Також з’явились талісмани Євро-2012 Славек та Славко, які подарували ведучим офіційний м’яч чемпіонату.

Головною темою програми є національна збірна, а також рішення, які були прийняті на Виконкомі ФФУ.

Ведучий задає питання про невизначеність на тренерському містку збірної України і чи являється рік, що минув, втраченим в цьому плані. Олег Саленко каже, що в «кулуарах» вже знають, хто буде тренером і на його думку ним буде Юрій Калітвінцев.

Ведучий ставить питання Анатолію Бузнику: От ви були в системі збірних України. Як приймається рішення про призначення тренерів? Ким приймається рішення? Чи проводиться якась нарада чи це одноосібне рішення, умовно кажучи, керівництва ФФУ?

Бузнік: Вы, вообще, понимаете, что такое система? Система – это многоликая структура, в которой присутствуют многие моменты, многие мысли, многие желания. Естественно, кто-то должен высказать. Кто, обычно, высказывает? Если авторитарный руководитель, то он, обычно, высказывает. Моё мнение такое – его могут поддержать, могут не поддержать.

Ведучий: В українському футболі яка ситуація?

Бузнік: В украинском футболе такая же ситуация, как и везде – решает руководитель. Выносит это на обсуждение или Исполкома, или других каких-то тренеров, тренерского совета. Раньше он был, а сейчас, по-моему, его не существует. И там обсуждаются все детали – за и против.

Ведуча: Тоді я більш гостро поставлю запитання. Ви кажете  – у всіх країнах. Але у нашій країні дуже багато футбольних людей, спеціалістів, учасників, керманичів, менеджменту різних клубів кажуть про те, що авторитарне керівництво Федерації футболу заважає розвитку футболу в цілому. От так я поставлю питання.

Бузнік: Вы хотите поставить меня в тупик своими вопросами, а я вас поставлю в тупик своими ответами. У нас, в любом случае, существует, как и в любой другой структуре, независимо, футбол, бизнес или руководство компанией какой-то, принимает решение руководитель. Если он демократ, это вполне возможно, он может советоваться. Если он авторитарный руководитель – он может принимать решение самостоятельно. В данном случае у нас вид демократии, но решение принимается авторитарно. Я считаю, что это, наверное, правильно.

Ведуча: Тобто, авторитарна демократія у керівництві Федерації футболу. Ви вважаете це нормальним?

Бузнік: Я считаю, что это нормально.

Ведуча: А я хочу запитати у представника Прем’єр-ліги. Це нормально, коли демократія, але авторитарний, «ручний» механізм керування процесами?

Бондарев: Ну, смотрите. Я скажу так. Я не могу сказать, что это нормально, но это факт, который сложился сейчас, который есть в настоящий момент. И все те плюсы или минусы мы видим и можем их обсуждать. Что же касается темы, затронутой вами, а именно сборной и тренера сборной, то естественно, что моё мнение и, может быть, мнение каждого, что постоянство лучше. И это было бы большим залогом для успеха в результате. Но то, что мы имеем сейчас, я не думаю, что это год или меньше года потеряно, в любом случае этот этап пройден. Были, на мой взгляд, положительные моменты. Но, я думаю, в своё время будет тренер, который поведёт к результату.

Далі ведучий запитав Саленка чи дійсно він, як говорив раніше, гадає, що тренери зараз не є самостійними у прийнятті кадрових рішень. Саленко висказав свою точку зору, що потрібно дати можливість, мабуть, Калітвінцеву, в якого є план розвитку команди, доробит до кінця.

Ведуча: Мене дуже хвилює підготовка до Євро. Всі оцінюють нашу, українську, підготовку до Євро якнайкраще. Проте багато фахівців і вищих посадовців нашої країни вважають, що, сааме, підготовка збірної є, нажаль, не самою щасливішою сторінкою підготовки до Євро. Нам треба перемагати, що нам робити, чому така слабка підготовка, невизначеність? Чи є шанс перемогти за таких умов?

