Захисник лондонського «Арсенала» Олександр Зінченко в інтерв’ю польскому телеканалу Weszlo TV розповів, що світ на повинен забувати про війну, яку росія веде проти України.

– Як ви себе почуваєте після трьох років російської агресії?
– Я відчуваю біль. Біль, адже ми втратили і продовжуємо втрачати дуже багато життів українців. Я не можу дочекатися, коли це закінчиться, я дуже сподіваюся, що це станеться дуже скоро. Користуючись цією нагодою, я хотів би подякувати полякам по всій країні за допомогу, яку ми отримуємо від вас щодня. Багато українських біженців живе у вашій країні, і я знаю, як ви нам допомагаєте. Я щиро дякую вам від щирого серця, бо без цієї допомоги було б набагато, набагато важче.

Ця війна змінила нас усіх. Найгірше – це коли втрачаєш когось із родини, друзів чи оточення. Це найгірше, що тільки можна уявити. Багато людей втратили свої домівки, роботу, інші речі. Ця війна зруйнувала Україну.

– Як ви, як відомий футболіст, бачите свою роль у цій війні?
– Мене часто про це запитують, і моя відповідь завжди однакова. Я вважаю, що кожен українець повинен розуміти та усвідомлювати свою роль у цій війні. Я переконаний, що мій обов’язок, і кожного футболіста, який грає за кордоном, не лише допомагати, надсилаючи речі чи гроші, а й говорити про це якомога більше. Це дуже важливо, тому що деякі люди навіть зараз у Європі, на жаль, починають забувати, що війна все ще триває. Мабуть, вони так втомилися від неї.

Навіть зараз, останніми днями, деякі гравці чи члени тренерського штабу запитують: «Яка ситуація в Україні і чи триває війна?». Коли чуєш такі запитання, здається, що людям ця тема справді набридає. Але я нікого не звинувачую. Один з моїх обов’язків – нагадувати світові, що війна все ще триває. Все ще гинуть люди. І ми повинні якомога швидше закінчити цю війну.

– Чи відчуваєте ви, що ваші слова резонують, коли ви публічно говорите про війну?
– Чесно кажучи, я не вважаю себе найкращим оратором. Я ніколи не був готовий говорити про такі речі, як і всі ми. На жаль, мені довелося взяти на себе цю роль. І щоразу, коли в мене є можливість, навіть під час написання книги, я маю про це говорити. Я маю нагадувати людям, що насправді відбувається. І мені соромно щоразу, коли я прошу про допомогу, про пожертви. Але, послухайте, у нас немає вибору. Тільки будучи разом, будучи єдиними, ми можемо пережити цю війну.

– Чи бачите ви якусь можливість повернення росії до міжнародного чи клубного футболу?
– Наразі це щось, що навіть не вкладається в моїй голові. Я не знаю, що буде в майбутньому. У мене є чітка позиція щодо цієї країни. Я вже багато разів це казав, але я не знаю, я не той, хто приймає рішення.

– Джанні Інфантіно каже, що чекає на мир, і тоді росія повернеться до гри.
– Я не знаю, що сказати. Я не з тих, чиї слова щось змінять. Ми повинні спочатку закінчити цю війну, бо люди все ще гинуть.

– Як ви вважаєте, чи це взагалі можливо найближчим часом?
– Я сподіваюся на це. Я сильно молюся за це. І я щиро вірю, що це дуже-дуже скоро закінчиться.

– Що має статися, щоб настав мир?
– Ну, якби я тільки знав відповідь на це питання, війна вже б закінчилася. Очевидно і зрозуміло, хто вторгся на нашу територію, хто чинить агресію і хто вбиває наших людей. Ми їх не запрошували. Чому вони це роблять? Я не знаю. Вони можуть говорити все, що хочуть, але в моїй голові, після трьох років, я досі цього не розумію.