...Селище Коцюбинське, що за двадцять кілометрів на захід від столиці, аж ніяк не належить до спортивних центрів Київщини. Втім, саме звідси родом двоє хлопців, які, вправно володіючи м’ячем, прославляють свою батьківщину – малу й велику – за кордоном. Мова – про лідерів збірної України з пляжного футболу Олександра Пилипенка та Євгена Вареницю, які наразі захищають кольори московського клубу «Строгіно».

– Женю, існує думка, що футзал і пляжний футбол – талан тих, хто з якихось причин не знайшов місця у футболі великому...

– Я ніколи не вважав себе швидкісним гравцем, а в сьогоднішньому футболі на першому плані саме спринтерські якості та «фізика». На паркеті ж і на піску важливо не стільки стрімко бігти, скільки швидко думати, та ще й з м’ячем бути на «ти». Оце мені до вподоби.

– Що для вас найважче у пляжному футболі?

– Призвичаїтися до погодних умов, адже іноді доводиться грати, коли в затінку градусів 45! За такої спеки навіть просто лежати на пляжі важко, не те, що місити розжарений пісок.

– Чи не тому ви обрали російську першість? Там, напевно, все ж прохолодніше, ніж деінде. А якщо серйозно порівнювати наш та їхній пляжний футбол?

– В Україні він культивується вже шість років, у Росії – лише три. Протягом цього часу рівень гри сусідів значно зріс, однак, гадаю, в нас він вищий.

– І все ж лідери української збірної – Варениця та Пилипенко – виступають за московський клуб. До однієї з санкт-петербурзьких команд щойно прибули двоє бразильців, триразових чемпіонів світу. Очевидно, розвиток російського пляжного футболу підкріплений чималими грішми.

– Фінансові умови клубу «Строгіно» поки значно кращі, ніж у будь-якому українському колективові. Та, передбачаючи ваше наступне запитання, зазначу: нас із Сашком уже хочуть повернути на батьківщину, в національну першість. Треба буде дуже ретельно міркувати над пропозиціями, зважувати всі «за» і «проти». У Москві до нас прекрасно ставляться й також наполягають на подовженні контрактів, створивши комфортні умови для гри та проживання. Зарплату, звичайно, не порівняти з тією, що отримують гравці клубів вищої ліги України з великого футболу. Але рівень першого дивізіону – є. На життя вистачає.

– Ви з Пилипенком – нерозлийвода...

– Як були сусідами в Коцюбинському, так і в Москві живемо поруч. І на майданчику розуміємося з півслова. Іноді партнери навіть ображаються, кажуть, що ми граємо тільки один на одного.

– Втім, для збірної України це дуже добре. Як ви розцінюєте шанси нашої команди в боротьбі за путівку на чемпіонат світу?

– Пробитися до Ріо-де-Жанейро буде надзвичайно важко, бо сили європейських збірних дедалі вирівнюються. Але я впевнений: єдина путівка, що розігруватиметься в турнірі «Останній шанс», буде нашою. Україна сьогодні має сильну, дуже сильну збірну, з професіональним тренером та належною підтримкою з боку керівництва ФФУ й Асоціації пляжного футболу.

– Євгене, на ваших очах «Майндшер», команда, що в ній ви свого часу були справжнім лідером, розвалилася і в ігровому, і в організаційному плані. Торішній чемпіон фінішував на передостанньому місці у відбірному турнірі, колектив розпустили, а його футболісти надягли форму інших клубів. У чому причина невдачі?

– Важко сказати. Можливо, хлопці зарано вирішили, що вміють у футболі все, не помітивши, як підтягнулися суперники... Я знаю, що наступного сезону команду зберуть знову, й перед нею будуть стояти високі завдання. Готовий допомогти чим зможу...

– Такий собі вільний тренер-консультант? Ви, до речі, вже замислювалися над своїм майбутнім?

– Ну, років за два-три я ще побігаю. Більше, мабуть, молодь не дасть. Минулого сезону не бачив у першості України стільки перспективних хлопців, як зараз. Конкурувати з ними стає все важче... Тренерське майбутнє?.. Так, напевно. Адже, чесно кажучи, крім гри в футбол, я мало що вмію. А моя заповітна мрія – організувати в Коцюбинському футбольну секцію для дітей...

Так, Коцюбинське поки не претендує на право називатися визначним спортивним центром. Та якщо кожен із його юних мешканців виросте таким же заповзятим, як Євген Варениця, замки на піску цілком можуть перетворитися на казкові палаци.

Євген ВАРЕНИЦЯ.

Народився 15 травня 1975 року.

У великому футболі грав на позиції опорного півзахисника.

З дитинства вболіває за київське «Динамо», із зарубіжних клубів симпатизує лондонському «Арсеналу».

Кумир – Юрій Калитвинцев.

17-річного юнака «завербували» тренери з футзалу.

Виступав за столичні клуби «Корпія», «Уніспорт-Будстар» (чемпіон країни 2001 р.), «Інтеркас», луганський ЛТК.

У складі збірної України став віце-чемпіоном Європи 2001 р.

У пляжному футболі з «Майндшером» виграв чемпіонські титули 2003 і 2006 рр. Дружина – Наталя, син – Сашко, донька – Марія.