Розпочав Сергій непогано – у своєму дебютному сезоні зіграв у 29 матчах. Тоді в команди змінилось декілька тренерів і з приходом Тіммі Сімонса українець почав отримувати все менше ігрового часу.

Із цього інтерв’ю ви дізнаєтесь:

– чому Сидорчук мало грає у «Вестерло» і чи хоче він змінювати клуб?

– як він сприйняв перехід з «Динамо» і які моменти в київському клубі він вважає знаковими для себе?

– які два тренери найбільше вплинули на Сергія в «Динамо»?

– що сталось зі збірною під час матчу з Румунією і що говорив Ярмоленко в роздягальні?

– хто, на думку Сидорчука, може стати наступним капітаном збірної України?

– які три книги радить прочитати Сидорчук?

– чи говорив з Ігорем Суркісом про своє майбутнє в «Динамо» після завершення кар'єри футболіста?

ЯК ПРОЙШЛА АДАПТАЦІЯ В БЕЛЬГІЇ, ЧИ ОТРИМУВАВ ІНШІ ПРОПОЗИЦІЇ, ОКРІМ «ВЕСТЕРЛО», ЧИ ПЛАНУЄ ЗМІНЮВАТИ КЛУБ

– Сергію, ви майже півтора року живете в Бельгії. За цей час встигли помітити якісь відмінності в побуті та в менталітеті порівняно з Україною?
– Дуже важко робити висновки, навіть після того, як півтора року тут. Щоб робити висновки, ти повинен бути повністю інтегрований в бельгійське суспільство так, як був інтегрований в українське. Не можу сказати, що я максимально інтегрований в бельгійське суспільство, тому робити якісь висновки щодо менталітету буде дуже важко. Якщо ж порівнювати з іншими країнами в Європі, в яких я був, то Бельгія, мені здається, більш спокійна країна – вона не про якісь тусовки, не про походи в ресторани для молоді чи ще щось. Бельгійці сконцентровані на своєму майбутньому.

Можу навести один яскравий приклад з нашим СЕО, виконуючим обов'язки генерального директора. Якось на початку чемпіонату він приїхав зі своїм внуком на тренувальну базу. Я запитав, скільки хлопчику років, мені відповіли, що два, і він вже ходить до дитсадочка. Перепитую: «У два роки і вже до дитячого садочка ходить?» Я пояснив, що для нас це зарано, бо ми хочемо, щоб діти довше побули з нами. Якщо чоловік чи дружина не працює, то ми намагаємося віддати в 6-7 років в школу.

На що він сказав: «Ти їздиш по Бельгії, бачиш, що в нас багато полів і нема корисних копалин. У нас єдиний шанс, щоб ми нормально жили, це вкладати в дітей, в дитячі мізки». Для них найголовніший ресурс – їхні діти. Це, напевно, одна із відмінностей.

– Як ви взагалі влаштувались в Бельгії з сім’єю? У вас четверо дітей, всім потрібно було знайти дитячі садочки, школи, будинок для сім'ї. Чи допомагав клуб з такими побутовими моментами?
– Так. Коли я переїздив сюди, в мене було на меті, щоб діти навчались в школі. Коли почалась повномасштабна війна, у мене тільки старша донька навчалася в школі. Звичайно, це припинилося. Майже сім місяців вона пропустила. Для нас було важливо, щоб діти отримували нормальну освіту. Тому насамперед хотів знайти нормальну інтернаціональну школу в Бельгії. Клуб з цим дуже допоміг.

Так само нам допомагала Аня Безус, вони з Романом мешкали тут 6 років, знали національні школи і підказали одну з них. Поки діти з дружиною були у Польщі, я поїхав, подивився школу. Мені вона сподобалась – і вирішили, що діти будуть навчатися тут.

Так само це стосується й оренди будинку. Я мешкаю біля Брюсселю, а їхати на тренувальну базу десь 50 хвилин потрібно. Для бельгійців – це великі відстані. Вони мали побажання, щоб я мешкав поближче до бази, але там не було школи. Допомогли знайти будинок біля Брюсселю, тому з цим не було проблем. Вони всебічно підтримували в цьому напрямку і підтримують досі.

