Вічна інтрига та велике запитання: а як би тренер оцінив себе як гравця, якби з висоти свого поточного досвіду міг би переглянути свої матчі? Лобановський-тренер багато в чому відрізнявся футбольним світоглядом від Лобановського-гравця, проте саме завдяки набутому на практиці футбольному досвіді виробив ту доктрину, яка дозволила йому ввійти до когорти головних мислителів спорту ХХ століття.

А яким був Лобановський-гравець? Слово – його сучасникам, цитуємо незалежну оцінку футбольних фахівців: «Один із найкращих форвардів СРСР першої половини 60-х. Індивідуально сильний, відмінно володів дриблінгом із зміною ритму і напряму руху. Виробив прицільний удар з лівої ноги, вміло грав головою. Увійшов в історію радянського футболу як блискучий виконавець кутових ударів. Підкручений м'яч, описавши в повітрі широку дугу, нерідко потрапляв у ворота без будь-чиєї допомоги».

За цією лаконічною характеристикою – самобутній, сучасний гравець атаки. У радянській спортивній пресі навіть тліла дискусія – особливі прихильники таланту Лобановського переконували, що «Динамо» не використовує 100% його можливостей, тому що він грає крайнього форварда, а не центрального. І навіть при цьому він забив близько вісімдесяти м’ячів у офіційних зустрічах, хоча, по суті, так і не був затребуваний у першій збірній команді.

Які матчі Лобановського-гравця можна назвати найголовнішими? Ось такі.

29 травня 1959 року
ЦСК МО (Москва) – «Динамо» (Київ) – 3:0

Дебют

Старт сезону 1959 року не вдався киянам під керівництвом легендарного Ошенкова. Жодної перемоги на початку сезону – і виїзд у Москву не перервав невдач динамівців. Вже в першому таймі дубль Бєляєва та ще один гол Апухтіна заклали перевагу армійців. На другий тайм тренерський штаб гостей випустив двох нових гравців – Заєць замінив Макарова, який пропустив три м’ячі, а Лобановський – Кольцова. Змінити хід проваленої зустрічі їм не вдалося, але преса прихильно зустріла дебют майбутнього Метра.

«У центрі поля з'явився Лобановський, який, хоча і не приніс команді результату, проте в короткі хвилини свого дебюту сподобався москвичам», – відзначав оглядач «Радянського спорту» О.Спиридонов. «Хороше враження справив Лобановський, який замінив Кольцова», – повторив враження колеги майстер спорту О.Леонтьєв, який писав про цей матч у «Вечірньому Києві».

15 серпня 1959 року
«Динамо» (Київ) – «Спартак» (Москва) – 2:2

Перший гол

Втім, була й інша команда, яка сезон 1959 року розпочала вкрай невдало. Це був чинний чемпіон СРСР «Спартак» – напередодні матчу з динамівцями він розділяв 10-11 місця, маючи по 10 очок, і тільки «Шахтар» був нижче – на останній позиції. Кияни вже під керівництвом В’ячеслава Соловйова вийшли вперед уже на другій хвилині, коли стрімку атаку завершив Біба. Голи Ільїна й Ісаєва вивели «Спартак» вперед. 60 тисяч глядачів на Республіканському стадіоні імені Микити Хрущова були близькими до розпачу, а в другому таймі ще й падав сильний дощ, ускладнюючи завдання тих, хто змушений був атакувати. І все ж знайшовся у киян герой-рятівник. Лобановський вийшов на другий тайм замість Каневського, зодягнувши футболку з №14. 20-річний форвард значно пожвавив гру, кілька разів втікав з-під нагляду суперників і на 77 хвилині врятував «Динамо» від поразки. Нічия та перемога над спартаківцями – жодного разу їм не вдалося обіграти киян у сезоні після чемпіонства.

4 вересня 1960 року
Австрія – СРСР – 3:1

Дебют у збірній

Про Лобановського як кандидата в збірну заговорили в повний голос – і головний тренер першої команди Радянського Союзу Гавриїл Качалін невдовзі після перемоги на чемпіонаті Європи задіяв молодого київського динамівця. Під №11 Валерій вийшов проти австрійської збірної на віденському стадіоні «Пратер». Незважаючи на те, що гості забили першими (Понедельнік з передачі Бубукіна на 32 хвилині), після перерви австрійці не просто відігралися, а забили тричі.

Гру Лобановського радянська преса оцінила стримано. Головний тренер Качалін, виступаючи з розбором у московському виданні «Футбол», писав: «У знову сформованих ланках Метревелі - Бубукін і Лобановський - Хусаїнов відчувалися відсутність належного взаєморозуміння, недостатня зіграність. До того ж Лобановський і Хусаїнов надмірно хвилювалися, а тому допускали технічні помилки, втрачаючи м'яч при обіграші, веденні, передачах, хоча в окремі моменти Лобановському в «індивідуальному плані» кілька разів вдавалося пройти до воріт австрійців. Але його необачні дії в завершальній стадії атаки не дозволяли нам успішно реалізувати вигідні моменти. В кінці матчу Лобановський захопився індивідуальною грою, що, звичайно, не могло сприяти успіху справи».

Втім, австрійська преса дивилася на гру дебютанта інакше: «завдавав чимало турбот нашому захисту», – резюмувала віденська Volkstimme. «Епізодичні спалахи Лобановського, який намагався індивідуально прорвати оборону австрійців, вносили сум'яття в їх лінію захисту, але практичної користі не принесли. В одному випадку Лобановський втрачав почуття міри, захоплюючись обведенням, а в іншому не знаходив підтримки партнерів», – ці критичні слова А.Старостіна в «Радянському спорті» підтверджують, що в команді, яка програла, Валерій був, принаймні, серед найактивніших.

