– Вітаємо з перемогою і дякуємо команді за емоції! Матч був важкий та нервовий, здалося, «Шахтар» підлаштовувався під гру «Ренна». Чи це так? І скажіть, чим викликана заміна Криськіва на Топалова та як оціните дії останнього?
– Почну з теми Криськіва. Ніхто не знав, і я не хотів на передматчевій пресконференції говорити, що він травмувався цього тижня – це вибило його з ритму десь на тиждень. Невеличка травма, але він не міг зіграти ніяк. За порадою лікарів ми його просто зберегли, щоб він був готовий до чемпіонату й допоміг нам, як він нам допомагає.

На його місце вирішили поставити Топалова, бо вважали, що він десь може розтягнути команду, скористатися простором, виконати подачу з лівої ноги. Розуміли, що нас накриватимуть, тому через комбінаторику, через довгий пас можемо дістатися позиції, з якої він може прострілити й загострити атаку. Можу похвалити його, бо він довго не грав, і це перший його матч європейського рівня. Він був на висоті та протягом матчу набирав обертів, і я вдоволений його грою.

А загалом ми знали, що буде дуже важкий матч з «Ренном». Ви побачили поштовх публіки, атмосферу на стадіоні – це прекрасно. Це мрія моя, просто моя мрія – щоб наші вболівальники нас штовхали вперед на нашому стадіоні. І тоді набагато легше грати.

Але знали, що буде важко, що потрібно буде терпіти, і той характер, який ми показали, який показуємо – він не одноразовий, і це вже не виняток, а стиль життя цієї команди. І я знімаю кепку перед ними – величезний їм респект. Отримую таке задоволення, коли бачу, як вони б’ються! І це не демагогія, не порожні слова, що ми граємо за Україну.

Уважаю, що перший тайм особливо був дуже важкий. Ми не хотіли підлаштовуватися, але команда суперника змушувала. Особливо Доку – таких футболістів дуже мало на ринку загалом. Він сам грав проти нас, можна сказати. Він бере на себе, загострює, створює кількісну перевагу – дуже важко грати проти нього.

Другий тайм, думаю, ми зіграли на гарному рівні, на такій солідності. Це перші наші матчі в Лізі Європи, і я не можу знайти слів, окрім як подякувати команді за те, що ми вмерли зараз по-спортивному, «зламали» собі кілька ніг... Я не знаю, це така Господня нагорода за наш труд, що ми показуємо. І хотілося б, щоб ви пишалися нами, як ми пишаємося вами. Це взаємна любов. І йдемо далі. Слід відпочити й почекати на жеребкування.

– Що скажете про дебют Кевіна Келсі та перформанс Трубіна? І кого хотілося б отримати в суперники на жеребкуванні?
– Та не знаю, хай Бог вирішить. Те, що буде, це є нагорода для цієї команди, для цього покоління. Заслужили своєю поведінкою, характером, манерою гри, терпінням. Пройти «Ренн» не кожен зможе, серйозно. Ми говоримо про дуже гарну команду, яка і за бюджетом набагато краща за нас. І я побачив, як це виглядає. І ти мусиш терпіти. А кожен з наших хлопців зіграв на стільки, на скільки було потрібно, аби виграти матч. Або зайти в додатковий час і виграти за пенальті.

Трубін сам по собі, ви знаєте, для мене є топ. Просто топ – інших слів немає для нього. Не тільки щодо пенальті, а його персональність, його зрілість: як він захищає ворота, як грає ногами – він має все, що повинен мати топовий голкіпер. І я щасливий, що він у «Шахтарі». Сподіваюся, ще трошки потримається в нас, аби набути зрілості. Щоб, коли прийде в інший клуб, одразу завоював місце і був одним із найкращих у Європі. Це моя особиста думка.

Щодо Кевіна – теж вразила його персональність. 18 років, зайшов за нас, не грав декілька місяців, але й простір захоплював, зону брав, зберіг декілька м’ячів спиною. Це дуже важко – увійти в таку гру, як ця. А загалом, що сказати. Дійсно, підніму руки і зніму кепку перед командою за те, що вони показали, що робимо історію. Тому що не було цього написано в нашому житті вчора, сьогодні, але, напевно, ми малюємо наше чудове майбутнє.

– Іван Петряк в одному з інтерв’ю розповів, що, поки клуб грає у єврокубках, у футболістів є більше можливостей бачити свої родини, які зараз у Варшаві. Чи це є додатковою мотивацією для команди?
– Це правда. Поки граємо домашні європейські матчі у Варшаві, то користуємося моментом, щоб наші родини приїхали до нас. Бо тільки закінчився матч, а ми вже завтра їдемо назад, до України, і починаємо чемпіонат. Якби не пройшли, то не було би Варшави, не було би можливості моїй родині побачити мене до червня. І, самі знаєте, я вчора вже казав, наскільки важко жити день за днем із сиренами, з психологічною нестабільністю, з бомбами. Ти мусиш думати про тренування, про тактику, і в той самий час хочеш прокинутися зранку живим. І дійсно, ця 1/8 фіналу Ліги Європи дасть нам можливість і далі бути на зв’язку з сім’єю, яка дає енергію, мотивацію і любов. Це впливає на нас і є великим фактором перемоги.