– У Києві поруч з вами завжди друзі, які ще й мешкали поруч, – П’ятови, Степаненки, Кривцови. Зараз цього немає. Знайшли вже в Бельгії спільноту українців, з якими спілкуєтесь, чи, можливо, подружились з кимось з одноклубників?
– Дуже багато наших українців, які виїхали. Можеш їхати по автобану і побачиш номерні знаки з України. Ми не шукали нікого, мені писали в соцмережах, що ми знаходимося там-там, можемо зустрітися. Коли рік провели тут, вже і дружина так само влилась трохи – всі жіночі моменти, різні манікюри, педикюри, стрижки – все роблять наші дівчата з України. Не можу сказати, що входимо в це ком’юніті, але тримаємо зв'язок.

Мені допомогли познайомитися з одним чоловіком в Бельгії, який допомагає українцям, і час від часу ми з ним бачимося. Дуже велика різниця саме в спілкуванні. Маю на увазі, коли звик, що в тебе у пішій доступності друзі. Зараз, коли підтримуєш зв'язок телефоном – не назву проблемою, але це такі ускладнення, які хочеться, щоб вирішились. Життя потім розставить все, як повинно бути. Але дійсно не вистачає цього. Мені ще пів біди, бо є з ким спілкуватися в команді, а от дружині з цим важче.

– Бачила в соціальних мережах, що Кривцови до вас в гості навідувались.
– Така спонтанна зустріч була. Вони в нас були днів 10, напевно. Але дуже класно для дітей. Я радий, що діти залишаються на зв'язку, що у них є друзі. Вони в школі спілкуються, але я думаю, що друзів з самого дитинства заводять. Коли Кривцови приїжджали, то їм було класно. Хоча в них і школа, але ми дозволяли трохи відійти від графіка і пізніше йти в ліжко. Вони більше собі дозволяли.

– Коли ви переходили до «Вестерло», ви розглядали ще якісь варіанти, окрім Бельгії? Чи були ще якісь пропозиції?
– Інших конкретних пропозицій не було. Була одна конкретна з «Вестерло», яку розглядав доволі довго. Ми почали ще у квітні розмовляти, тому що було важко без сім'ї. Також розумів, що хотів би спробувати себе в Європі і побачити, як взагалі все тут працює.

Досі намагаюся порівнювати чемпіонати і футболістів, дізнаватись, чому Бельгія дає так багато гравців атакувального плану дуже високого рівня. Той досвід, який я намагаюся зараз отримувати, думаю, допоможе мені в майбутньому. Мої очікування виправдались на 100 відсотків. Цікаво спостерігати за лігою, за молодими футболістами, яких кожне трансферне вікно кудись продають за хороші гроші.

– Востаннє ви грали за «Вестерло» на початку грудня 2024-го. Як ви пояснюєте таку малу кількість ігрового часу?
– Пояснюю це вектором, який обрав клуб і тренер зараз. Якщо подивитися на середній вік нашої команди, він маленький. Коли на старті я не грав, команда виступала досить добре, тому й тренеру змінювати щось не було потреби. Але я розумію, що і вік вже не той. Не те, щоб не той, але прерогатива зараз у виборі молодих футболістів.

– А ви спілкуєтесь з тренером щодо свого ігрового часу?
– Спілкувався. Хтось з тренерів ставить собі за мету більше налагоджувати взаємовідносини через розмови, хтось ставить собі за мету тільки через тренування. Не можу сказати, що це погано, а це класно. Просто люди різні. Не можу сказати, що в мене є негатив до нього чи ще щось. У нас нормальне робоче спілкування і в тренувальному процесі також. Але він робить ставку і відповідає за результат. Я у своїх силах роблю все, що вмію робити. Все, що я робив упродовж всієї кар'єри, я роблю. А далі вже йде вибір.

