Видно, гроші не все вирішують… точніше, не завжди все.

Поїздка «Динамо» на «Олд Траффорд» підтвердила прогнози реалістів і прагматиків. Після того, як в національній першості кияни вдома поступилися харківському «Металісту», багато людей задавали собі цілком адекватне запитання: «А що ж вони тоді в Англії покажуть?!» А показали ось що: дірявий захист, немічну атаку (в ході матчу неодноразово повторяв собі: «Навіщо було випускати на поле Артема Мілевського, котрий може принести користь у розвитку атаки, але аж ні як у ролі її наконечника?»), і взагалі гру без ентузіазму.

Стосовно останнього, автор третього голу у ворота Шовковського «шрек»-Руні зауважив після матчу, що мовляв, з динамівцями було нецікаво грати, неначе вони вийшли на просте тренування. Звичайно ж, претензій до в.о. головного тренера Олега Лужного висунути не повертається язик. Вважаю, що недоречно звинувачувати екзаменатора в поганій здачі студента. А здача була на двійку.

Коли на «Динамо» особливих ставок не робили, то «Шахтар» все-таки подавав ще надії. Ну а чому б і ні: по-перше, гірники приймали «Мілан» на своєму полі. По-друге, після атакуючого футболу на «Сан-Сіро» Мірча Луческу мав би повернути тактику в оборонне русло, а там, дивись, і на нічиїй протримаємось. Протримались 65 хвилин. Потім був перший гол Індзагі і дисципліна в команді рухнула.

Не вистрілив цього разу Лукареллі. І куди подівся його запал попередньої зустрічі з міланцями?! Проте, на мою думку, в поєдинку все ж таки зустрілись дві сильні команди, але досвід і терпіння підопічних Анчелотті виявились ключовими складовими перемоги. І ніякого дива… Відшліфована тактика міланців і точність дій – ось все, що треба, щоб гірники опинились під ковпаком. Хоча вони принаймні й старались під нього не попасти.

Обернено пропорційні старання до тих, які ми бачили на євроарені, наші гранди показали в очному протистоянні 16-го туру національної першості. Інтрига була ще та! І не спроста: адже востаннє гірникам довелося здолати «біло-голубих» півтора року тому – в травні 2006-го. Саме результат цього матчу мав визначити розмір відриву між двома командами – або показати справжню глибину кризи в таборі динамівців, або ж вести мову про виснаженість шахтарського духу (гра гірників у останніх поєдинках аж ніяк не настроює на позитивний лад).

Як на мене, результат виявився дещо неочікуваний. Хоча, не можна оминути одну обставину, яка дуже впливала на хід протистояння. Футболістам довелося грати у слизький футбол… в прямому смислі. Щедрий снігопад, який приховував як переваги, так і недоліки команд, не дозволяв розбігтись, вдарити, як то кажуть, по-людськи, від душі. Але незважаючи на снігову стихію, «Динамо» просто таки вразило самовіддачею.

Чесно кажучи, було цікаво спостерігати за грою темношкірих легіонерів. Дехто з них по-дитячому копирсався в снігових заметах, іншим такі погодні умови були явно не до душі. Зізнаюсь, очікував від «Шахтаря» більшого, проте гості відверто розчарували своєю пасивністю. Таке відчуття, що донеччанам добряче дали «прикурити» після програшу «Мілану» і таким чином відбили охоту грати, або хлопці просто замерзли. Не хотілось би вірити й в те, що гандикап у десять очок дозволяв підопічним Луческу грати із «закритими очима», навіть з таким принциповим суперником як «Динамо».

Проте, в будь-якому випадку, цей матч показав, що кияни не так низько впали, а «Шахтар» не так вже високо й піднявся.

Снігова негода, втім, стала на перешкоді не тільки в ігрових «стосунках» між українськими повпредами в Лізі чемпіонів. Вона взагалі завадила проведенню матчу між полтавською «Ворсклою» і луганською «Зорею». Ворскляни не змогли вилетіти літаком і в останню хвилину вирішили дістатись Луганська автобусом. Але суперники навідріз відмовились виходити на поле з кількагодинним запізненням. Чому керівництво полтавського клубу не подбало заздалегідь про вчасний виїзд, розбереться вже ПФЛ.

Але це все справи клубного вітчизняного футболу. Не за горами і заключні матчі кваліфікація Євро-2008 з Литвою і Францією. З цієї нагоди наставник національної збірної Олег Блохін викликав до лав команди провірених бійців. Тренер не став експериментувати зі складом – вибір на новачків не впав. Натомість, повернувся Сергій Федоров, який востаннє одягав синьо-жовту форму у відбірних поєдинках світової першості 2006 року.

На цьому «полі битви» нам втрачати все нічого (крім честі звичайно ж), а бути постачальником турнірних балів і зовсім принизливо. Тому надіємось, що наші хлопці завершать свої виступи у відборі до Євро-2008 достойно.