– Романе, 31 травня ваш контракт з Анортосісом сплинув. Що далі?
– Контракт закінчився. Розійшлися по-нормальному. Зараз у пошуках нового клубу.

– Схиляєтеся до продовження кар'єри?
– Думаю, що так. Є бажання пограти. Подивимося, які варіанти будуть.

– Які варіанти розглядаєте?
– Конкретики поки немає.

– Що мотивує вас продовжувати у свої 35?
– Мені подобається тренуватися. Не люблю програвати на тренуваннях. Усередині відчуваю той запал, емоційно сприймаю перемоги й поразки. Це мене поки й тримає.

– Часто прокручуєте в голові, що буде після ігрової кар'єри?
– Сказати, що мене це лякає зсередини, – ні. Постійно повертаюся до цих думок і сумнівів. Спілкуючись із людьми, які вже закінчили грати, бачу, що думки розділилися: одні кажуть – грай до останнього, поки є сили, а інші радять знайти правильний момент, щоб почати щось нове. Ментально підготуватися й зрозуміти, що буде далі. Хотілося б залишитися у футболі, коли перестану грати.

– Тренерські курси або навчання зі спортивного менеджменту проходите у вільний час?
– На сьогодні напрямок менеджменту мені не дуже цікавий. Швидше за все, розпочну навчання на тренера.

– Здавалося, що за чотири роки на Кіпрі могли спокійно кілька категорій отримати.
– На Кіпрі є свої нюанси щодо вступу. До того ж лекції читають грецькою, якою не до кінця володію, щоб бути слухачем.

– Що допомагає вам черпати натхнення грати у футбол?
– Я досі люблю футбол. Для мене це найголовніший фактор. Якщо тебе зачіпають поразки, окремі мікроепізоди, але ти почуваєшся природно в цьому середовищі – значить, ще є бажання. Але я відкритий до варіантів плавного переходу, якщо дійсно буде цікава стартова точка, щоб сказати собі: «Стоп». Головне – не проґавити цей момент. Ще тримає думка пограти разом із дітьми. Мотивацію завжди можна знайти, якщо є бажання.

– У старшого Кирила є шанс вийти з вами на поле?
– Боюся, що в мене шансів вже не буде на високому рівні (посміхається).

– Я знаю, що ви є прихильником Роми, захоплюючись грою Тотті. Як часто згадуєте момент, коли Гент зустрівся з римлянами в Лізі Європи?
– Шкода, що Франческо на той момент уже кілька років як завершив кар'єру. Але сидіти в тій роздягальні, проходити тунелем «Стадіо Олімпіко» – це було дуже зворушливо. Непогані матчі тоді вийшли. Якщо не помиляюся, Фонсека був тренером. Саме заради таких моментів розумієш, для чого були потрібні всі ті  випробування.

– Кілька днів тому ви побували вдома. Це ваш перший візит за останні роки?
– Шість років я не був в Україні. Був час побути з близькими та вирішити питання з документами.

– Вдається стежити за нашим футболом?
– У режимі Flashscore намагаюся. Читаю новини. По можливості переглядаю хайлайти, хоча ще потрібен час на родину й тренування (посміхається). Лігу чемпіонів із синами можу подивитися. У моєму дитинстві по телебаченню транслювали два матчі Вищої ліги та Серію А на СТБ, а зараз вибір просто божевільний.

– Гент, у складі якого ви провели декілька сезонів, зустрінеться з ЛНЗ у кваліфікації Ліги конференцій. Черкащани зможуть бути конкурентними на тлі такого суперника?
– Усе залежатиме від підготовки, настрою та впевненості. Найголовніше – хлопцям не перегоріти, а тренерському штабу донести до них, що все можливо. Не потрібно буде багато подорожувати, оскільки чемпіонат починається в серпні. Є час якісно підготуватися до дебюту в єврокубках.

– Яку характеристику можете дати сьогоднішньому Генту?
– Гент останні десять років постійно грає в єврокубках. Доходив до стадії плей-оф. Можу припустити, що команда не форсуватиме підготовку саме до єврокубків, розуміючи, що попереду довгий сезон.

Найкращі гравці переходять у сильніші клуби. Іван де Вітте, який 25 років обіймав посаду президента, побудував усі процеси так, щоб розвиток академії та пошук талановитої молоді забезпечували результат і можливість отримувати дивіденди від продажу футболістів.

– Для тих, хто не в темі, в який футбол намагається грати сьогоднішній Гент?
– Гент не був надто конкурентоспроможним в плей-оф, не вигравши жодного матчу. З лідерами пробували грати сміливо з високим пресингом, за що були покарані суперниками. Інші матчі грали обережно, не пропускали багато, але мали проблеми зі створенням моментів і кульгала реалізація, тому було багато нічийних матчів.

