– Олексію Олександровичу, чого очуєте від першого матчу між Динамо та Рейнджерс, кого бачите фаворитом?
– Я дуже хочу, щоб фаворитом було Динамо. Що собою являє нинішній Рейнджерс, мені важко сказати, бо я ще не бачив їхніх матчів у цьому сезоні і не знаю, як вони підготувалися. Але я бачив Динамо. Проти Партизана київська команда показала дуже гарну і змістовну гру.

Сподіваюся, що проти Рейнджерс наші гравці також себе проявлять з найкращого боку. Проте легкої прогулянки точно не буде. Буде тяжко. На кону стоїть дуже багато: це і спортивна, і фінансова складова від виходу у групу Лігу чемпіонів.

– Динамо не залишило жодних шансів Партизану. Хто вам сподобався по грі серед гравців киян?
– Мені сподобалася командна гра. Перший матч із Партизаном розпочався з помилки, пенальті, але Динамо показало характер, не піддавалось на провокації і впевнено перемогло. У другому матчі кияни також підтвердили свій рівень.

– У матчі проти Рейнджерс не зіграє основний центральний захисник Динамо Максим Дячук. Як думаєте, хто його замінить?
– Травма плеча мені дуже добре знайома. Через неї я не зіграв на чемпіонаті світу 1990 року. Моє відновлення зайняло близько півтора-два місяці. Бажаю Дячуку тільки здоров’я і найскорішого повернення на поле, але проти Рейнджерс він точно не допоможе команді.

Думаю, проти шотландської команди замість нього вийде Біловар, який грав проти Партизана. Але це буде вирішувати тільки Шовковський. Центральний захисник – це дуже важлива позиція, де треба виконувати великий обсяг роботи.

– Рейнджерс – це типова британська команда, яка буде сподіватися на лонгболи?
– Це стереотип. Зараз все змінилося. Це мабуть так було ще в 1991 році, коли я прийшов у Рейнджерс. Хоча і в мій час шотландський клуб здебільшого грав через контроль м’яча, бо в нас було багато іноземців плюс три гравці збірної Англії.

Сьогодні Рейнджерс – це точно не типова британська команда. Їх тренує бельгієць Філіпп Клеман і є багато легіонерів. Та й взагалі у Великій Британії зараз важко знайти команду, яка б грала у англійському стилі. Такі є тільки у нижчих лігах.

– Завдяки чому Динамо може здолати Рейнджерс?
– Перш за все, це буде боротьба характерів. Перша вдала передача, перше вигране єдиноборство, перший удар – такі моменти додають впевненості. Мені здається, Динамо буде мати перевагу у швидкості і повинно цим скористатися.

– Приїдете в Глазго на матч-відповідь?
– Так, я обов’язково поїду на цю гру і буду вболівати за наших хлопців. Мені подзвонили із Рейнджерс ще напередодні першої гри з Партизаном і запросили відвідати матч на «Айброкс» проти Динамо. У них не було сумнівів, що Динамо пройде далі. Це для мене дві найрідніші команди, але Динамо у моєму серці номер 1.

– Давайте тепер поговоримо про ваш період у Шотландії. Як стався ваш перехід із Сампдорії до Рейнджерс?
– Переговори між клубами були дуже важкі. Мій перехід – це один із найгучніших трансферів у Великій Британії. За мене заплатили близько 2.8 мільйонів фунтів, на той час це були величезні гроші. Рейнджерс тоді був найбагатшим клубом Великої Британії і міг собі дозволити такий трансфер.

Мені вже було 28 років, і коли я зрозумів, що Сампдорія на мене не розраховує, то відразу погодився на перехід у Рейнджерс. І ні разу про це не пошкодував!

Я потрапив наче в Динамо-2!

– Невже у Рейнджерс рівень резервного складу?!
– Ні, не в тому значенні. У шотландському клубі були такі ж дуже теплі відносини і стосунки зі всіма. І Рейнджерс, як і Динамо, – клуб-переможець. Це для мене друга найрідніша команда у кар’єрі.

Знаєте, у чому була сила Динамо? Так, у київській команді грали великі гравці, але насамперед сила команди полягала у відносинах. Ми ніколи не заздрили успіхам один одного, а завжди допомагали. У Рейнджерс була така сама атмосфера.

