Також Іщенко розповів про усі подробиці свого переходу до лав «гірників» Інформаційному центру ФК «Карпати».

«Шахтар» – це «космос»

– Коли дізнався, що тобою цікавиться «Шахтар»? – Після закінчення чемпіонату, напередодні гри поколінь 20 травня, яку організовував Богдан Стронціцький. Викликав до себе Почесний президент «Карпат» Петро Димінський і сказав, що мене хочуть бачити у донецькій команді. Я ж, звісно, погодився на перехід, адже такі пропозиції трапляються не щодня.

– Був час усе обміркувати чи відповіді донеччани вимагали негайно? – Про мій трансфер у «Шахтар» були розмови й раніше, але не надто серйозні. Тому я десь був готовий до такої пропозиції і відразу, без зайвих міркувань, погодився. Звісно, дуже сумуватиму за Львовом, адже прожив тут останні вісім років.

– Цікаво, невже за ті роки, які ти провів у «Карпатах», не було інших пропозицій? – Були, але не конкретні. Зараз в Україні така ситуація, що більшість клубів намагаються брати українських футболістів як вільних агентів. Щоб не платити їхньому клубу. Лише «Шахтар» зробив пропозицію, яка влаштувала всіх.

– Ти багато часу провів в одній команді. Як вважаєш, не засидівся? – Важко сказати. Я в «Карпатах» пройшов усі щаблі. Розпочинав у чемпіонаті області і закінчив капітаном команди вищої ліги. Щоправда, у «вишці» в футболці «зелено-білих» грав не так вже й багато – 2-3 роки. Проте думаю, у Львові я провів достатньо часу і багато зробив для команди.

– Кажуть, що перехід українця до «Шахтаря» одразу відкриває йому дорогу й у збірну… – У цьому немає нічого дивного, адже донецька команда – провідна в країні. Щоб потрапити до національної команди, потрібно не лише перейти у «Шахтар», а й там постійно грати в основному складі. Якщо будеш сидіти на лаві запасних, то на олівець до тренерів збірної не потрапиш сто відсотків.

– Не боїшся програти конкуренцію за місце у складі гравцям, котрі вже виступали у Європі та в збірній – Дмитру Чигринському чи, наприклад, Олександру Кучеру? – Якби боявся конкуренції, залишився б в «Карпатах», сподіваючись на постійне місце в основі. Все залежить від мене, доводитиму на практиці свої претензії. Думаю, грати в основному складі донеччан мені до снаги.

– Аби ти зміг чимскоріш пройти медичне обстеження, «гірники» прислали у Львів чартерний літак… – Що тут скажеш? «Шахтар» – це космос. Зовсім інший рівень організації, інше відношення. Гравця не бентежать жодні проблеми. Прилетів – тебе зустріли, нагодували, відвезли у готель… Я мав відправлятися в Туреччину на відпочинок з сім’єю, і тут мені кажуть прилітати на медичне обстеження. Проблему вирішили – генеральний директор «Шахтаря» Сергій Палкін прислав за мною чартер, який доставив нас спочатку до Донецька, а потім – на відпочинок.

– Після переходу до Донецька можна сказати, що твоя футбольна мрія стала реальністю?

– У майстерності потрібно рости поволі. Не можна з другої ліги потрапити у «Мілан». На даному етапі я дуже задоволений своїм переходом. Але хочеться пограти і в Європі, й за збірну.

Нормальні хлопці зі Львова

– З ким із донецької команди ти знайомий? Хто допомагатиме облаштуватися в Донецьку? – Добре знаю Богдана Шуста та Діму Чигринського, а також по молодіжній збірній Костю Кравченка. Та, в принципі, я знайомий з усіма українцями команди. От Вірт та Єзерський – нормальні хлопці зі Львова. Якщо виникнуть проблеми, обов’язково до них звернуся. Вони допоможуть.

– Уже знаєш Донецьк? – Ні, був там лише, коли «Карпати» грали свої матчі чемпіонату та коли проходив медичне обстеження.

– Вирішив, де будеш мешкати у столиці Донбасу? – 18 червня команда збереться після відпустки і ми вирушимо на перші тренувальні збори. У цей час мені підшукуватимуть службове житло. Після повернення зі зборів планую перевезти у Донецьк сім’ю.