І так було й надалі в збірній – всього два матчі за першу команду та ще два за олімпійську провів Лобановський, лідер «Динамо», яке здобувало всесоюзну першість. Не задіяний гідно до свого таланту в збірній СРСР, він реалізувався як гравець на клубному рівні.

2 червня 1960 року
«Нафтовик» (Баку) – «Динамо» (Київ) – 0:3

Прем’єра «сухого листа»

Перед цим матчем «Динамо» йшло шостим із 2-очковим відставанням від лідера. Втрачати очок не можна було – але господарі гідно оборонялися. І ось на 37 хвилині матчу гості заробили пересічний кутовий. Не чекав біди голкіпер бакинців Ісмайлов. Він, як і захисники, зосередив усю увагу на суперниках поблизу воріт. Аж тут Лобановський різаним ударом від прапорця запустив м’яча по хитрій траєкторії точно в ворота. Цей гол поклав початок розгромній перемозі киян, а також ввів нову моду в радянському футболі. Валерій лише починав відточувати свій легендарний «сухий лист» – це один із перших його таких ударів, у чемпіонаті СРСР, судячи з наявних даних, взагалі перший. Коли м’яч, немов зірваний осіннім вітром пожовклий лист, крутиться в сітку прямо із кутового. Зародження класики – пізніше багато хто намагався повторити такий трюк, але рідко кому в союзному чемпіонаті це вдавалося так добре, як Лобановському.

5 серпня 1961 року
«Динамо» (Київ) – «Пахтакор» (Ташкент) – 3:1

Як грав Лобановський у чемпіонському сезоні

1961 року, коли «Динамо» вперше завоювало чемпіонське звання, Лобановський відзначився 10 голами в 28 матчах. Вибирати можна було багато його сильних ігор, але ми хочемо показати бенефіс Валерія. У матчі проти «Пахтакора», який на той момент ішов четвертим, Лобановському вдавалося багато чого. Не раз він вислизав з-під нагляду захисників. Саме Валерій почав атаку з глибини, відпасувавши на Базилевича з лівого флангу, чию передачу влучним ударом завершив Серебряников. А наприкінці гри після подачі кутового Лобановський підсік м’яча в сітку головою – 3:1. Це була важлива перемога.

21 липня 1962 року
«Динамо» (Київ) – «Даугава» (Рига) – 3:1

«Бразилія» від Лобана

Уже на другій хвилині гри зі скромною «Даугавою» Лобановський підняв на ноги 60 тисяч глядачів Республіканського стадіону. «Каневський, маневруючи в центрі, зауважив зліва відкривання Басалика, той пройшов з м'ячем до лицьової лінії й прокотив його в центр воротарського майданчика, де Лобановський, стоячи до воротаря спиною, забив гол п'ятою», – описував один із найвидовищніших голів Валерія Аркадій Галінський у «Радянському спорті».

31 березня 1963 року
«Динамо» (Мінськ) – «Динамо» (Київ) – 1:4

Герой матчу!

«Героєм матчу виявився Лобановський. Всі чотири м'ячі, які були надіслані киянами в ворота суперників, були забиті за його безпосередньої участі. (Сам він автор третього) Лобановський, якого команда в цьому сезоні обрала капітаном, проявив себе непоганим організатором атак», – резюмував у «Мінській правді» кореспондент Юрій Тарабикін.

27 вересня 1964 року
«Динамо» (Київ) – «Крила Рад» (Куйбишев) – 1:0

Сумне свято

У фіналі Кубка СРСР 1964 року динамівці обіграли «Крила рад», але Лобановський дивився за грою одноклубників зі сторони, з лави запасних. У команді Маслова вони з Базилевичем ставали чужими. Всього 9 матчів відіграв він того року в чемпіонаті СРСР і залишив «Динамо». Щоб тріумфально повернутися в рідний клуб уже в новій якості…

БОНУС! Як грав ВВЛ проти «Динамо»

26 червня 1965 року
«Чорноморець» (Одеса) – «Динамо» (Київ) – 2:2

Мотивація Лобановського зашкалювала – довести, що в 26 років рано «списали» його на берег! Коли «Динамо» приїхало в Одесу, саме Валерій забив у його ворота рятівний для одеситів другий м’яч. Із 7 голами на той момент він лідирував у перегонах бомбардирів. Загалом заб’є десять. Втім, з одеською командою під керівництвом недавнього товариша по «Динамо» Войнова до титулів і трофеїв їм все ж було далеко…

7 серпня 1967 року
«Шахтар» (Донецьк) – «Динамо» (Київ) – 2:1

Чемпіон прибув у Донецьк із серйозними намірами, але програв: з великою мотивацією вийшли на матч Лобановський і Базилевич, і Олег після активного підіграшу Валерія забив два м’ячі у ворота киян. На 43 хвилині Базилевич замкнув кутовий від Лобановського – «у типовій манері», відзначила преса.

…Яким був гравцем Лобановський? Із фрагментів кінохроніки, підшивок преси дізнаємося – дуже хорошим. Воротар Маслаченко ще не став іменитим телекоментатором, ось як преса описує його «персональні стосунки» з Валерієм Васильовичем: «Різані удари Лобановського для молодого воротаря поки ще книга за сімома печатками».