Саленко: Есть подготовка футбольной команды, а есть подготовка других дел. Бизнеса, всё. И те люди, которые говорят, пытаются говорить, о подготовке команды и в этом ничего не разбираются, они должны заниматься подготовкой дорог, полей, стадионов, но не лезть в футбол. Есть футбол, а есть всё остальное. И они пытаются смешивать. А до сих пор не построена ни одна дорога, которая бы вела до Киева, хотя бы, с Европы.

Ведучий запитав Анатолія Бузніка чи є досвід в Калітвінцева для керування збірною на Євро, чи, можливо, він є «сируватим» для такого рівня. Бузнік відповів, що впевненість Калітвінцева йому імпонує, але чи вистачить досвіду, він не знає. На думку фахівця, будь-якому  тренеру, якого призначать, буде не вистачати виконавців. Бажання всіх українців перемогти на Євро-2012 не означає спроможність нашої команди виграти чемпіонат. Особисто Анатолій Бузнік був розчарований тим фактом, що Маркевич пішов зі збірної, адже його тандем з Калітвінцевим був перспективним.

Далі йде сюжет про спаринги української збірної в 2010 році.

Автор сюжету: Як господар Євро-2012 збірна України звільнена від участі у відбірному турнірі. Ігрову практику команда отримує у товариських поєдинках. В поточному році їх було 9. Лише один зі своїх спарингів українці програли – Бразилії, з рахунком 0:2. Натомість, було 4 перемоги та стільки ж нічиїх. Статистика не з найгірших. Втім, власне, гра команди, а ще більше атмосфера навколо неї, викликають певне занепокоєння вболівальників. Вони не розпещені яскравими результатами й ефектним футболом у виконанні збірної. Все гаразд з амбіціями і в Федерації футболу України. Виграти Євро-2012 – таке завдання її президент Григорій Суркіс поставив перед Мироном Маркевичем, який очолив національну команду 1 лютого цього року. Перед цим взяти збірну відмовився Мірча Луческу. На пропозицію Федерації він відповів, що національною командою повинен займатись нейтральний тренер, який би не став заручником суперечок київського та донецького таборів. Власне, запрошення в збірну Луческу в донецькому клубі назвали провокацією. В таких умовах кандидатура досвідченого та, здавалось, неконфліктного Маркевича, який чотири рази поспіль робив «Металіст» призером чемпіонату, виглядала цілком компромісною. З набуттям визначеності стали більш зрозумілі фінансові перспективи збірної. На заклик Віктора Януковича створити фонд фінансової підтримки збірної відгукнулися президенти футбольних клубів. Власник харківського «Металісту», де за сумісництвом працював Маркевич, Олександр Ярославський зробив перший внесок, забезпечивши гравцям преміальні за травневу перемогу над Литвою. Коли, невдовзі, українці подужали Румунію, з гравцями вже розплачувався власник «Шахтаря» Рінат Ахметов. Також до фонду увійшли президент «Таврії» Сергій Куніцин та один із засновників донецького «Металургу» Олег Мкртчян. Нажаль, спокійна та робоча атмосфера збереглась в збірній лише до серпня. Команда Маркевича встигла завоювати симпатії глядачів за спроби демонструвати атакуючий, комбінаційний футбол, заснований на контролі м’яча. Тим більш неочікуваним став розвиток подій наприкінці літа. Маркевич залишив збірну через непрофесійне розслідування Федерації навколо, ніби, договірного матчу «Карпат» та «Металіста» та через позбавлення учасників поєдинку 9-ти очок. Як вважають вболівальники харків’ян, він повівся, як патріот своєї команди. З тих пір про фінансовий фонд вже ніхто не згадує. Як і про те, як живе національна збірна, бо «прозорого» звіту на її утримання та преміювання гравців ще ніхто за 10 останніх років не бачив. Виконуючим обов’язки головного тренера став Юрій Калітвінцев, проте його позиції не є міцними.

Калітвінцев: Могу простить всё, что угодно – неточную передачу, человек не забил гол. Но никогда не прощу халатного обращения на футбольном поле.

Автор сюжету: Результати поєдинків, а саме нічиї у матчах проти Польщі, Канади та Швейцарії, поразка від Бразилії та єдина перемога над Чилі, напевно ще не переконало керівництво Федерації у необхідності залишити Калітвінцева.