– Коли ви переходили у Рейнджерс, там вже грав Олег Кузнєцов.
– Олег мені дуже допоміг в адаптації, бо спочатку я не знав жодного слова англійською. Хоча у Шотландії специфічний акцент і мову Дюрранта та Маккойста я не розумів, навіть коли вивчив англійську (сміється, – прим. А.П.).

– Яким був тренувальний процес у Рейнджерс порівняно з Динамо?
– Для мене це був курорт у порівнянні з Динамо. Рейнджерс – це найкраща команда, щоб закінчувати кар’єру (сміється, – прим. А.П.). Збори були дуже тяжкі, у перший день ледь не тести Купера бігали, а потім протягом сезону тренування були не такі інтенсивні, бо дуже багато матчів. Якщо ти витримав місяць зборів, то потім було дуже легко: пробіжки, прискорення, потім гра і відпочинок.

– У перший сезон ви стали найкращим гравцем чемпіонату Шотландії. Що згадуєте з того періоду?
– У матчах проти Селтика була неймовірна напруга, бо це непримиримий суперник Рейнджерс. Я «кельтам» три м’ячі поклав, але найбільше мені запам’яталося дербі на Новий рік, 31 грудня. У цей день проходить найголовніше, новорічне дербі. На «Селтик Парк» я відзначився дублем, ще один гол забив Кузнєцов, ми виграли – 4:2.

Головний тренер Рейнджерс Волтер Сміт після матчу сказав: «Так, українців тиждень не чіпати! Нехай роблять, що хочуть. Вони заслужили». Класний був дядько і відмінний спеціаліст, царство йому небесне.

– Які у Рейнджерс були традиції?
– Я п’ять разів ставав чемпіоном із Рейнджерс і кожного разу, коли ми вигравали чемпіонат, в автобусі вмикали пісню Тіни Тернер The Best. Співала вся команда, навіть ті, хто слів не знав. Я ось згадав цей момент і навіть зараз, через багато років, в мене мурашки по шкірі пішли.

– Хто у Рейнджерс був серед зіркових вболівальників?
– Род Стюарт був фанатом Селтика, а за Рейнджерс вболівав Шон Коннері. Пам’ятаю, що після чемпіонства він заходив до роздягальні, вдалося навіть перекинутися декількома словами. Шон побажав успіхів і відзначив нашу гру. Коннері дуже приємна людина без жодної зіркової хвороби. Після наших перемог він радів, як дитина, обіймав футболістів. Ми для нього були наче зірки.

– Розкажіть про шотландських уболівальників.
– Я був він них у захваті. Після Сампдорії я відразу помітив різницю. Наприклад, Рейнджерс грав кубковий матч проти команди Другої ліги, але стадіон був забитий вщерть! Вболівальники у Шотландії не ходять на суперника, вони ходять на свої команди.

Матчі зазвичай розпочинались у суботу о четвертій годині дня. Вболівальники на шляху до стадіону заходять у кожен бар по дорозі, і до «Айброксу» вони доходять вже «гарячі». Повболівали, покричали і зворотний шлях знову пролягає через паби (сміється, – прим. А.П.). Для жителів Глазго похід на футбол – це релігія. У неділю – церква, а в суботу – «Айброкс».

Конфліктів із уболівальниками Рейнджерс чи Селтика у мене ніколи не було. Я дуже поважаю шотландських фанатів. Ця нація мені подобається тим, що вони дуже відкриті, щирі і доброзичливі – як українці. Ось англійці більше манірні, зверхні, і цим вони нагадають мені росіян. Шотландія і В’єтнам – це єдині країни у світі, які нікому не підкорилися.

Гравцям Динамо треба готуватися, що підтримка Рейнджерс у Глазго буде дуже сильною. Щоб перемогти, треба грати не до останньої хвилини, а до фінального свистка.

– Через три роки після вашого приходу Рейнджерс підписав Браяна Лаудрупа, а потім Пола Гаскойна. Які відносини у вас із ними були?
– Дуже гарні! Лаудруп завжди на мене дивився, як на старшого товариша. Одного разу він мене запитав, де краще поїхати відпочити у відпустці. Я йому порекомендував курорт Puente Romano в Марбельї, де ми часто відпочивали з Кузнєцовим. Він повернувся задоволеним і дуже дякував мені за рекомендацію. Лаудруп – класний гравець і порядна людина.

