Юнацькі та молодіжні збірні України різних поколінь привчили нас до своїх успіхів. Медалі на континентальних чи світових турнірах для наших команд – справа традиційна і приємна. І якщо тріумфи команд Крощенка, Калитвинцева чи Петракова відносно свіжі у нашій пам’яті, то команда Володимира Киянченка, яка 1994-го здобула прем’єрну в історії українського футболу медаль, залишається у забутті.

Восьмого травня виповнюється 30 років з моменту історичного досягнення. Саме цього дня збірна U-16 виграла бронзові медалі чемпіонату Європи, який відбувався у Дубліні. Юнацька збірна, сформована з низки великих талантів, мала усе, щоб незабаром повторити успіх на дорослому рівні. Левова частка бронзових призерів Євро дебютувала у вищій лізі 16-річними. Проте, як часто трапляється, більшість проспектів загубилася на шляху до великого футболу.

Навіть поверхневий аналіз життєвого шляху пташенят Киянченка матеріалізується в сумний висновок. Наша перша медальна збірна претендує також на звання однієї з найтрагічніших в історії. Четверо із 16-ти хлопців не дожили до 40-річчя. Перемоги, невдачі, радощі і трагедії – у короткому життєписі всіх бронзових призерів Євро-1994.

Воротарі

Олег Остапенко (27.10.1977, УОР Дніпропетровськ) – на турнірі провів 5 матчів, пропустив 6 голів.

Номінально другий воротар збірної через травму основного кіпера Сергія Перхуна відіграв усі матчі на турнірі, за винятком стартового. Став героєм серії пенальті проти Англії, коли парирував три удари (ще раз англійці влучили у поперечку). Провів непогану кар’єру, вершиною якої були виступи за Кривбас та Металіст. Нині працює тренером воротарів у рідній вінницькій Ниві.

Сергій Перхун (04.09.1977, Дніпро) – 1 матч / пропустив 1 гол

Ще до Євро встановив рекорд, який тримається дотепер – у 16 років дебютував за Дніпро у Вищій лізі і став наймолодшим воротарем в історії елітного українського дивізіону. Під час турніру в Ірландії побився об заклад із партнером Олегом Федоруком – після тренування намагався відбити пенальті і зламав палець. Один із трьох гравців збірної U-16, які доросли до рівня національної команди.

Головко, Ящук, Перхун

Помер 28 серпня 2001-го внаслідок травми голови, якої зазнав у матчі Анжи – ЦСКА. За три дні до того фатального матчу Сергій дебютував у складі національної збірної України.

Захисники

Денис Колчин (13.10.1977, Чорноморець) – 6 матчів

Повноцінно розкритися одеситу завадила важка травма – у 21 Колчин розірвав хрестоподібні зв’язки коліна. Окрім рідного Чорноморця, виступав за криворізький Кривбас. Невдовзі після досягнення 30-річчя розпочав тренерську діяльність. У квітні 2024-го очолив юнацьку команду Руху.

Омар Мішков (10.11.1977, Чорноморець) – 6 матчів

Через два роки після ірландського Євро одесит потрапив у структуру Шахтаря, але виступав лише за другу команду "гірників". У липні 2001-го дебютував у Вищій лізі у складі олександрійської Поліграфтехніки. Під час паузи в чемпіонаті, повертаючись із риболовлі, автомобіль, в якому перебував Мішков, потрапив у ДТП. Омар помер зранку 6 вересня в олександрійській лікарні, через десять днів після смерті Сергія Перхуна.

Олексій Купцов (02.09.1977, УОР Дніпропетровськ) – 2 матчі

Представник відомої футбольної династії. Батько Сергій у 60-х грав за Кривбас, а сини Андрій та Олексій – у 90-х. Наймолодший з Купцових – Олексій – у 17 років дебютував у Вищій лізі за Дніпро Бернда Штанге, проте через травми у 26 пішов зі спорту. Зараз мешкає та займається підприємницькою діяльністю у рідному Кривому Розі. Неймовірно, та Олексієві діти також займаються футболом: 17-річний син Архип грає у команді Кривбасу U-17, а 15-річна донька Евеліна – у жіночій команді Металіста 1925 та викликається до збірної України U-17.

Білоконь, Купцов і Перхун у Дніпрі

Дмитро Назаров (03.08.1977, УОР Сімферополь) – 6 матчів

Уродженець Феодосії дебютував 16-річним у Таврії Анатолія Заяєва. Провів за головну команду Криму майже дві сотні матчів. Залишився на півострові після російської окупації.