Калітвінцев: За тот герб, который у них на груди, они должны играть не только головой и ногой, а душой. Если душой не играть за сборную, то лучше вообще не играть.

Автор сюжету: Преса тиражує чутки про домовленість Федерації з екс-тренером чемпіонів світу-2006, італійцем Марчелло Ліппі.

Алієв: Мы только за, чтобы Юрий Николаевич возглавлял национальную сборную. Но наша задача выходить на футбольное поле и биться за честь страны, за сборную, радовать болельщиков наших – вот это наша задача. А туда я не лезу и не хочу лезть.

Журналіст: Гипотетически, с Липпи хотелось бы работать?

Алієв: Я бы хотел работать с Калитвинцевым.

Автор сюжету: Знову говорять про можливу появу у збірній Луческу. Ані підтвердження, ані заперечення суперечливої інформації не надходить. Отже збірна не має ясності ані стосовно тренера, ані стосовно фінансування. Між тим, час до початку Євро, де у нас «найвищі цілі» невпинно збігає.

Далі ведучий запитує про плюси та мінуси Калітвінцева та Ліппі. Саленко вважає, що іноземний тренер не встигне підготовити команду, бо не розуміє де підготувати молодих гравців.

Ведучий: А хіба керівництво Федерації футболу цього не розуміє? Навіщо ведуться перемовини і, таким чином, підігрівається тренерська лава під Юрієм Калітвінцевим, вноситься додаткова нервозність в його роботу?

Бузнік: Вносится или вносится – я не знаю. Но в любом случае мы сегодня не знаем, говорили, мы догадываемся. Мы можем увидеть какую-то фотографию, какой-то фрагмент, где-то услышать, что Липпи был на игре или не на игре – мы с вами этого не видели. На востоке говорят, что глаза более точные свидетели, чем уши. Поэтому мы не видим.

Ведуча: Після того, як Мирон Маркевич пішов з тренерського містка, ми з Андрієм спілкувалися з футболістами збірної. Вони були в засмученому стані. Я думаю, що вони також знають про ці всі нюанси і чують все, що твориться і говориться в ЗМІ. Я думаю, що це не додає оцієї впевненості, яка так необхідна всім нам для перемоги.

Бузнік: Значит, тогда, скорее всего, будет Липпи, раз так. Раз пускают такую информацию, раз они шатают стул, я имею ввиду руководство Федерации, значит тогда вони, всё-таки, хотят, чтобы пришёл новый тренер, значит у них есть сомнение. Наверное, это я так думаю. Но Липпи гораздо опытней, чем Калитвинцев. В этом нет сомнения. Придётся ему с теми же игроками, с которыми и работает Калитвинцев, работать – в этом нет сомнения. Качество игроков, сможет он или не сможет повысить, Олег прав –  есть неделя, 2 недели и будет перед чемпионатом Европы больше, чем 20 дней подготовки. Там будет какой-то период времени. Но за это время перевернуть или сделать что-то по-новому, наверное, невозможно. С кем будет лучше, и кто будет лучше руководить командой – я не знаю, но вы сами озвучили ту цель, которая поставлена – выиграть Чемпионат или , во всяком случае, быть в финале. Для этого необходимо гораздо больше, чем поменять тренера.

Ведучий: Питання в тому, що було 2,5 роки на початку цього року. За рік, за великим рахунком, впевненості в тренері національної збірної не додалося. Оскільки був Маркевич, є зараз Калітвінцев, але він лише виконував обов’язків. Ні у кого нема впевненості, що він завтра залишиться на тренерській лаві. А для того, щоб тренер зліпив команду, якомога більше часу потрібно. Той самий Мірча Луческу не одразу досяг успіху. Чому ми втратили рік у менеджменті національної збірної і надали карт-бланш не на 2,5 роки, а на 1,5, чи то Калітвінцев, чи Марчелло Ліппі?

А. Бузнік: Вы были уверенны ,что Маркевич уйдет? Ему дали карт-бланш: до 2012 года работай. Но случилось так, как случилось в силу разных причин.