– У даній точці ви розглядаєте можливість зміни клубу, де ви могли б отримувати регулярну ігрову практику?
– Чесно кажучи, якщо коротко, то ні. Не розглядаю. Я не знаю, що буде, як воно буде. По-перше, вік. По-друге, в мене ще півтора року контракту. Це не складне запитання, але якщо відповідати коротко, то я не розглядаю поки що.

ЯКІ ТРЕНЕРИ НАЙБІЛЬШЕ ВПЛИНУЛИ НА СИДОРЧУКА, ХТО З ЛЕГІОНЕРІВ «ДИНАМО» НАЙБІЛЬШЕ ЗДИВУВАВ, КОГО ВВАЖАЄ НЕДООЦІНЕНИМ ФУТБОЛІСТОМ

– В інтерв'ю SportArena ви говорили, що завжди розуміли, що відхід з «Динамо» дасться вам важко. Чи були моменти до переходу у «Вестерло», коли ви задумувались, щоб покинути київський клуб?
– Я вже колись казав, що в мене ніколи не було такого. Я вважаю це не те щоб своєю помилкою. У мене завжди була мрія грати за «Динамо». Коли ця мрія здійснилась, я собі іншу мрію не знайшов. Це не велика проблема, але це те, що потрібно робити молодим хлопцям, щоб у них був стимул йти далі, далі, далі. Я був щасливим в «Динамо» всі ці роки. Не думав в кожне трансферне вікно, що хочу кудись йти. Хотів залишатися, тому що мені все подобалось.

– А які три моменти за час перебування в «Динамо» ви вважаєте найбільш знаковими для себе?
– Можна поділити на такі, умовно кажучи, напрямки. Перше – це люди, яких я там зустрів. Друге – ставлення до мене зі всіх сторін. Жодного дня я не відчував себе непотрібним. Відчував, що я у своїй тарілці. Це завдяки людям. Третє, як і для кожного футболіста, – коли перемагаєш. Я прийшов у школу «Динамо» з маленької команди, з «Металурга» Запоріжжя. «Динамо» привчає перемагати в кожному матчі. Коли тільки прийшов у 2012 році, там була нічия в якомусь матчі. Дивився на хлопців у роздягальні, а для них це був траур. Вони мене на такому вербальному рівні привчили до того, що «Динамо» – це тільки про перемоги. Три таких основних моменти, які стимулювали мене завжди.

– З 2012 року ви встигли попрацювати під керівництвом багатьох тренерів – Блохін, Ребров, Хацкевич, Михайличенко, Луческу. Що найбільше запам'яталося при роботі з кожним з них?
– Якщо згадувати все, це може бути дуже довге інтерв'ю. Якщо мінімізувати, давайте послідовно. Блохін – це можливість доторкнутися до легенди. Маю на увазі доторкнутися не у фізичному плані, а в тому, що працювали разом. Дуже багато яскравих футболістів було при ньому. Звичайно, Блохін – це перший шанс, за що я йому буду вдячний, поки не закінчу професійну кар'єру.

Ребров – про титули, про становлення мене як футболіста. Я побачив, як можуть працювати молоді тренери. Вони можуть працювати трохи інакше, не так, як завжди.

Далі був Хацкевич. Йому вдячний за капітанську пов'язку більшою мірою. Останній період у Хацкевича в мене була травма, я не грав, важкий період був. При Михайличенку я наче отримав свій другий шанс – і за це йому дуже дякую. При ньому я, до речі, прощався на базі з хлопцями і міг поїхати з «Динамо». Але не вийшло тоді. Після цього невід’їзду в мене пішло-пішло краще.

– Ви маєте на увазі історію з «Бешикташем»?
– Так, так. А після цього прийшов Містер. Він та Сергій Ребров – два знакових тренери в «Динамо» для мене. Містер привчив мене акцентувати увагу на маленьких дрібницях. Я побачив, що для тренера неважливо, скільки тобі років – чи ти замалий, чи застарий. Важлива енергія, яку ти даєш своїм підопічним. Він багато дав мені у футболі того, що я не зміг би взяти у 20 років чи у 23. Коли стаєш трохи старшим, розумієш, для чого він все робить. 

