…у вищій українській лізі, а цьогоріч виборов із командою путівку до першої ліги. Його називають рекордсменом українського футболу за кількістю проведених матчів у чемпіонатах незалежної України – їх у нього 477.

«ДАЙ БОЖЕ, ЩОБ ЗНОВУ ТАК БУЛО...»

– Ви бачили тернопільську «Ниву» у різні періоди, тож можете оцінювати, у якому напрямку вона рухається...
– Достатньо подивитися на цю стару фотографію.

Вона зроблена під час чемпіонату 1997/98 рр., після гри із київським «Динамо». Ви бачите – повен стадіон людей. Дай Боже тернопільському футболу дожити до моменту, щоб знову так було. Бо після тієї гри в Тернополі вже, напевно, жодного разу не було повного стадіону.

Безумовно, у сезоні 1997-1998 «Нива» продемонструвала найкращі свої результати, посівши 6-7 місце за забитими м’ячами.

ВИКЛАДАЛИСЯ НА 100%

– Завдяки чому це стало можливим? Чим сприятливі були тодішні умови для досягнення таких результатів?
– Все дерево футбольного клубу працювало в єдиному режимі, кожен чітко і на повну виконував свою роботу – і президент клубу Володимир Мариновський, і тренерський штаб на чолі з Ігорем Яворським, і кожен із гравців. До речі, тодішня «Нива» складалася у більшості із «ветеранів» – тих, кому за 30. У кожній грі таких на полі було близько половини, а то й більше.

В інших командах таких гравців «списували», вважаючи, що вони вже старі. Але Ігор Яворський давав їм шанс – і люди викладалися в «Ниві» на сто відсотків. І вигравали в молодших за віком команд. Такої команди на той час ні в кого не було.

– Можете пригадати свій найважчий матч?
– Найважчий був, напевно, найпершим. Мій дебют у «Ниві» (Тернопіль) проти «Таврії» (Сімферопіль). То було у 1997 р., зіграли ми 1:0, на воротах стояв Никитенко. Дебют, як на мене, завжди важкий, а я у вищій лізі почав грати у 27 років – відчував певний психологічний тиск і дуже велику відповідальність на собі. Адже у 27 років у вищу лігу грати вже не кличуть. А мене покликали. І я вирішив використати цей шанс.

– Коли ж справи в команді почали йти все гірше – чим це було зумовлено?
– Звісно, команда мала фінансові проблеми. І з першої ліги вони тоді доволі швидко вилетіли. Буквально за два роки, команда опустилася до другої ліги... Тепер бачимо черговий підйом.

«У ТЕРНОПОЛІ ПРИБУТКИ РІВНЯЮТЬСЯ З ВИДАТКАМИ»

– Якою ви побачили нинішню «Ниву», коли повернулися з «Олександрії»?
– Прагнення перемагати, працювати є, але матеріальної бази немає. Із футбольної інфраструктури залишилося ще те, що було в 1997 р., однак воно стало ще гірше. А з людським фактором у команди все гаразд.

Зараз, на жаль, команда у важких фінансових умовах, тож тренерському складу важко добитися хороших результатів. Тренери й так крутяться як білка в колесі.

– Як виглядає фінансовий бік життя футболіста? Чи легко, як часом вважають, їм даються гроші?
– У Тернополі прибутки майже рівняються із видатками. Але футбольний вік дуже короткий. І тут вже залежить від того, хто як працює і кому як пощастить. Хтось може щось заощадити, і, залишивши футбол, розпочати власну справу. Інший може все життя програти у футбол, а завершивши кар’єру, не мати ні квартири ні машини. Зрозуміло, у кожного гравця команди – свій клас і рівень, тому й оплата праці в кожного різна.

– А які видатки мають футболісти?
– Оплата за квартиру та харчування – з їхньої кишені. Хоча у солідних клубах футболіст просто грає у футбол і більше нічим не переймається. Може колись і в «Ниві» так буде.

– Яке місце «Нива» займає серед українських команд першої ліги за рівнем оплати праці?
– Безумовно, її можна віднести до найбідніших. Навіть не знаю, чи в цьому рейтингу знайшался б ще одна команда, котра стала б нижче за тернопільську.

– А які команди можете назвати з найбагатших у першій лізі?
– «Волинь» (Луцьк) або ФК «Львів» мають непорівняно краще фінансування. Про команди прем’єр-ліги, звісно, говорити не доводиться, нам того і не треба...

«ДУЖЕ ЗАХОТІЛОСЯ ДОДОМУ»

– Чим же тоді привабив Тернопіль після того, як ви пограли і в «дорожчих» командах?
– Багато років пройшли у майже безперервних роз’їздах, і якось навіть незчувся, як доньці Олі виповнилося 15 років, а фактично не бачив, як вона росла. Просто в якийсь момент сильно захотілося додому... Тож ми переговорили із президентом «Ниви» Степаном Рубаєм і домовились, що я гратиму, скільки зможу, а далі працюватиму в клубі тренером. Така перспектива свого часу мене підкупила, щоправда, вийшло, як бачимо, зовсім навпаки...

«МРІЯТИ НЕ ЛЮБЛЮ»

– Де і яким бачите себе, наприклад, за років десять?
– Просите помріяти вголос? Знаєте, я не люблю загадувати наперед, а мріяти – тим паче. Для прикладу – останній випадок. 9 вересня «Нива» (Тернопіль) їхала грати з моєю попередньою командою – ПФК «Олександрія». Хлопці тоді жартували: «Ну як, поїдеш до себе додому футбол грати?». Кажу: «Чекайте, ще треба дожити». Минуло буквально два дні, і мене вже в «Ниві» не стало.