Олег Федорук (27.10.1977, УОР Київ) – 6 матчів/2 голи

Вінничанин мав великий талант, тож на старті кар’єри отримав запрошення в Динамо. Центральний захисник, який володів потужним ударом (забив Англії на Євро зі штрафного прямим ударом з 30-ти метрів), в основі столичної команди не закріпився. Згодом грав за клуби нижчих дивізіонів, їздив у Чорногорію. Після завершення активних виступів повернувся додому, займався бізнесом. Помер у вересні 2014-го внаслідок важкої хвороби. Олег Федорук місяць не дожив до свого 37-го дня народження.

Андрій Клименко (13.09.1977, УОР Львів) – 3 матчі

Уродженець Львова тривалий час виступав за однойменний футбольний клуб. 1997-го дебютував у Вищій лізі у складі полтавської Ворскли. Також грав за донецький Металург і Кривбас. Нині мешкає у Полтаві, очолює компанію, яка займається виготовленням захисних конструкцій для підприємств.

Півзахисники

Сергій Білоконь (14.11.1977, УОР Дніпропетровськ) – 4 матчі/1 гол

Центральний півзахисник одразу після тріумфального Євро у 16-річному віці дебютував за Дніпро у Вищій лізі. Їздив на оглядини у бельгійський Стандард, але повернувся додому. Пізніше грав за Кривбас та нікопольський Металург, викликався до молодіжної збірної України. У 19 років за власним бажанням завершив кар’єру і розпочав займатися бізнесом. Мешкає у Кривому Розі, працює у будівельній сфері. Сергіїв син Віктор – також футболіст (грає у складі лідера Другої ліги ЮКСА). Його хрещений тато – вже згаданий збірник Олексій Купцов.

Володимир Гопкало (07.12.1978, Динамо) – 5 матчів/1 гол

Вихованець Динамо і наймолодший футболіст бронзової збірної володів великим талантом, але за основу киян так і не дебютував. Згодом виступав за Поділля та Десну. У Динамо діяв на позиції правого захисника, однак тренерський штаб юнацької збірної використовував Гопкала як правого півзахисника. Нині мешкає у рідній Баришівці на Київщині, виступає на ветеранському рівні, працює директором стадіону у селі Коржі, де базується ФК Рубіж, та допомагає братові Ігорю у веденні бізнесу з функціонування мережі кав’ярень.

Сергій Згура (03.11.1977, Чорноморець) – 6 матчів/1 гол

Найкращі роки вихованця Чорноморця минули у сусідній Молдові, де він тричі вигравав чемпіонат у складі Зімбру. Пізніше грав за донецький Металург, з яким здобув бронзу Вищої ліги. Після завершення кар’єри займався політичною діяльністю (балотувався до Одеської міської ради по мажоритарці), а нині тренує дітей у рідній Одесі та входить до 122-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

Геннадій Зубов (12.09.1977, Сталь Алчевськ) – 6 матчів/1 гол

Футболіст, який став легендою Шахтаря та виступав за національну збірну України (дебютував за головну команду країни у 19 років), нині мешкає у Росії. Перебрався Зубов на територію країни-агресора вже після початку повномасштабного вторгнення.

Сергій Омельянович (13.08.1977, Зоря) – 5 матчів/1 гол

Уродженець Луганщини до поїздки на Євро 16-річним встиг дебютувати за Зорю у Вищій лізі. Після турніру в Ірландії отримав запрошення у бельгійський Шарлеруа. Усю подальшу кар’єру провів у Європі – більшість часу грав у Бельгії, виступав у Фінляндії і Греції. Влітку 2015-го Омельяновича знайшли мертвим у власному помешканні в Бельгії – Сергієві було лише 37.

Валентин Слюсар (15.09.1977, Динамо) – 6 матчів/1 гол

Вихованець Динамо повноцінно розкрився наприкінці кар’єри, коли був частиною великого Металіста Мирона Маркевича, з яким чотири рази вигравав бронзові медалі УПЛ. У 31 рік дебютував у національній збірній України, грав за головну команду країни на Вемблі. Нині працює у тренерському штабі другої команди Руху, де виступає його син Денис.

Нападники

Андрій Головко (05.08.1977, Дніпро-75) – 3 матчі

Кремезний форвард дебютував за Дніпро у 16, проте у рідній команді практично не грав. На рівні Вищої ліги Головко виступав за вінницьку Ниву, ЦСКА, Ворсклу, Металіст, Маріуполь, Борисфен та Арсенал, однак свою команду знайти не зумів. Після завершення кар’єри повернувся до рідного Дніпра. Нині мешкає за кордоном.

Олег Ящук (26.10.1977, УОР Львів) – 4 матчі/3 голи

Найкращий бомбардир нашої команди невдовзі після турніру став зіркою Вищої ліги у складі тернопільської Ниви. 1996-го Ящука запросив Андерлехт, з яким уродженець Тернопільщини виграв чемпіонат Бельгії, Кубок ліги та Суперкубок. Левова частка Олегової кар’єри минула у Бельгії, де він і залишився після завершення активних виступів. Великий талант не реалізував сповна через схильність до травм. Займається агентською діяльністю.