– Окрім тренерів, ви перетнулись з величезною кількістю футболістів під час вашої кар'єри в «Динамо». Щоб пригадати цікаві історії, підготувала для вас невеличкий бліц. Буду ставити запитання, а вам треба буде називати прізвище і історію, яка згадається до ситуації.
– Якщо буду знати, то відповім.

– Хто був найбільшим хуліганом у «Динамо» за час вашої кар'єри?
– А що ви маєте на увазі під словом «хуліган»?

– Ті, хто були особливо емоційні, можливо, порушували режим чи на полі багато зайвих емоцій проявляли.
– Ви маєте на увазі Дениса Гармаша?

– Я ні на кому не акцентую. Лише ваші асоціації.
– Я б не назвав його хуліганом. Він живе в парадигмі своєї справедливості. Якщо те, що робиться на полі чи за його межами, не співпадає з його справедливістю, він закипає і його вже нічого не зупинить. Якщо під таким світлом розглядати, то це точно він.

Але я вважаю, що такі футболісти повинні бути в команді. З ними потрібно працювати, до них потрібно знаходити підхід. Такі люди, як запальнички, можуть запалити тебе на футбольному полі, розбудити. Якби обирав, то хотів би, щоб він постійно був в команді.

– Хто був найкращим в жартах?
– Якщо чесно, в останній час, знаю, що Жора Бущан може ображатися. Але він справді в топ-3. Коля Морозюк так само дуже веселий був. Ну і знову-таки – Гармаш. В нього своє почуття гумору.

– Хто був найбільшим модником?
– Напевно, Бойко.

– А хто найбільше сперечався з тренерами?
– Ну це Кум. Гармаш багато сперечався. Але знову ж таки можна сперечатися, якщо там м'яч вийшов чи ще щось. У тренувальному процесі є маленькі ігри, квадрати. Коли м'яч виходив, коли робили два-три дотики, то він багато сперечався. Так само багато бурчав Коля Шапаренко. Напевно, Буя зараз так само сперечається. Вистачало бурчунів.

– Хто з легіонерів вас здивував у хорошому чи негативному сенсі?
– З останніх, хто приємно здивував, – Окон, хлопець, який зараз на перегляді, центральний захисник. Знаю, що він приходить з блокнотом на теоретичні заняття.

Прикольна історія ще була, коли Мбокані приїхав до нас. Розсмішив нас. У нього ім'я Дьємерсі. У перекладі з французької це означає «спасибі, Бог». Ми його запитали: «Як тебе можна скорочено називати?» Він каже: «Називайте мені просто Дьє». А це означає «Бог». А ми не знали, лише потім дізналися.

– Якого гравця «Динамо» вважаєте недооціненим?
– Думаю, багато таких, чесно. З українців для мене Буя. Так, як він заслуговує, щоб до нього ставились в суспільстві, до нього не ставляться. А з іноземців чомусь одразу спадає на думку два футболісти – Тремулінас і Беланда. Не назву їх недооціненими. Просто це футболісти набагато вищого рівня, ніж вони себе показали.

– Найкращий партнер, з яким вам було найкомфортніше взаємодіяти на полі?
– Таких було дуже багато. Можна поділити на періоди. При Реброві я кайфував, коли ми грали з Ярмоленком. Ще подобалося, як грає Даніло Сілва, Жека Макаренко.

З останнього, що вже при Містері, мені подобалось, як ми грали всередині з Шапаренком та Буяльським. Для мене це, напевно, найкращі партнери з останніх. Вони мене знали добре і я розумів, що від них очікувати.

– А хто з молодих гравців може стати майбутньою легендою «Динамо»?
– Я вже таких молодих-молодих не застав. Михавко може бути, якщо залишиться надовго. Ставлення, мені здається, в нього правильне.

