Нічого Особливого. Далі – лише Саудівська Аравія

Дев'яте місце у чемпіонаті, відставання від топ-четвірки на п'ять очок, виліт у Кубку Італії від заклятих ворогів із «Лаціо». Це один полюс. А протилежний – третя зверху зарплатна відомість у серії А і лігочемпіонські амбіції власника клубу Дена Фрідкіна. Все це – про нинішню «Рому».

Не треба бути екстрасенсом, щоб спрогнозувати відставку наставника «джаллороссі». І вона відбулася.

Очікувані та закономірні зміни на тренерському містку «Роми» пройшли б звичним не дуже помітним рядком у нескінченній стрічці світових спортивних новин, якби не персона її вже колишнього головного тренера.

Цим уже колишнім наставником римської команди виявився найкращий у недалекому минулому футбольний тренер Жозе Моурінью. Повз таку інформацію не пройдеш за всього бажання.

Хоча, якщо говорити конкретно, «Особливий» давно втратив і свій статус, і свою хватку. У «Ромі» ми побачили агонію колись великого тренера. І з цим треба змиритися і всім нам, і сеу Жозе.

***

Після провалу та гучної відставки в «Тоттенгемі» для Жозе двері до топ-клубів АПЛ були вже зачинені. Власне, як і до топ-клубів інших серйозних чемпіонатів.

Після «МЮ» і особливо «Тоттенгема» Моурінью опинився в незавидному становищі. З одного боку, його фінансові апетити все ще були на висоті, але з іншого – він уже перейшов у ранг високооплачуваного «офісного планктону», який корисний на роботі лише тим, що яскраво вміє розповідати байки та підколювати колег.

Майже рік після відходу з «Манчестер Юнайтед» Жозе Моурінью працював як телевізійний експерт. Високооплачуваний, але лише телеексперт. За цей час, як запевняє сам португалець, він намагався переосмислити свою кар'єру, подивитися під іншим кутом на тренерське ремесло і на футбол в цілому.

Однак, очоливши в 2021-му «Тоттенгем», Моур так і не продемонстрував публіці себе улюбленого покращеної версії, обнуленого і готового перезапустити кар'єру.

Його максимум на чолі «шпор» – шосте місце. І прісний, посередній футбол, який розбавлявся винятково талантом та імпровізацією головного забивного дуету «шпор» – Сона та Кейна.

Леві, який майже все своє свідоме життя намагався здобути у тренери для свого «Тоттенгема» Моурінью, швидко розчарувався. Тому що нинішній Моурінью – це не той тренер, яким був на початку століття.

Клубні боси, футболісти, суперники, стюарди, укладачі календаря, стан газону – список винних у невдачах Моурінью за останні кілька років лише розширювався. Раніше, щоб Жозе опускався до такого, та ніколи. Нині це стало його улюбленим заняттям.

З «Ромою» він теж не піднімався вище за шосте місце в чемпіонаті. Так, він виграв для клубу перший у його історії трофей – Лігу конференцій, але перемога в турнірі, апріорі розрахованому для тих, хто звик задовольнятися малим, не ввела в оману ні боса «Роми», ні вболівальників клубу. Насамперед тому, що футбол, демонстрований римлянами за Жозе – це ходіння по муках.

Навіть якщо ця хода доведена до автоматизму, і часом приносить результати (той самий Кубок Ліги конференцій і вихід у фінал Ліги Європи), все одно хочеться побачити щось хоч трохи яскраве, стигле, живе. А не 28 відсотків володіння м'ячем і з одним ударом у площину воріт проти 23 ударів у суперника, як було в півфінальному поєдинку минулого сезону Ліги Європи проти «Байєра», який лише через щасливу випадковість завершився для «джаллороссі» нульовою нічиєю.

«Моя команда посередня, тому вона так низько і розташовується в турнірній таблиці», – відповів нещодавно «Особливий» на питання про причини такого невдалого виступу його команди. Здається, тепер можна продовжити цю тезу: «Команда так низько розташовується в турнірній таблиці тому, що в неї посередній тренер».