Ведучий: А сам Маркевич каже, що все робилось для того, щоб він пішов зі збірної.

А. Бузнік: Я не Маркевич, поэтому я не могу сказать, что делалось.

О. Саленко: Я с ним разговаривал, он не хотел уходить со сборной. Но сложилась такая ситуация, при которой тренер должен выбирать – или работать в своем клубе, или – со сборной.

Ведучий: Хто створив йому такі умови?

О. Саленко: Есть ситуация, из нее надо искать выход. Всегда надо быть умнее в любой ситуации. Он ушел, потому что понял, что в тот момент он бы не смог находиться тут. Он не смог бы руководить командой, когда его не понимают. Он ушел в свою команду. Был Советский Союз, и тогда еще говорили, когда Лобановский тренировал и сборную, и «Динамо» Киев, и сказали – нельзя совмещать две должности. И убрали.

Ведучий: Зачекайте, а коли призначали Маркевича, не знали, що він тренер харківського «Металіста»?

О. Саленко: Скандал который произошел…Я вот хочу спросить: очки с кого-то сняли? Зачем такое разводить?..

Ведучий: Навіщо призначати тренера, якому потім ставити палки в колеса?

О. Саленко: Это не после сделали. Это было во время того, когда он пришел. Но, в принципе, я с ним разговаривал (с Мироном Маркевичем) и он сказал: или мне надо было уходить из «Металлиста», или оставаться тут. Он вернулся в «Металлист» и опять возвращает команду. Он когда оттуда ушел, команда «Металлист» начала катиться. Чуть хуже играть. И сейчас он пришел, занялся командой. Один тренер должен тренировать одну команду.

А. Бузнік: Палки в колеса ему никто не ставил. Палки в колеса поставила ситуация, которая созрела вокруг клуба «Металлист» и совмещение должностей поставило его перед выбором. Он решил вернуться в клуб. Эта ситуация заставила поставить временно исполняющим обязанности того, кто знал те принципы, которые они исповедовали четыре или пять матчей, которые были проведены под руководством Маркевича. Калитвинцеву дали несколько игр для того, чтобы убедиться, что сборная на правильном пути. Результаты разные – не понравилось качество игры. Кто виноват? Тренер, команда, игроки, руководство, ситуация? 

На питання ведучої, чи покращиться гра збірної з приходом іноземного тренера, Анатолій Бузнік відповідає, що в тому разі, якщо це буде Ліппі, то результати збірної точно не погіршаться, але він не впевнений в тому, що Ліппі зуміє і встигне привити свої принципи тим гравцям, які зараз є в збірній, а отже й у тому, що збірна покращить результати свої виступів. Олег Саленко погоджується з А. Бузніком у цьому питанні. На його думку тренеру, що не знає специфіки, психології наших гравців, буде складно досягти високих результатів. Також він вважає, що сам Ліппі розуміє, що й нього замало часу для цього. Далі ведуча запитує: чия кандидатура Ліппі? Хто готує призначення? Тому що, за їхньою  інформацією, проблеми з Маркевичем виникли через те, що Маркевич був кандидатурою Коломойського. Олег Саленко зауважує, що Маркевич – не людина Коломойського, а людина Ярославського. А потім додає, що у випадку. Коли потрібно щось вигравати (мова йде про Євро-2012), потрібно приймати рішення. Анатолій Бузнік ставить у приклад Блохіна. Який програв всі товариські поєдинки, але при цьому вивів збірну до 1/8 Чемпіонату світу 2006.

Ведучий запитує, чому не довірити Калітвінцеву збірну до 2012 року і таким чином припинити всі інсинуації на цю тему? Олег Саленко погоджується з ним в цьому. Ведуча ще раз запитує, чи зможе Ліппі кардинально змінити на краще ситуацію у збірній? Саленко відповідає, що ні. А потім додає: Если бы Калитвинцеву дали все полномочия. А то есть моменты, в которых игроки себя неправильно ведут, и пока он исполняющий обязанности, он не может на них повлиять.