У нас у футболі люблять робити прогнози, але це таке. Спочатку вся спільнота журналістів хлопця якогось підіймає, а потім через пів року, якщо щось десь не так, намагаються цькувати. Я не хочу зараз про когось казати, що він буде 100% легендою. Ще сам футболіст для себе має вирішити, де він хоче і як він хоче бути.

– Ми почали з Бельгії, зараз згадали «Динамо». Яку різницю між чемпіонатами ви для себе відмітили?
– Тут така історія, що в Україні є гранди, тому знаєш приблизно, хто буде чемпіоном в цьому році. Вибираєш, умовно кажучи, з двох команд. Тут трохи інша ситуація. Якщо казати по складах, то «Динамо» 5-6 років грає одним складом. Плюс-мінус 1-2 футболісти. «Шахтар» так само: плюс-мінус два-три футболісти. Один-два гравці змінюються кожних три роки і все. Тут футболісти змінюються весь час.

Специфічний також формат чемпіонату. Є регулярний чемпіонат, потім плей-оф. Минулого року регулярний чемпіонат виграла одна команда з відривом у 11-12 очок. А от рівень команд з нижньої половини таблиці рівний, як і в УПЛ. У Бельгії більше високошвидкісної роботи. Об'єми такі самі, але відсотки швидкісної роботи більші.

Якщо взяти матч «Динамо» чи «Шахтаря», а з Бельгії, наприклад, «Брюгге» чи «Андерлехт», подивитися точність передач, то в українських команд стерильність набагато вища. З чим це пов'язано? Думаю, це показує рівень опозиції, він тут кращий, команди не бояться. У них немає такого, як, скажімо, хтось приїздить до «Шахтаря» чи «Динамо» і закривається. Тут багато команд грає один в один. Зараз я дивлюсь в Україні це вже потроху теж змінюється. Також тут дуже високий рівень індивідуальної майстерності гравців групи атаки.

ЩО ДУМАЄ ПРО ЗМІНУ ПОКОЛІНЬ В ЗБІРНІЙ, ЩО СТАЛОСЬ ПІД ЧАС МАТЧУ З РУМУНІЄЮ, ЯКІ СЛОВА ГОВОРИВ ЯРМОЛЕНКО В РОЗДЯГАЛЬНІ

– Зараз в збірній України відбувається зміна поколінь. Як ви ставитесь до того, що Ребров замінює ветеранів молодими гравцями?
– Це нормальна справа. Не тільки в футболі, а й життя так іде. Хтось колись іде, на його місце приходять інші. Вважаю, що це потрібно робити. Треба, щоб в команді завжди були молоді хлопці, які приносять енергію та ентузіазм, які не дають молоку скиснути, скажімо так. До цього ставлюсь позитивно і вважаю, що це необхідні речі. 

– Ви працювали з Сергієм Ребровим і в клубі, і зараз в збірній. Як змінився його підхід до роботи?
– Він став дорослішим і більш досвідченим тренером. Якісь фокуси в нього змінюються. Маю на увазі, що якісь акценти в його роботі змінюються. Але сама структура і сам підхід залишаються таким же самим.

– Зараз прозвучить питання, яке ви за останні пів року чули, мабуть, дуже багато разів. Повертаючись до Євро і до матчу з Румунією, скажіть, що тоді сталось з командою?
– Не знаю. Повернусь зараз і до минулого запитання, але Сергій Ребров сказав, що в американському футболі є таке поняття, коли ти потрапляєш у трясовину. Всі не розуміють, що відбувається, і не знають, що робити. Думаю, що це якраз був такий момент для нашої команди.

Якщо згадувати сам матч, він починався дуже впевнено. Не пам'ятаю скільки хвилин, але точно більше ніж 20, збірна грала дуже якісно. А потім так трапляється, коли потрапляєш в трясовину і тебе вже затягує, затягує, затягує, а вийти з цього важко.