Так, з погляду запалити словесно, тонко потролити, боляче вкусити рівних Моурінью і зараз практично немає. Завдяки цій своїй якості, та ще й ностальгії за колишніми перемогами його і запросили до «Роми». В надії на те, що португалець проверне те, що свого часу провернув із «Інтером».

Але зараз він нічого такого не зміг провернути. Здається, що і сам футбол, і провідні представники тренерської професії зробили семимильний крок уперед, а Жозе Моурінью залишився стояти на місці: настільки слабкі, непереконливі та неактуальні його методики.

***

Але навіть це ще півбіди. Біда в тому, що Моурінью зараз, тобто в останніх чотирьох командах, не робив і половини того, що робив раніше.

Він здійснив своєрідний переворот в АПЛ у свій перший прихід до «Челсі», коли відмовився від схеми 4-4-2 на користь 4-3-3. Він скрупульозно вивчав суперника – чи то фаворита, чи то команду з третього дивізіону. Його тренування були наскільки цікавими, настільки й конкретними. Він був чудовим тактиком, роблячи головний акцент на моменті, коли «м'яч не належить жодній з команд». Він був апологетом агресивної гри у захисті та високого пресингу. І так, він у перші свої роки в АПЛ не «паркував автобуси» у штрафному майданчику. Це прийшло до нього значно пізніше.

На гірше Жозе почав змінюватися в «Мадриді». Порожні перепасування м'яча, відмова від контролю м'яча, небажання змінювати невдалу схему в ході гри. Здавалося, він мстив ненависній «Барсі» за відмову призначити його головним тренером.

У другий свій прихід у «Челсі» ситуація ще більше погіршилася. Конкретика на тренуваннях зникла. Побільшало занять «для загального розвитку». Стало більше проблем у спілкуванні з провідними гравцями. Стало більше нерозуміння. І конфліктів.

Моурінью вже не міг самостійно вирішувати тактичні завдання, але, на відміну від сера Алекса Фергюсона, не запрошував у свої тренерські штаби тактичних «фриків». Він усе ще сподівався вирішувати питання завдяки своїй харизмі та авторитету.

До певного часу це діяло. Жозе страшенно вмів мотивувати, налаштувати, зрозуміти душу футболіста. «Він став для кожного з нас батьком або старшим братом. Він був готовий померти за нас», – згадував про Жозе футболіст «Інтера» Марко Матерацці. Нічим подібним нинішні футболісти «Роми» похвалитися, на жаль, не можуть. Навіть у психології, де Моур почував себе, як риба у воді, почалися відчутні проблеми.

Дійшло до того, що практично всі команди, з яких Моура звільняли – «Челсі», «Реал», «МЮ», «Тоттенхем» – різко додавали після того, як команди очолювали інші наставники. Аж надто була очевидна різниця між нормально і добре.

Та й те, як йшов раніше Жозе з клубів, і як іде зараз – історія сама по собі показова. З «Порту» він пішов небожителем. Перший раз із «Челсі» – генієм, якого образив бовдур бос. З «Інтера» – зі сльозами футболістів та керівництва.

Подальші його відходи були схожі або на відверту втечу, або на відвертий провал. Без сліз. Без жалю. І навіть без емоцій.

Далі буде ще гірше. У тому сенсі, що топові клуби вже навряд чи довіряться Жозе. Пряма дорога – лише до Саудівської Аравії. Або в телеексперти. Там саме таких і люблять: Кварцяний, Леоненко, Лінекер, Невілл...

А результати «Роми» найближчим часом мають піти вгору. Хто б її не очолив. Гірше точно не повинно бути.

І так, з тим, що «Особливий» просто перестав бути таким, треба змиритись. Як тренер, він уже давно йде з ярмарку. Тепер він не The Special One, а The Finished One.