– На кого з гравців варто звернути увагу?
– Канга, Кадрі, Делорж – пам’ятаю його ще хлопчиком, адже його тато працює і працював адміністратором Сент-Трюйдена. Ну і Даві Руф, який залишився ще з часів, коли я грав за Гент, – надійний воротар і майстер із відбиття пенальті.

– Тренер Гента Рік де Міл багато років пропрацював в системі Брюгге. Що кажуть про його самостійну роботу у Вестерло та Шарлеруа?
– Рік непогану роботу зробив у Вестерло, але його зробили крайнім у тому, що команда зіграла внічию проти суперника у боротьбі за виживання. Цей результат залишив обидва клуби в Про-лізі.

– Поліссю дістався найсильніший суперник, якого могли отримати – Копенгаген. Вірите у прохід житомирян?
– Будемо вірити і вболівати.

– Ротань і Кравченко зможуть побудувати команду, яка буде вайбом схожа на старий Дніпро?
– Я вважаю, що найголовніше досягнення Полісся і штабу Ротаня – побудова колективу. Хочеться вірити, що Полісся далеко пройде в єврокубках.

– Не можу не оминути тему Динамо, в якому ви теж провели певний період. Нинішня команда зможе оговтатися від провалу в УПЛ та Європі?
– За нормальної підготовки, якщо не буде великої кількості травмованих, то в динамівців усе буде добре. Думаю, що кияни напередодні 100-річчя клубу будуть набагато вмотивованішими.

Зайшла група молодих гравців, яка останні пів року обкаталася в дорослому футболі. Спади, певна річ, виникатимуть, але в такому клубі довго чекати не будуть, поки ти розкриєшся. Багато залежить від того, скільки ігрового часу отримує молодий футболіст, як він розуміє різні ігрові ситуації та наскільки швидко приймає рішення на полі. Зараз нікого не здивуєш тим, що вчорашні школярі виходять і вирішують долю матчів із високою відповідальністю, а комусь і в 22 доводиться сидіти й чекати.

– Свого часу ви дуже юним почали грати на високому рівні. Як ви ставитеся до повернення дублерів, особливо коли змінився контекст через меншу кількість легіонерів?
– Це дуже великий плюс. Перехід у дорослий футбол відбуватиметься більш плавно. Буде можливість пограти поруч із досвідченими партнерами, які набирають форму після травм або пропускали матчі через дискваліфікацію.

Одним із найважливіших аспектів є те, щоб тренер першої команди не втрачав із поля зору дубль і U-19, щоб уся система працювала по одній вертикалі. У мій час Микола Петрович Павлов багато уваги приділяв молодим футболістам. Запрошували гравців із Кременя та Горішніх Плавнів, щоб найсильніші потрапляли до системи Ворскли. Водночас він міг пропустити лише три-чотири матчі дублерів за сезон. Знав усіх футболістів, придивлявся до них, аналізував статистику.

Велика кількість хлопців отримала шанс, зокрема я, Селін, Громов, які згодом принесли клубу непогані гроші. Дуже важливо, щоб молоді футболісти розуміли: за ними стежать, вони можуть отримати свій шанс. Це додає мотивації працювати далі.

На мій погляд, має працювати система. Молоді й досвідчені тренери повинні мати можливість розвиватися, їздити на стажування, бути затребуваними не лише в країнах колишнього СРСР, будувати професійні контакти й постійно працювати над собою.

– Зараз Сергія Реброва прийнято більше хейтити, але його приклад може бути орієнтиром: відсутність мовного бар'єра і сильний штаб допомагають проявити себе в Західній Європі.
– Я вірю, що це зміниться найближчим часом. Не хочу говорити гаслами, але ми футбольна країна. Цей вид спорту завжди був і залишається одним із провідних, попри складні часи для нашої держави. Можна згадати, як кілька успішних кейсів відкрили дорогу нашим футболістам у Бельгії.

– У тому числі й вам...
– Так. Поїхали Малиновський та Болбат, вони добре себе зарекомендували, після чого українських футболістів почали активно запрошувати. Потім Циганков перейшов у Жирону, і тепер українців там уже четверо. Така сама історія може бути і з українськими тренерами.

– Для мене більшим маркером буде той момент, коли українці перестануть вважатися легіонерами в країнах ЄС, у чемпіонатах яких із наступного сезону почнуть діяти нові правила.
– Я теж сподіваюся, що бюрократичні нюанси приберуть усі перешкоди й усе запрацює так, як має бути.