– Чи правда, що Ярмоленко проводив з гравцями серйозну розмову без присутності тренера після матчу в роздягальні?
– Правда, але не знаю, чому на цьому всі такий акцент зробили. Мовляв, що відбувається щось ненормальне. Це цілком нормально, були слова від капітана, який проходив вже таку історію. Він з висоти своїх років, з висоти своєї досвідченості пояснював, якщо будемо так ставитися, то нічого хорошого не буде, бо він вже проходив таке. Потім з цієї ями дуже важко виходити, коли ти повертаєшся додому, а замість того, щоб вас зустрічали, ніхто не хоче вас бачити, як це було на позаминулому Євро. Він просто по-капітанськи зробив акцент на цьому.

– Багато вболівальників пишуть, що нібито Сергій Ребров не вміє мотивувати команду...
– Ні. Розкажу один приклад. Жозе Моурінью, коли працював в «Порту», в нього був один капітан команди. Вони програвали, не пам’ятаю, не буду казати кому, але вони програвали перший тайм аутсайдерам. Ось в перерві Жозе хотів зайти у роздягальню, йому капітан команди сказав: «Не заходь, я сам з ними переговорю». Жозе казав після цього, що «дуже вдячний, що в житті мені трапився такий капітан, він за мене зробив всю ту роботу, яку я не хотів робити». Іноді таке повинен робити капітан. Нічого такого в тому нема. Почали писати, що Ребров втрачає команду. Це не про те. Взагалі не про те.

– Якщо ми вже почали про капітана… Роман Яремчук на одній з прес-конференцій сказав, що за відсутності Ярмоленка, Степаненка та Сидорчука він відчуває, що в збірній немає лідера. Як ви думаєте, хто з цієї збірної міг би в майбутньому взяти команду і повести за собою як капітан?
– Хлопці отримали дуже великий багаж, досвід. Вони бачили багато роздягалень і працювали з багатьма тренерами. Можу сказати це і про Зінченка, і про Яремчука – це ті хлопці, які бачили дуже багато у футболі, які проходили не лише хороші періоди своєї кар'єри. Вони все бачили. І з цього всього складається лідер.

Це не обов'язково має бути хтось один, це не обов'язково має бути той, хто постійно щось говорить. Це не про те. Я вам назвав хлопців старших. А з молодших не буду якимось оригінальним, бо вважаю, що у нас вже є такий лідер. І вважаю, що ще 15 років ви можете бути спокійними за цього лідера. Якщо він буде без травм, без всього цього, то можете бути спокійними.

– Хто? Забарний?
– Забарний. Мені пощастило, що я бачив, як він еволюціонує. Коли побачив його останній раз перед чемпіонатом Європи і зараз, коли був у вересні, то для мене це стало очевидним. Там є ще один, але він постарше трохи, але так само з задатками.

– Миколенко?
– Миколенко, так.

– Динамівська школа?
– Кожна жаба своє болото хвалить.

– Ви ще в «Динамо» помічали їхні задатки?
– За Миколу бачив, що він дуже компанійський, душа компанії. У яку компанію він не підсяде, з усіма знайде спільну мову. Це так само може бути одна з характеристик.

За Забою такого не помічав, якщо чесно. Тому що, не знаю, у мене склад розуму так не працює. Мені потрібно більше часу, щоб спостерігати. Знаєте, як хтось може на першій зустрічі давати вже якісь характеристики. Я так не можу. Заба стрімко у футбол увірвався. І в нього якось часу... Я думав, ну одну гру зіграє, дві, ну три. А потім якось пішов, пішов, пішов. Коли він пішов з «Динамо», все, що я бачив, це ж ну просто... Видно, що людина буде, тому що він не зупиняється, його не хилить ні вправо, ні вліво.

ЯКІ ТРИ КНИГИ РАДИТЬ СИДОРЧУК, ЧИ ПЕРЕЙШОВ СЕРГІЙ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ, ЯКІ ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

– Про вас говорять, як про дуже інтелігентного та начитаного гравця.
– Це приємно. 