Підводячи підсумки розмови про збірну, ведучий запитує: чи достатньо 1,5 роки для того, щоб підготувати команду до Євро-2012? Анатолій Бузнік говорить, що це залежатиме від тренера, від гравців, та від тих можливостей, які йому надали. Ніхто не може сказати встигне чи не встигне, але досвід та можливості Ліппі – величезні. Плюси Калітвінцева в тому, що він досконало знає команду, а команда знає його. Тобто на  його думку, шанси повинні бути паритетними. Максим Бондарев говорить, що погоджується з обома точками зору, але все ж вважає, що потрібно чітко визначитись в цій ситуації, щоб людина, якій довірять процес будувала команду і давала результати.

Ведучий: Тема протистояння ФФУ та вболівальників набула нових обертів після засідання виконкому ФФУ, на якому Г. Суркіс дозволив собі висловити свою точку зору відносно ситуації, яка утворилася на вітчизняних стадіонах.

Автор сюжету: Без них футбол втрачає свій сенс. Вони витрачають власний час, здоров’я, квадратні метри нервових клітин. Вони – це фани! Люди, які фанатично віддані своєму клубу чи збірній. Але віддачу від своїх кумирів вони отримують далеко не завжди. І мова тут не про результати команди. Іноді бар’єри тут розставляють ті, робота кого взагалі повинна бути непоміченою для пересічного вболівальника.

Вболівальник: Мы ходим поддерживать команду. Мы не ходим за Суркиса. Мы приходим болеть, у нас «Динамо» в сердце. Мы за них переживаем, как за родных. Когда «Динамо» проигрывает – у нас боль, когда выигрывает – радость. А Суркис такое говорит, потому что ему пофиг на людей, которые ходят на футбол.

Автор сюжету: Відносини вболівальників та ФФУ завжди були не ідеальними. Спочатку каміння в бік Федерації почали кидати поціновувачі гри мільйонів з регіонів, дорікаючи, що збірна грає виключно в столиці, стадіон якої не наповнюється по вінця навіть на принципові матчі. Пояснення зрозумілі: столичний люд розбещений, носом крутить, йому тільки бразильців, німців чи італійців подавай. На ці тиради ФФУ увагу звернула. Але новий конфлікт з немалим розміром розгорнувся після матчу Україна – Греція, який відбувся на «Донбас Арені». Новий стадіон-красень з місткістю трибун за 50 тис. на над відповідальний матч був заповнений ледь наполовину. Головна причина – високі ціни на квитки. І тут терпінню фанів прийшов кінець. В бік ФФУ і її менеджерів полетіли мільйони нецензурних слів. Та ФФУ перекинула всю провину на власника «Донбас Арени», який, мовляв, запросив непристойно велику суму за користування своєю власністю. А вони – чиновники ФФУ – люди підневільні, і люди небагаті, витрати повинні компенсувати. Але аргументи ФФУ розвінчав власник стадіону, який привселюдно сказав, що за користування стадіоном жодної копійки від Федерації не вимагав, лише попросив оплатити комунальні послуги перед містом. Але ФФУ сказала, що це – наклеп. Та фани, чомусь, у це не повірили, адже в це дійсно важко повірити. Навіть якщо зробити ціну одного місця на «Донбас Арені» 50 грн., то виручка сягне пристойної суми, що має перекривати уся витрати з лихвою.  Про «любов» між Футбольними фанами та Григорієм Михайловичем всі добре знають. Варто просто сходити на стадіон і все почути. При чому, їхати далеко не потрібно, адже це відбувається постійно і навіть у рідному для Суркіса Києві. Демонстрація банера з написом «Г. Суркіса у відставку!».

Вболівальник: Суркис только зарабатывает деньги на футболе, друго он ничего не хочет.

Ведуча ставить питання щодо того, наскільки обґрунтованою є образа вболівальників на Суркіса і наскільки далеко може зайти ця нелюбов, і чим це все може закінчитися? Олег Саленко вважає, що цей момент нічим не закінчиться, тому що вболівальники приходять вболівати за свою команду, а не за Григорія Михайловича Суркіса. Далі цитата: Не нравится тебе ходить на футбол – не ходи. Я считаю, что Григорий Михайлович занимается своим делом, а они должны заниматься своим. Такого не может быть в Испании, где люди покупают абонемент на год вперед, и они даже не знают, кто президент клуба. Им все равно, кто президент. Есть игроки, есть футбол.

