» кривдника: сильним рухом кинув м’яча так, що той, відбившись від плечей Сарната... влетів до сітки воріт.

Такий же гол на рівні збірних команд трапився 21 листопада 1965 року. Збірна СРСР під час турне Південною Америкою завітала до Бразилії і зіграла на «Маракані» у присутності 123 тисяч глядачів товариський матч з чемпіонами світу. Після ударів Герсона та Пеле бразильська команда вела 2:0, і ніщо не віщувало зміни рахунку. Коли після однієї з невдалих атак гостей воротар Манга, вибиваючи м’яча від воріт, поцілив у потилицю Банішевського, той ледь не впав від несподіванки. Але ще більше був здивований Манга, знайшовши м’яч у сітці власних воріт... Матч, урешті-решт, закінчився внічию 2:2.

В історії чемпіонатів СРСР є веселий випадок, коли сміялися свої і чужі. 1948 року у Сталінграді проходив матч місцевого «Трактора» та московського «Динамо». Гості постійно атакували, і воротар Королевич був у постійній роботі. Під час подачі чергового кутового біля його воріт зібралося повно народу, і, вискочивши на перехоплення подачі, він зіткнувся із кимось, і впав. Але одразу зіскочив на ноги та, втративши орієнтацію і побачивши у повітрі м’яч, відбив його кулаком… прямісінько у верхній кут власних воріт…

І на десерт про гол відомого бельгійського гравця Ріка Коппенса, найкращого бомбардира чемпіонатів Бельгії у 50-ті роки, який завжди відзначався агресивністю у грі. В одному матчі він пробивав пенальті, але воротар виявився вмілим майстром і м’яч зловив. Тоді Рік підбіг до нього і подав руку, мовби вітаючи з успіхом. Воротар радісно впустив м’яча і простягнув руку у відповідь, але Коппенс вже забув про свої мирні наміри і скерував м’яча до сітки.

Про воротарів, які, зловивши м’яча, випускали шкіряну кулю до своїх воріт, можна писати багато. Відзначу тільки двох голкіперів московського «Спартака» Олександра Філімонова та Сослана Джанаєва. Перший «приніс» нічию збірній України після удару Шевченка у відповідальному поєдинку 1999 року. А другий зовсім недавно (8 листопада) у грі проти «Крил Рад» із Самари впустив м’яча до сітки, чим позбавив «Спартак» шансів на чемпіонство 2009 року.