– Розкажіть, що ви читаєте? Можете порадити три найкращі книги, які ви читали?
– Зараз читаю, ось вона лежить «Юдейська війна», мені подобається. Знаходжу книжки по відгуках. Найбільше мені сподобалась Айн Ренд «Джерело». Його два рази читав. Особливо коли є якісь переживання, що, напевно, роблю щось не так, то це 100% та книга, яку потрібно прочитати. Потім історичну прочитав від британського автора «Гітлер і Сталін: тирани і Друга світова війна». Вона мені дуже сподобалась. Проєктуєш все на те, що зараз відбувається в Україні, і воно відгукується.

Якщо чесно, все по настрою. Буває, хочеться просто якусь біографію прочитати. Знаходжу собі біографію. Буває, хочеться просто роман якийсь прочитати – і читаю його. У Бельгії читаю менше. Коли був у Києві, то в нас були постійні подорожі – і читав багато. Тут вже не так багато, але все одно намагаюсь читати.

– Зараз ви скажете, правда це чи ні, але я чула, що ви, як і Степаненко, були відмінником в школі.
– Ні, неправда. Про мене точно неправда. Я був відмінником, напевно, як і всі, до п'ятого класу.

– Як ви в дитинстві поєднували футбол і навчання?
– Ми навчалися в спецкласі і до нас просто було гарне ставлення. Оглядаючись назад, думаю, так і було. Якщо він гарно себе поводить, то 7-8 балів свої отримує. Коли ти ще й щось можеш сказати і розумієш геометрію, то можна отримати нормальну оцінку. Якби я навчався у звичайному класі, не в спецкласі, думаю, мені було б важче. А так нам робили поблажки. Але мій перший тренер завжди казав: «Футболістом можеш ти не бути, а людиною бути зобов'язаний».

– У вас зараз гарна українська. Ви в процесі переходу чи вже повністю перейшли в побуті?
– Не буду брехати – в процесі переходу. Вдома намагаємося спілкуватися українською з дружиною. Нещодавно мені порадили послухати один подкаст про дитячу освіту і про те, що близько 400 тисяч діток виїхало. І це тільки зареєстрованих: що вони навчаються по всій Європі, що втрачають свою українську ідентичність, що Україна повинна зробити для них щось на державному рівні, щоб вони мали змогу отримувати знання українською мовою. Ми намагаємось.

Благо, у нас є можливість наймати репетиторів для діток, щоб вони розуміли українську мову. Старша донька читає українські твори, розуміє все. Менші двійнята вже гірше розуміють. Син нормально, а донька поки лише ази. А в наймолодшого більше слів в лексиконі, напевно, англійською проскакує. Але, думаю, щойно повернемось в Україну, заговорять.

– Думали ви про життя після завершення кар’єри?
– Звичайно. Коли ти стаєш старшим, для тебе це так, як зранку зуби почистити. Ти повинен розуміти, в якому напрямку повинен рухатися. Повинен бути готовим, що, можливо, буде ще важче. Для себе я зрозумів, що точно хочу залишатися в футболі. А в якій ролі і як, ще не знаю.

– Багато знакових футболістів повертались і повертаються в «Динамо» завершувати кар'єру. Не хотіли б ви так само?
– Я вже казав колись, але, думаю, як футболіста Сидорчука в «Динамо» вже не буде. Не хочу, щоб це було для когось ношею. По-перше, себе почуватиму не дуже класно. Я йшов з «Динамо» на своїх ногах, футболістом, який грає. Так само хочу, щоб мене запам'ятали граючим футболістом за «Динамо», а не просто коли тебе вже виносять з поля.

– Можливо, ви спілкувалися з Ігорем Суркісом про ваше майбутнє і повернення в «Динамо» вже не в якості футболіста?
– З Ігорем Михайловичем інколи можемо поспілкуватися. Не можу сказати, що ми з ним друзі, в нас дуже велика різниця у віці. В нього зараз з'явився той, ким він може займатися, – внук. Ми так вітаємо одне одного, коли свята якісь, і підтримуємо зв’язок. Щодо мого майбутнього – в мене ще півтора року контракту, і будемо далі дивитися, чим я можу допомогти.