– Віталію Григоровичу, вітаємо з успіхом на Прикарпатті – перемогу «Княжої» над івано-франківським клубом відзначили як фахівці, так і симпатики вітчизняного футболу.

– Дякую. Ми й справді мали непоганий вигляд у матчі з авторитетним і досвідченим опонентом. Я задоволений і результатом, і грою команди. Хоча, зрозуміло, певні фахові претензії висловив футболістам і цього разу.

– Що найбільше сподобалося вам у грі княжичів?

– Те, як вони виконали настанову на матч. Якщо коротко, то ми поставили на класичну контратакувальну модель – і не прогадали. Бо захищалися з урахуванням ігрових особливостей прикарпатців, зокрема й кожного з них, а до наступу переходили швидко і по-справжньому організовано. Дуже важливо, що команда не допускала розриву між тактичними ланками. Не в останню чергу саме завдяки цьому ми не дали розгулятися гравцям атаки конкурента: на половині поля «Княжої», як правило, не виникало неконтрольованих нами просторових зон.

– Однак для цього потрібно, щоб команда була не тільки фахово вишколеною, але й згуртованою та дружною.

– Слушне зауваження. Саме такою і є нинішня «Княжа». Мікрокліматом у колективі, як і взаєминами між футболістами та їхнім ставленням до праці, я насправді задоволений. Переконаний, що й завдяки цьому ми здобули восени чотири перемоги у восьми календарних матчах.

– Вас не бентежить обставина: три виграші з чотирьох припали на гостьові поєдинки?

– Мене бентежить все, що негативно позначається на грі та результатах команди.

– Однак своє пояснення невдалим виступам у рідних стінах ви таки маєте?

– Звичайно. Причина домашніх ігрових негараздів прихована в психології. По-перше, виграші в опонентів з іменем на чужому полі дають підстави окремим футболістам аж надто високо задирати носи. Не забувайте: наша молода команда сформована переважно з юних і малодосвідчених гравців, які ще не вміють об`єктивно оцінювати локальні успіхи і робити з них правильні висновки. А по-друге, удома, на відміну від гостьових зустрічей, на княжичів тисне неймовірний тягар відповідальності, і вони, на жаль, далеко не завжди спроможні зіграти розкуто. Матчі в рідних стінах – як особливий психологічний бар`єр для нас, і чим швидше ми здолаємо його, тим раніше долучимося до реальної боротьби за насправді гідне першолігове місце.

– Ви задоволені тим, як прогресують ваші вихованці?

– Значною мірою, так. Останнім часом це насамперед стосується наймолодших – Акимова і Танчика. Останній, наш сімнадцятирічний юнак, став одним з найкращих і в Івано-Франківську, майже самотужки «створивши» другий гол – Морозову зоставалося хіба що не промахнутися з близької відстані. Хоча, зрозуміло, кожному з княжичів, як і Танчику з Акимовим зокрема, потрібно ще дуже багато й вельми ретельно працювати над собою. Не зійдуть хлопці з обраного шляху – виростуть в справжніх майстрів.

– Черговий тур «Княжа» вимушено пропускає. Плани довелося підкоригувати? – Лише частково, бо назагал маємо цілеспрямовану і довгострокову програму. Після гостин на Прикарпатті футболісти отримали два дні перепочинку, а потім знову стали до звичних тренувань. А на вихідні ми запланували контрольний спаринг – або з дублерами столичного «Арсенала», або з аматорським колективом із Київщини. Тобто кардинальних змін у навчально-тренувальному процесі ми так і не зробили. Як і раніше, приглядаємося й до наших резервістів: кожний молодий гравець має шанс опинитися в основній команді. Акимов, Корольков і Танчик – скористалися ним, тож приклад для наслідування є. Відтак слово за молодими футболістами.