– Як родина відреагувала на твій перехід? – Родичі моєї дружини Наталі, а також теща та тесть, не в захопленні. А дружина сприйняла нормально, не переживає. Син ще маленький, звісно, він не розуміє, куди їде.

– Напевне часто навідуватимете Наталчиних родичів? – Так, буду приїжджати до Львова. Це рідне для мене місто, хоча я й народився у Києві. Навіть сам часто й не знаю, звідки я родом: зі Львова чи з Києва.

Льоша-приколіст

– Ти вісім років прожив у Львові. Яким це місто тоді запам’ятається? – Красивим та старовинним. Тут не такі люди, як у всій Україні. Вони набагато доброзичливіші. Львів не спутаєш з жодним іншим містом.

– Є таке місце у столиці Галичини, яке ти постійно відвідував і тепер, після переїзду у Донецьк, за ним сумуватимеш? – Коли лише зустрічався з Наталкою, часто гуляли у Стрийському парку. Ще ходили в гості до майбутньої тещі. Згодом народився синочок, й у нас стало дуже мало часу. Та й футбол почав забирати левову частку вільного часу. Пригадую лише дорогу на тренування та додому. І так щодня. Інколи навіть доходило до того, що не було як відремонтувати машину.

– Який сезон у «Карпатах» найбільше пригадуватимеш? – Не забуду той сезон, у якому ми вилітали з вищої ліги, і той, за підсумками якого ми повернулися до еліти. Це були дуже важкі періоди з кардинально протилежними емоціями та настроями. Ще пам’ятатиму гру з «Шахтарем» на Кубок України, коли ми у ранзі першолігової команди за переповнених трибун переграли «гірників». Було різне, в одних матчах я грав добре, в інших – не дуже.

– Ти забив у вищій лізі один гол за «Карпати». Після того м’яча у ворота запорізького «Металурга» Аляксєй Сучков кепкував з тебе, що ти мало забиваєш і навіть не вмієш належно відсвяткувати свого м’яча. – Так, тоді Сучков щось таке говорив. Можу сказати, що Льоша й сам не вміє належно радіти після гола. А забив я тоді зі штрафного, і «Карпати» перемогли 2:1.

– Загалом у Львові було легше грати з суперниками? – Не завжди. Інколи на виїздах було простіше. Вдома над нами тяжіла відповідальність. Команда мала завжди показувати хорошу гру та неодмінно перемагати. А колектив молодий і йому це було не під силу. Якщо щось не виходило, то вболівальники дуже нервово реагували і ця нервозність передавалася команді. Однак коли приходили повні трибуни, ми літали наче на крилах.

– Щоб б сказав на прощанням львівським уболівальникам? – Вдячний їм за те, що вони підтримували «Карпати» і мене особисто. Є серед них й такі, котрих дуже важко назвати справжніми вболівальниками. Але в основному у Львові дуже хороший вболівальник.

Пшеничних – достойний капітан

– Кого бачиш капітаном у «Карпатах» після твого переходу? – На мій погляд, Сергій Пшеничних може бути достойним капітаном команди. Якщо перегляне своє ставлення до футболу та партнерів, буде більш серйозним, то капітаном міг би стати Василь Кобін.

– А що потрібно, аби бути добрим капітаном? – Необхідно вміти на полі проявляти лідерські якості. У побуті та у житті бути відповідальним, завжди дослухатися до товаришів. Але головне – бути порядною людиною.

– Чи часто доводилося влагоджувати конфлікти в «Карпатах»? – Звісно. Без конфліктів не обходиться у жодній команді. Це одне з основних завдань капітана. А ще він має постійний контакт з тренерами. Виступаєш посередником при вирішенні різноманітних питань між гравцями та тренерами.

– Капітанська ноша в «Карпатах» була важкою? – Пов’язка капітана не була для мене тягарем. Просто на мені було більше відповідальності, ніж на інших.

– На капітанському містку тебе повинен замінити Сергій Пшеничних. А хто, так надійно, як ти, буде діяти у центрі захисту «Карпат»? – Не думаю, що мій перехід повинен стати великою проблемою для львів’ян. У центрі захисту може зіграти на рівні Павєл Кірильчик. А ще у команді є молодий Андрій Гурський, який себе непогано проявив у дублі та на тренуваннях в основній команді, і Тарас Петрівський. А якщо «Карпати» ще й доукомплектуються кваліфікованим захисником, то про мене й не згадуватимете.