– Новина про крах Ворскли стала для вас шоком?
– Не сказав би, що це було шоком... Просто боляче усвідомлювати, що клуб, який зробив із мене футболіста, опинився на межі зникнення. З того, що я чув, усе до цього йшло. Схожу історію я вже пережив із Дніпром, хоча провів там не так багато часу.

Я провів чудові роки у Ворсклі. Зустрів багато чудових людей. Там був дуже хороший колектив не лише в команді, а й серед працівників клубу: на базі, в офісі, серед тих, хто обслуговував стадіон. Навіть коли мене вже не було в команді, ми постійно бачилися, і завжди було що згадати. Ворскла подарувала мені найтепліші спогади, пов'язані з раннім етапом кар'єри.

– Уся провина лежить на попередньому менеджменті Ворскли?
– Складно давати оцінку процесам, адже я відірваний від контексту й не перебуваю в Україні. Напрошується лише висновок, що нові люди занадто пізно зайшли в клуб, аби якось розв'язати цю ситуацію.

Був час про це подумати, гуляючи Сквером Бабаєва у Кременчуці. Зловив себе на думці, що якби Олег Мейданович був живий, то в клубі все було б стабільно. Після його загибелі почалися процеси, які негативно впливали на всю екосистему клубу. Попри два фінали Кубка України й постійні продажі футболістів, втрутилися інші фактори. Коли Жеваго залишив Україну, менеджмент не зміг швидко перебудуватися. Саме тому я не хочу сильно занурюватися у цю тему. Мені ближча спортивна складова.

– Зараз активно триває кампанія «Ворскла має жити». Можливо, ваше слово допоможе комусь зайти в клуб та допомогти позбутися боргів?
– Вірю, що знайдуться люди, які захочуть врятувати Ворсклу, зберегти її історію та емблему. Є база, інфраструктура, школа. Плюс ми вже згадували Кремінь і Гірник-Спорт, де найкращих хлопців могли помітити й дати їм шанс в академії Ворскли. Якщо позбутися боргів, то є фундамент, від якого можна відштовхуватися.

– 10 років минуло відтоді, як ви перезапускали кар'єру в Європі. Складно було тоді почати все з нуля, маючи вдома ім'я та успішний бекграунд?
– Шлях був нелегким, особливо на початку, але я здобув дуже цікавий досвід. Багато чого побачив. Коли тільки приїхав, було складно, але мною рухала ідея повернутися до збірної. Довести собі, що я можу конкурувати й тут.

Коли родина ще не приїхала до мене, я жив біля бази Сент-Трюйдена й багато часу проводив, спостерігаючи за тим, як тренуються діти в Бельгії. Хлопці 8-10 років уже виконували тест Іллінойс на спритність, вправи у форматі 2х2. Для мене це був перший серйозний розрив шаблонів. Було дуже цікаво за цим спостерігати. У нас тоді такого не було, як і такого рівня підготовки до тренувань.

– Які переваги системи підготовки в Бельгії ви для себе відзначили?
– Я можу довго говорити на цю тему. Одного інтерв'ю не вистачить, щоб усе розкласти по поличках. Бельгія – щільно населена країна. У кожному маленькому селі є своя футбольна команда. Якщо нам треба було їхати з Кременчука до Полтави 100 кілометрів, то їм достатньо п'яти хвилин автобусом, щоб знайти суперника й провести матч.

Футбольна піраміда побудована так, що є сім рівнів – від аматорського до професійного. У дітей є контракти з клубами, за умовами яких вони протягом року виступають у своїй лізі. Якщо дитина справляється, її можуть перевести на наступний рівень. Якщо ні – вона шукає команду рівнем нижче. Якщо ти доходиш до третього рівня, за тобою вже стежать скаути.

Це починається вже у 8-9 років. Ти можеш піти грати у четверту лігу, там прогресувати, а потім знову отримати шанс піднятися вище. Для дітей створено конкурентне середовище. Тренерам простіше працювати, бо всі хлопці приблизно одного рівня. Тут немає бізнесової складової, щоб набрати якомога більше дітей і на цьому заробити. Якщо ти хочеш віддати дитину на футбол просто для задоволення – для цього є сьома ліга. Там буде турнірна складова, друзі, соціалізація, але нагору піде той, хто дійсно вирізняється.

Я й досі згадую, коли вперше побачив турнір 7х7, на якому Андерлехт U-9 виглядав дуже сильно. Діти в такому віці вже демонстрували високу інтенсивність і чудову роботу з м'ячем. При цьому до певного віку там навіть не ведуть рахунок у матчах, адже результат не відіграє визначальної ролі. На першому місці – розвиток дитини, яка готова працювати, якщо справді хоче займатися футболом.

