– Чим зараз займається Олег Гусєв?
– Можна сказати, що зараз більше часу можу приділяти своїй сім’ї. Це особливо важливо в такий непростий час.

Я залишаюся в структурі «Динамо», працюю радником президента. Дивлюся ігри на зборах U19 і першої команди. Переглядаю гравців, яких хочуть придбати. В нашій ситуації важче з трансферами - хтось не хоче їхати, хтось тренеру не підходить, в когось ціна завищена. Поки в Україні триває війна - футбол не розвивається, він виживає. Головним завданням зараз є зберегти український футбол. Розвивати його будемо вже після перемоги. Екіпірування для футболу

– Як оціните свою роботу в тренерському штабі «Динамо»?
– Не все вийшло, але були й хороші моменти. За п’ять з половиною років ми двічі стали чемпіонами УПЛ, виграли Кубок України, двічі грали в Лізі чемпіонів. Були й невдалі моменти, але позитивні теж було достатньо.

– Який матч можете виділити для себе?
– Всі матчі, які ми виграли, як зараз у мене перед очима. Звісно, окремо стоять матчі за вихід у Лігу чемпіонів, за кубок і суперкубок. Із неприємних - поразка по пенальті «Шахтарю» у фіналі Кубка України 2024/25 в минулому році.

– Хто із граців «Динамо», за час вашої роботи, вас найбільше здивував?
– Це прізвище зараз на виду і на слуху. Ми тільки розпочали працювати із Мірчею Лучсеку. Тоді я працював в U21, у нас грав Ілля Забарний, потім його «підтягнули» в першу команду. Через рік, буквально, він вже грав за збірну України, прогресував «не по днях, а по часах».

– Чи є зараз в «Динамо» гравці, які можуть повторити шлях Забарного?
– Все в їхніх руках. Ілля унікум. Майже не помилявся, старанно працював і виріс в хорошого футболіста.

Владислав Ванат теж непогано спрогресував. Взяли його з «Чорноморця» тоді, я знав його по роботі в U21. Владислав став першим форвардом в «Динамо», найкращим бомбардиром і заслужено привернув увагу зарубіжних клубів. Він грає в складі, в Ла-лізі, забиває голи, іноді - переможні. Не у всіх одразу виходить, як у Шевченка в Італії. Ванат працює і це вже великий прогрес. Все в його ногах і голові.

– Як ви реагуєте, коли гравець із меншим талантом викладається більше, ніж більше технічно сильний гравець?
– В основному, так і буває. Людина, які дано більше, менше старається. Мабуть, в 90% випадків так і є. А той, кому не дано в технічному плані, бере за рахунок самовіддачі. Потрібно розмовляти і доносити, що навіть якщо ти талановитий і має дані, то нічого не досягнеш, коли не прикладатимеш зусиль. До когось вдається достукатися, до когось - ні. Кому важко - то й сам на тренуваннях найбільше працює, сам розуміє, що десь не дотягує. Особливо, в такій команді, як «Динамо», розумієш, що можеш взяти тільки за рахунок самовіддачі, дисципліни і роботи на тренуваннях.

– Бувало, що не сходилися в думках із Олександром Шовковським? Як вирішували суперечливі моменти в роботі?
– Олександр - головний, він приймав рішення і відповідав за результати. Шовковський запитував думки у кожного, до всіх прислухався, але рішення приймав сам. Можна сказати, що в нас не було прям таких спорів, що або так, або так.

– Приходилося деяким гравцям нагадувати, що вони грають за «Динамо»?
– Дуже часто про це говорили. Ми грали в часи, коли було багато якісних легіонерів і дуже важко було пробитися українським футболістам. Зараз потрібно дорожити, що ви граєте в такому клубі. На жаль, не всі це розуміють. Для когось - очевидно, для когось - ні.

– Чи можна сказати, що деяким гравцям не вистачає характеру, щоб грати за «Динамо»?
– Матчі все показують - кому вистачає, кому ні. Не потрібно навіть говорити - це бачать вболівальники, спеціалісти, бачать в клубі.

– Як змінилася атмосфера в роздягальні «Динамо» в порівнянні із часом, коли ви грали?
– Коли ти гравець - зовсім по-іншому себе відчуваєш. Гравець і тренер - різні роздягальні. Тренер зробив свою роботу і пішов, а гравці самі далі розбираються - до гри, після гри. Хтось із лідерів говорить свої слова. В нас, мабуть, було по-одному, зараз по-іншому.

– Доводилося говорити гравцям, що їхня помилка була вирішальною? Якою була реакція?
– Ми розбирали майже всі матчі, коли був час. Головний тренер завжди вказував кожному на помилки. Всі ігри, всі вдалі і невдалі невдалі моменти ми переглядали. Не зважаючи на імена та регалії. Хтось погоджувався, хтось - ні. Все було в конструктивному діалозі, щоб надалі таку помилку не допускали. Бувало, що і в особистих розмовах запитували: «Чому ти так зробив?» і отримували різні відповіді. Від «я не знаю, щось найшло» і до «та я ж робив все правильно». Всяке бувало.

– В чому причина невдач «Динамо» в останніх матчах?
– Ми - єдина команда в Україні, яка грає в такому режимі з липня по грудень чотири роки поспіль. Футболісти ті ж самі, вони не залізні. Плюс, всі ці перельоти і переїзди та збори по два місяці без домівок. Нас ніде і ніхто не вчив, як тренувати команду у воєнний час, де із недільного циклу, максимум, одне нормальне тренування, дві гри і чотири дні на логістику. Все це напрацьовувалося методом спроб і помилок. «Шахтар», наприклад, вперше з таким має справу, а ми - вже чотири роки в такому ритмі живемо.

– Чи плануєте повернення до тренерської роботи? Є амбіції стати головним тренером?
– Звісно, планую далі працювати тренером і головним, в тому числі. Відпочину, проаналізую накопичену інформацію і досвід. Зараз в мене невелика творча пауза.

 Микола ТИМОЩУК