Те ж саме запитання ведуча ставить Анатолію Бузніку. 

А. Бузнік: Какая между ними может быть любовь, или нелюбовь. У них свои взгляды на то, что делает Суркис, а Суркис делает достаточно много. Но смысл в другом: вы приходите на  футбол, размещаетесь в центральных секторах, там, где пресса сидит. Но я неоднократно, на протяжении многих лет видел культуру болельщиков. Это совсем разные вещи. Вы помните, когда Ющенко первый раз пришел на Республиканский стадион и этот эпизод с девочкой (имеется ввиду Финал Кубка Украины 2007, когда бойцы спецподразделений избили болельщиков). Это ненормально, но что приводит к этому. Поведение зрителей тоже должно быть адекватным: приходят дети, приходят родители, пожилые люди. Там не должно быть мата – это культура поддержки команды. Можно зажигать фаеры или выпить пиво, можно хлопать в ладоши или прыгать – это все позволительно. Но когда начинаются какие-то хулиганские выходки. Вы видели, что было в Днепропетровске? Это – ненормально и прав в этом президент Федерации.

Ведуча: Образилися-то всі. Як правило, ображаються ті, які просто люблять футбол. А про любов, я думаю, що ви не праві, тому що вболівальник, який не любить футбол, а відповідно й тих, хто керує футболом…

О. Саленко: Он очень прав, поверьте мне.  Я недавно отдыхал в Трускавце, и ко мне подходили люди, которые всю жизнь болеют за футбол. Они с таким уважением подходили. И такие люди никогда не пойдут на трибуны выкидывать что-то. Они уважают футболистов, они даже стесняются к тебе подойти. Это и есть истинные болельщики, которые знают футбол, любят футбол и понимают его. А вот сейчас молодых ребят, которые приходят на футбол, спрашиваешь, а они даже не знают, кто играет в «Динамо» Киев. Как так можно?

Ведучий: Як виховувати глядача?

М. Бондарев: Естественно, проблема есть. Нельзя на это закрыть глаза. Вопрос комплексный. Дело в том, что решить эту проблему применением одних санкций или запретов, к сожалению, нельзя. Здесь надо подходить со всех сторон: на законодательном уровне – увеличивать индивидуальную ответственность болельщиков, дисциплинарными правилами – в комплексе подходить к решению такого вопроса. К сожалению то, что принято на последнем Исполкоме – изменения в дисциплинарные правила – это, на мой взгляд и, наверное, тех болельщиков, которых вы видели, довольно таки жесткие меры.

Ведуча: Вболівальники вважають ці обмеження своєрідною цензурою і негативно до цього ставляться. Що з цим робити?

М. Бондарев: Я думаю, совершенно правы болельщики, высказывая такое мнение. Посмотрите, что сейчас происходит – ведь такого нет ни в одной стране Европы – применения такого рода санкций, которые уже утверждены. Это, не вписывается ни в какие рамки, потому что санкции, которые сейчас утверждены – это, например, бросили конфетти или ленту – 50 тысяч с клуба. Нет коридора минимально-максимально, и нет возможности дисциплинарному органу рассмотреть и принять решение, адекватно проступку. Бросили первый раз 50 тыс., второй – 100 тыс., третий – стадион без зрителей.

Ведучий: Я вважаю, нам потрібно проводити профілактичні заходи на стадіонах, а не просто карати дисциплінарними санкціями. Чи ви не згодні?

А. Бузнік: Я не могу с вами не согласится, но дело в том, что силовыми методами не подавишь ни эмоции, ни желания, ни преступления. Но это же не проблема футбола, это проблема любого азартного игрового мероприятия, которое проводится в нашей стране. Это проблема общей культуры. Это общество – есть традиции, есть учителя. У нас учителей сегодня нет.