А ви кажете – десять років... Тут за два дні все настільки різко змінилося... Ще ввечері я був у команді, а наступного дня о десятій ранку – вже не був...

– Можете робити якісь прогнози на найближче майбутнє для «Ниви»?
– Хіба що дуже приблизні. Прогнозувати результати наступних матчів – не зовсім етично стосовно колишніх колег. Але маю надію, що «Нива» нікуди не вилетить, гратиме у першій лізі, і ще очки свої набере.

Потрібно лише терпіння – і команді, і тренерам. І вболівальникам теж. Зараз мені, сидячи на трибуні, не дуже приємно бачити випадки неадекватної поведінки після кількох пляшок пива, чути малоприємні вигуки в бік «Ниви»...

– Що хотіли б побажати тим хлопцям, які вже грають у футбол, і тим, які ще тільки вирішують, чи займатися ним? Кому варто, а кому не варто йти в професійний футбол?
– А чому б не йти? Йти завжди варто. Завжди краще спробувати цей виклик долі, аніж потім усе життя шкодувати. Зрештою, футбол є не тільки великий, а й любительський. І діти йдуть у спортивну школу не за гроші, а тому, що люблять футбол.

Гроші з’являються вже пізніше. Один тренер колись казав: «Молодим гроші давати не можна – гроші їх псують». Мене свого часу це трохи образило. Але згодом  зрозумів, що він був правий. Коли футболіст за півроку заробить великі гроші, надалі він вже не так зацікавлений у своїх результатах.

Мені завжди було простіше грати з людьми, яким є за що відповідати. Старші, хто вже має сім’ю та дітей, і на полі ведуть себе відповідальніше.

Так, зараз пішла тенденція на омолодження футболу: «Молоді за грішми не питають, нічого не вимагають». Я можу на це відповісти: «Але вони й не грають». Зріла людина, якій треба утримувати сім’ю, звісно, питатиме про гроші.

«ЗІБРАТИ СТАРУ «НИВУ» ЦІЛКОМ МОЖЛИВО»

– Чи підтримуєте зараз контакти із тодішнім ветеранським ядром? Як у кого склалася доля?
– Багато з них стали тренерами. Ігор Яворський зараз тренує ФК «Львів». Ігор Біскуп  – тернопільську «Ниву».  Юрій Чумак – головний тренер кременчуцького «Кременя». Юрій Фокін – у «Феніксі-Іллічівець» (Калініно). Брати Капанадзе виїхали в Нижній Новгород, у Росію. Богдан Самардак працює в Рівному, теж, здається, пов'язаний із футболом. Андрій Шпак грає за «Марспирт» (Марилівка) на першість області. Ще міг би грати і грати за «Ниву», але, видно, не хоче.

– Чи можливо, що тодішня «Нива» у старому складі збереться на якийсь, приміром, товариський матч? І проти кого вона могла б зіграти?
– Думаю, що цілком можливо. Чому б і ні? А зіграти можна було б навіть із нинішнім складом «Ниви». Я ж бачив, наприклад, як Ігор Біскуп тренується із командою – він виглядає не гіршим за молодих.

Так що за потреби ми цілком могли б зіграти такий матч. Щоправда за братів Капанадзе та інших з тодішнього «грузинського легіону» не знаю – чи могли б вони приїхати. А решту – тут, в Україні, тим паче пов'язані з футболом.

– Із «грузинського легіону» хтось в Тернополі чи в Україні залишився?
– Гвіанідзе грає. Каха Дгебуадзе десь тут бізнесом займається. А інші, здається, не залишилися. Зрештою, братів Капанадзе ми легіонерами ніколи й не вважали. Навіть жартували з них: «Та які ви грузини? Ви вже українці!».

– За скільки часу вони стали «українцями»?
– Та одразу, як кожен із братів забив по голу, вони стали «свої хлопці».

Загалом настрій у команді був дуже позитивний, не було поділу на старших і молодших. Так, дистанцію тримали, але дуже по-товариському. Ту обстановку, як на мене, можна навіть назвати сімейною. Лише приємні враження залишилися.

– Ви бачили два склади «Ниви». Чи міг би хтось із нинішнього складу теоретично мати змогу увійти до основи тодішнього?
– Теоретично – можливо окремі гравці були б на перегляді. А практично – не бачу такої можливості. Але то були одні часи, а зараз зовсім інші. І футбол зараз інший. Порівнювати дуже важко і не хочеться цього робити. Зараз футболіст, якому за 30, вже «пенсіонер», він вже на полі ледь ходить, ледь дихає. А той самий Біскуп грав до 42 років. І на тренуваннях він зараз працює чи не більше ніж усі футболісти. Просто варто дивитися на таких і брати з них приклад.

БІОГРАФІЯ

Віталій Первак народився у 1970 р. в Старокостянтинові Хмельницької обл. Навчався у Кам’янець-Подільському педінституті на факультеті фізвиховання.

У 22 роки дебютував у професійній команді «Карпати» з Мукачевого.

Також грав у командах: «Случ» Красилів, «Поліграфтехніка» Олександрія, «Волинь» Луцьк, «Прикарпаття» Івано-Франківськ, ПФК «Олександрія», «Нива» Вінниця.

За тернопільську «Ниву» на позиції захисника зіграв у чемпіонатах 1997/98, 1998/99, 2008/09 рр. 85 матчів, забивши чотири голи.