Гаскойн – це людина-оркестр. Коли він тільки заходить, то вже починаєш сміятися.

– Не пригощали Лаудрупа і Ко салом або горілкою?
– Я завжди, як приїжджав із України, то привозив із собою горілку та чорну ікру. Партнери по Рейнджерс не витримали і кажуть: «Досить вже возити, ми таке не їмо!» (сміється, – прим. А.П.). От Віаллі у Сампдорії просив мене привезти чорну ікру, йому сподобалося.

– Пиво з Гаскойном не пили, адже він любитель цього напою?
– Особисто з ним – ні. Але ми часто збиралися всією командою разом з тренерським штабом на обід і могли випити пива. Це було нормально. Стоїмо якось із Кузнєцовим у ресторані і до мене підходить асистент головного тренера Арчі Нокс: «Ченкс (так він мене називав), пиво будеш?». – «Буду». Він приносить мені пляшку. Я глянув на неї і кажу: «Я таке не п’ю». Нокс відразу: «Не проблема, я зараз поміняю». Приносить іншу. Кузнєцов у шоці стоїть: «Ти уявляєш, що було б, якби ти таке Лобановському або Пузачу сказав?».

Ще згадав цікаву історію.

– А ну, а ну.
– Якось на Різдво Волтер Сміт і Арчі Нокс зібрали команду на тренування. Ми всі стоїмо незадоволені, бурчимо: «Яке тренування на Різдво? М’ячі брати?». Арчі каже: «Я вже взяв». Ми виходимо на поле, а там стоїть велике відро з льодом, в якому шість пляшок шампанського. Всім роздали стакани, розлили напій і ми пішли навколо поля, попиваючи шампанське.

Після кола Арчі каже: «Ну що, все – тренування закінчилося?». Вся команда хором: «Ні, коуч, давайте ще». Знову розлили і пішли. Атмосфера була супер!

– Де ви жили у Глазго?
– Клуб винаймав нам житло за містом. Моїми сусідами були Іан Дюррант і Олег Кузнєцов. Недалеко від нас був італійський ресторан, власник якого був фанатом Рейнджерс і обожнював мене. Коли б я туди не прийшов, столик для мене був завжди, навіть, якщо місць не було. Тож у вільний час мені було куди піти.

– Рейнджерс став для вас останнім клубом в ігровій кар’єрі. Не думали ще пограти?
– Хотілося ще пограти, але я не хотів після Динамо, Сампдорії і Рейнджерс опускатися на нижчий рівень. У мене була одна пропозиція з України, але я відмовився і закінчив кар’єру гравця. Я хотів залишитися у пам’яті вболівальників саме таким Михайличенком – гравцем високого рівня.

– У Рейнджерс залишитися не пропонували?
– Пропонували. Розкажу про один випадок, щоб ви зрозуміли, чому Рейнджерс для мене – це рідна команда. У мене був із шотландським клубом чотирирічний контракт. В останній рік я зазнав травми і переніс дві операції, зігравши лише сім чи вісім матчів за сезон. На моє місце купили Лаудрупа, прийшов Гаскойн. Я прекрасно розумів, що мій час проходить.

Тут до мене підходить Волтер Сміт і каже: «Давай ще на рік продовжимо контракт. Тільки принеси паспорти – твій і твоєї сім’ї». Я погодився і приніс, хоча навіть не знав, що із ними робитимуть. Через тиждень Сміт покликав мене, повернув паспорти і сказав: «Вітаю. Ти і твоя сім’я – резиденти Великої Британії». На п’ятий рік у Рейнджерс я вже не вважався легіонером.

– А тренером залишитися пропонували потім?
– Так, мені пропонували почати з юнацької команди, але я дуже хотів повернутися на батьківщину – в Україну. Тут мій дім, моя родина, мої друзі. Я дуже люблю Шотландію, але Україна для мене понад усе. Пізніше Лобановський запросив мене у свій тренерський штаб в Динамо.

Ми про це розмовляли одразу після мого повернення, але Валерій Васильович дуже порядна людина і нікого спеціально не прибирав, щоб звільнити для мене місце. Я приєднався до його штабу тільки тоді, коли Онищенко пішов працювати у донецький Металург, а Зуєв прийняв другу команду Динамо.