– У вас підростають троє хлопців. Хто з них пройшов цю систему?
– Кирило займався в Расінг Гент (клуб четвертого дивізіону, – прим.). Декілька разів його запрошували до КAA Гент, але я не хотів, щоб він так рано їхав від батьків. Старший і середній певний час займалися там. Молодший тільки народився.

Якщо ви знаєте, то щороку проводиться турнір імені де Брейне для U-15. У різний період на ньому грали Гордон і Рамуш. Подібні турніри допомагають зрозуміти, на якому рівні перебувають місцеві команди та в якому напрямку потрібно рухатися.

– Сильно контрастує з Кіпром?
– Рівень, можливо, не такий, але я бачу, що хлопцям подобається футбол. Я завжди кажу їм, що потрібно багато працювати. Ні талант, ні прізвище нічого не вирішують. Лише важка праця, трохи везіння та чесне ставлення до своєї справи.

– Останні чотири роки ви провели на Кіпрі. Наскільки місцевий футбол на підйомі?
– Коли я приходив в Омонію, було помітно, що власники готові вкладати гроші у футбол, запрошувати кваліфікованих гравців. Приблизно шість-вісім команд є конкурентоспроможними й можуть боротися за високі місця.

Багато що залежить від різних факторів. Буває, що після однієї невдалої гри можуть звільнити тренера. Постійно відбуваються кадрові зміни. Усі хочуть результат тут і зараз. Перемагає той, хто проводить сезон стабільніше, як це свого часу вдалося Омонії.

– За іронією долі, золото вони вибороли вже без вашої участі.
– Це футбольне життя. Конкуренція дуже висока. Близько десяти футболістів із тамтешньої ліги представлені на ЧС-2026. Це багато про що говорить.

– Сьогоднішній футбольний бум можна порівняти з гонкою олігархів в Україні?
– У них уже була подібна історія, коли Анортосіс грав у груповому етапі єврокубків, а АПОЕЛ доходив до чвертьфіналу. Зараз на Кіпр не їдуть просто догравати кар'єру, як прийнято думати. Багато молодих футболістів або гравців середнього віку можуть звідти піти на підвищення.

Звісно, є над чим працювати, особливо в плані інфраструктури. Дивишся матч Пафоса, а стадіон у них справді дуже застарілий. По телевізійній картинці не сприймаєш, що це команда Ліги чемпіонів. Зовсім інше враження було, коли матчі єврокубків проводили на сучасній арені в Лімасолі. Саме телевізійна картинка – одна з проблем, яка не дозволяє сприймати їхній футбол інакше. Думаю, що з часом вони це виправлять: покращать рівень трансляцій і телепулу.

– Гроші на футболістів є, а привести стадіон до ладу не поспішають?
– Питання не у фінансах, а швидше у пріоритетах. Зараз Пафос та Аріс почали серйозно інвестувати в академії. Були успішні продажі футболістів, і тепер вони активно розвивають цей напрямок.

– Правда, що ваш екс-партнер по Дніпру Дмитро Чигринський може стати тренером Красави?
– Такі чутки ходили. Конкретної інформації в мене немає.

– Якби Чигринський очолив Красаву, погодилися б грати в Іпсонасі, знаючи позицію російського власника клубу Євгена Савіна, який публічно засудив агресію проти України?
– Ми особисто не знайомі з власником. Потрібно було б поговорити, щоб зрозуміти всі акценти, якби такий варіант справді виник.

– Як вам збірна України після повернення Андреа Мальдери?
– Я зрадів, коли Андреа призначили. Це топ-фахівець, який у штабі Шевченка виконував колосальну роботу. Було приємно з ним працювати й спілкуватися. Про нього можу сказати тільки найкращі слова.

– Що найбільше кинулося в очі у червневих спарингах?
– Я звернув увагу, що триває пошук оптимальних зв'язків та ігрових моделей. Головне було побачити, яку атмосферу вдалося створити в колективі. За один короткий збір кардинально нічого не зміниш, однак я вірю, що після зміни тренера справи у збірній підуть краще. Видно, що Андреа не думав про результат, а намагався зрозуміти, хто може бути корисним команді на дистанції. Вірю, що все буде добре.

У різний період у нас були футболісти, які добре проявляли себе в УПЛ або за кордоном, але їх не викликали до збірної. Достатньо згадати, скільки часу поза національною командою залишався Буяльський. Можна згадати й Кочергіна, який проводив сильні відрізки в Польщі. З боку завжди легше коментувати, не знаючи внутрішньої кухні, але всі побачили, що для тих хлопців, які добре себе проявили, двері до збірної стали більш відкритими. Дуже приємно дивитися на національну команду під керівництвом Мальдери.

– Вийде у Мальдери повернути доковідний вайб від матчів збірної?
– Давайте в це вірити.