Ведуча: Але ж Федерація знає, яке в нас суспільство. Для чого запроваджувати такі санкції, щоб клуби ставали церберами для своїх вболівальників?

А. Бузнік: Наверное, Федерация надеется на то, что клубы потратят эти деньги на работу с болельщиками.

Ведуча: Тобто, за версією Федерації, клуби повинні боротися зі своїми вболівальниками?

А. Бузнік: Нет, не бороться, а делать так, чтобы болельщик понял, для чего он туда идет.

О. Саленко: Сколько болельщиков было на последнем матче «Динамо» Киев? 3 тысячи. Представляете? Вот о чем надо думать! Значит недоработка в клубе, и стыдно должно быть клубу.

М. Бондарев: Есть одна организация в Украине. Которая наделена полномочиями развития футбола, контроля, которая должна эти программы разрабатывать. Внедрять и реализовывать. С нами, с ПФЛ, с привлечением общественных и иных организаций. Мы лишь только «за» и за чистоту футбола. Но мы видим сейчас такие алогичные действия с ее стороны. Однозначно нельзя нарушать правопорядок, переступать грань, предусмотренную нормами морали и права. Но воевать против болельщиков тоже нельзя.    

Ведуча: Чим це може закінчитися?

М. Бондарев: Реакцию болельщиков мы знаем из средств массовой информации. Мы, как орган, который не может не руководствоваться этими правилами. А правила эти приводят к драконовским штрафам. Нам изначально предлагали обсудить изменения в дисциплинарные санкции один раз перед Исполкомом. Предложили: сейчас будет межсезонье, давайте мы обсудим, проконсультируемся с органами МВД. Нет, Исполком через 2 дня, принимают правила. Такие жесткие санкции.  

О. Саленко: Зачем тогда футбол?

Ведучий: Знаєте, які асоціації виникли у мене після заяви пана Суркіса? Якщо президент молочної фабрики скаже: я молоко своєї фабрики не буду пити. Ви б після таких слів повели б дитину на футбол?

О. Саленко: Я всегда поведу. Мой сын ходит, понятное дело, в сектор, где все знакомы, где все свои. Но я бы на трибуну тоже своего ребенка не пустил бы.

Ведучий: Ви грали в Іспанії, щоб виникло, якби президент федерації футболу Іспанії сказав таке? 

О. Саленко: Там бы никто не знал. В Испании президента федерации никто из игроков даже не знает – они занимаются своим делом. Федерация – это обычный орган, который решает свои проблемы.

А. Бузнік: Я был в Шотландии, в Англии, в Германии – там есть культура поддержки команды, культура боления. Там нет экстремистских выходок, там нет неуважения к старшему, или к тем же детям. У нас же, правильно Олег говорит, нам хорошо в гостевом секторе сидеть и смотреть на это издалека. Где-то идет катастрофа, а у нас все хорошо. Ну, недопустимы на стадионе такие моменты, которые допускаю болельщики. Иногда – это взрывы эмоций, иногда – несогласие с действиями арбитра, болельщики отворачиваются спиной к полю – это все допустимо. Но когда начинают в ход идти поломанные стулья… Я бы не хотел, чтобы мои дети там оказались.

Далі ведуча говорить про те, що вона багато разів була на стадіоні, і не бачила ніяких екстремістських дій з боку вболівальників. На що гості студії в один голос запитують у неї, в якому секторі вона була? Потім ведуча зауважує, що через 10% вболівальників-хуліганів, не  можна ображати решту 90%. Які  поводять себе нормально. Анатолій Бузнік погоджується з нею, але говорить, що виховні методи сьогодні не діють, тому доводиться діяти більш жорстко. Ведуча зауважує, що добре було б, якби вболівальники не знали імен тих, хто керує футболом, тим більше, в негативному контексті, адже це свідчило б про високий рівень національного футболу. Олег Саленко погоджується з нею. Ведучий висловлює сподівання, що в недалекому майбутньому всі зможуть приходити на стадіон, приводити своїх дітей, і не знатимуть імен президентів федерації та клубів. Завершуючи програму, ведучий говорить пор те, що темою наступного ефіру стане Конгрес Федерації футболу України.