1. Заднім центральним захисником майбутній успішний дитячий тренер грав спочатку в команді ризького Окружного будинку офіцерів, а потім – у київському «Локомотиві». Ще до завершення активної кар'єри вступив до Київського інституту фізкультури. Одночасно з отриманням тренерського диплома в 1955 році вирішив повісити бутси на цвях і прийняв запрошення міської ради «Динамо» обійняти посаду інструктора відділу футболу.

2. Очолити динамівську дитячо-юнацьку школу Леонідову, який уже втомився від суто паперової роботи й прагнув спробувати себе в живій тренерські діяльності, запропонував у 1959 році В’ячеслав Соловйов. Він саме став головним тренером київського «Динамо» й бажав мати однодумців на всіх щаблях клубної структури.

Утім, деякий час Олександр Васильович і на новій посаді займався кабінетними справами. До практики перейшов лише 1963-го, провівши свій перший – напрочуд успішний – набір хлопців 1952 року народження.

3. Найвідомішим із тієї когорти новобранців став Олег Блохін. У десятирічному майбутньому володарі «Золотого м'яча» Леонідов помітив лише одну сильну якість – швидкість, що її хлопчина успадкував від мами, багаторазової чемпіонки СРСР і України з п'ятиборства, стрибків у довжину та бігу на 80 і 100 метрів із бар'єрами Катерини Адаменко.

Олега привів на перегляд батько, Володимир Іванович, який був добре знайомий із тренером і ще й займав високу посаду в спортивному товаристві «Динамо». «Адміністративний ресурс», утім, застосовувати не став, запропонувавши перевірити таланти сина на загальних засадах. Тестову дистанцію Олег пробіг настільки швидко, що наставник запропонував спринт повторити – вирішив, що зламався секундомір.

Блохін непогано набивав м'яч (Леонідов здивувався, що у хлопчика, котрий вступну анкету юного динамівця заповнював правою рукою, робочою була ліва нога), однак технічну майстерність опанував уже в динамівській школі. «Саме Олександр Васильович зробив мене футболістом», – підкреслював згодом найбільш іменитий його вихованець.

4. Із першого набору Леонідова до головної команди «Динамо» потрапили четверо. Крім Блохіна – ще Валерій Зуєв, Віктор Кондратов і Олександр Дамін. Згадують, що з командою 1952 року народження кілька сезонів тренувався майбутній віце-прем'єр-міністр України Володимир Лановий, однак 16-річним він вирішив зосередитися на навчанні й залишив футбол.

У наступні роки Олександр Васильович доклав руку до становлення таких футболістів як Володимир Лозинський, Сергій Мізін, Кирило Петров, Андрій Богданов, Сергій Люлька, Євген Макаренко, Денис Фаворов.

5. Багато років Леонідов працював у тандемі з видатним динамівським захисником 1950-х Віталієм Голубєвим (на фото вище – праворуч). Вихованці тренерського дуету згадують, що Олександр Васильович був у парі більше теоретиком, а Віталій Михайлович – практиком. Міг показати будь-який технічний прийом, а про акробатичні трюки Голубєва взагалі переповідали легенди. Чого тільки вартий удар через себе, яким він вибив м'яч із лінії воріт у переможному фіналі Кубку СРСР 1954 року! Учні довго і наполегливо відпрацьовували його у гімнастичному залі.

Цікаво, що Валерій Лобановський категорично забороняв виконувати цей елемент у матчах. Олександр Дамін згадував, що якось застосував його, аби винести м'яч із штрафного майданчика, після чого в роздягальні отримав від тренера на горіхи: «У захисті такі прийоми категорично забороняю! Надійність – понад усе!»

6. Про те, яким був характер Леонідова, його підопічні розповідають різне. Блохін, скажімо, переконує, що тренер жодного разу на нього не кричав, проводячи всі виховні розмови спокійним тоном. Навіть коли хтось не забивав пенальті чи не влучав із вигідної позиції у ворота, Олег із партнерами по команді не чули від наставника поганого слова.

А от Сергій Люлька, який вступив до ДЮФШ «Динамо» на 35 років пізніше за Блохіна, згадував про Леонідова як про суворого вихователя, котрий і на слівце був гострим, і потиличник міг відвісити – хоча й винятково в якості останнього аргументу, коли хлопці не бажали дотримуватися дисципліни.

7. Аби підвищити майстерність вихованців, Леонідов застосовував різні хитрощі. Приміром, прагнучи розвинути силу удару в Олега Блохіна, упродовж кількох місяців перед тренуваннями... мочив м'яч, аби той став важчим. Коли згодом повернув снаряд нормальної ваги, удар форварда, за його спостереженнями, дійсно став більш потужним.

Сам Блохін цю історію почув понад півстоліття по тому в нашій розмові. Й лише знизав плечима: «Бачив би Олександр Васильович, які м'ячі ми ганяли в себе на подвір'ї в будь-яку пору року й за будь-якої погоди. Просякнувши за тривалий час вологою в калюжах і на снігу, вони важили набагато більше, ніж на динамівських тренуваннях. А удар став сильнішим тому, що я просто подорослішав...»

8. Напевно, Леонідов ніколи не чув модного нині закордонного слова «тімбілдінг», але впроваджував його принципи ще пів століття тому. Після матчів юні футболісти не розбігалися одразу по домівках – очолюваний татом Блохіна батьківський комітет збирав хлопців за столом, де, відновлюючи сили смаколиками, вони обговорювали помилки, яких варто було б уникнути у наступних іграх. У батьків і тренерів був свій тімбілдінг і окремий стіл...

9. Леонідов вважав, що втамовувати спрагу водою після гри хлопцям шкідливо. У чому шкода – не пояснював, натомість просив батьків приносити на кожний матч трилітрові банки з виноградним, томатним і яблучним соком. Тоді юні динамівці були у захваті, однак пізніше деякі згадували, що випили в дитинстві стільки соку, що в дорослому житті вже дивитися на нього не могли.

10. Олександр Васильович пішов із життя 24 вересня 2005 року після тривалої хвороби. На стадіоні «Динамо» клуб влаштував йому велелюдні проводи, на яких були присутні футболісти різних поколінь – не лише учні видатного тренера. Похований Леонідов на Байковому цвинтарі.

Дмитро ІЛЬЧЕНКО