Тренер – Володимир Киянченко (12.03.1941)

Один із найкращих українських фахівців, які спеціалізувалися на дитячому та юнацькому футболі, рано закінчив кар’єру футболіста і розпочав працювати у Республіканському училищі фізичної культури. Долучився до виховання низки класних футболістів. Однак успіх на Євро-1994, мабуть, став головним досягненням тренера. Помер Володимир Григорович у травні 2011-го.

***

Для потрапляння на юнацьке Євро Україні потрібно було обіграти двох суперників. У першій зустрічі "синьо-жовті" завдяки м’ячу Володимира Гопкала здолали Угорщину 1:0, а пізніше знищили Вірменію з рахунком 9:0. Хет-триком у тому поєдинку відзначився Роман Марич. Незважаючи на це, у заявку на фінальний турнір вихованець Карпат не потрапив через бачення тренерського штабу.

В Ірландії українці після виходу з групи потрапили на збірну Англії з Джеймі Каррагером. Власне, захисник Ліверпуля забив у ворота Олега Остапенка вже на другій хвилині, проте наша команда врятувала гру, а потім драматично перемогла у серії пенальті завдяки подвигам голкіпера. На жаль, аналогічний трюк не вдався Україні у півфіналі. Данія з Мартіном Лаурсеном та Єспером Гронк'яером обіграла підопічних Киянченка у серії пенальті. У фіналі данці поступилися Туреччині, з якою Україна зустрічалася на груповому етапі. Натомість "синьо-жовті" виявилися сильнішими за Австрію у матчі за третє місце. Бронза поїхала в Україну.

Україна U-16 на чемпіонаті Європи

26 квітня 1994. Дублін. Стадіон Белфілд Парк. Груповий етап, 1 тур.
Бельгія – Україна – 1:2
Голи: Ван де Паар, 74 (пенальті) – Ящук, 6, Федорук, 9.
Україна: Перхун, Колчин (Купцов, 78), Федорук, Назаров, Мішков, Гопкало (Білоконь, 73), Зубов, Слюсар, Згура, Омельянович, Ящук.
Попереджені: Шокерт – Слюсар.

***

28 квітня. Дублін. Стадіон РДС. Груповий етап, 2 тур.
Туреччина – Україна – 1:1
Голи: Кабакчі, 11 – Зубов, 20.
Україна: Остапенко, Колчин, Федорук, Назаров, Мішков, Гопкало, Зубов, Слюсар, Згура, Омельянович (Білоконь, 78), Ящук (Головко, 70).
Попереджені: Дураноглу – Омельянович, Колчин, Головко.
Вилучений: Білоконь, 79.

***

30 квітня. Дублін. Стадіон Белфілд Парк. Груповий етап, 3 тур.
Ісландія – Україна – 1:2
Голи: Гісласон, 17 – Ящук, 56, Слюсар, 68.
Україна: Остапенко, Колчин, Федорук, Назаров, Мішков, Гопкало (Клименко, 46), Зубов, Слюсар, Згура, Омельянович, Ящук (Головко, 78).

***

3 травня. Дублін. Стадіон РДС. 1/4 фіналу.
Англія – Україна – 2:2 (у серії пенальті 4:5)
Голи: Каррагер, 2, Кассіді, 56 – Федорук, 49, Омельянович, 80.
Україна: Остапенко, Колчин, Федорук, Назаров, Мішков, Клименко, Зубов (Гопкало, 76), Слюсар, Згура, Омельянович, Білоконь (Головко, 74).

***

5 травня. Дублін. Стадіон Далімаунт Парк. 1/2 фіналу.
Данія – Україна – 2:2 (у серії пенальті 5:3)
Голи: Лектонен, 37, Торуп, 80 – Білоконь, 42, Гопкало, 61.
Україна: Остапенко, Колчин, Федорук, Назаров, Мішков, Клименко (Гопкало, 40), Зубов, Слюсар, Згура, Омельянович, Білоконь (Головко, 73).
Попереджені: Гронк'яер – Білоконь, Омельянович.
Вилучений: Омельянович, 71.

***

8 травня. Дублін. Стадіон РДС. Матч за 3-є місце.
Австрія – Україна – 0:2
Голи: Ящук, 21, Згура, 72 (пенальті).
Україна (стартовий склад): Остапенко, Колчин, Федорук, Назаров, Мішков, Гопкало, Зубов, Слюсар, Згура, Ящук, Купцов. На заміну виходили: Клименко, Головко.
Попереджений: Кляйн.