– Я сьогодні шукав твої інтерв’ю в інтернеті. У клубних медіа – так, але якихось інших не знайшов. Це небажання чи нецікаво?
– Удома не дозволяють. (Сміється). Насамперед я вже звик до того, що люди говорять про мене в інтернеті. Про мене, за мене. Тому більше дотримуюся такої позиції: коли люди наговоряться, тоді, може, я що-небудь скажу.

– Але ти стежиш за тим, що про тебе в інтернеті пишуть?
– Не буду брехати: коли я тільки повернувся в «Динамо» (з оренд у «Десні», «Чорноморці» та кіпрському АЕЛі, – прим.), я читав абсолютно все. Мені були цікаві коментарі, що там люди пишуть, викладають. Але мене це десь зачіпало, трохи прибивало.

Особливо, коли перший матч провів із «Минаєм» і помилився. Хоча мені пацани казали: «Ти просто не вибив м’яч нормально, у цьому немає нічого такого. Ти не забив сам собі або ще щось».

Але все одно мене це так зворушувало, прибивало. Відразу це прізвисько «зятьок» в інтернеті з’явилося (Біловар – зять президента «Динамо» Ігоря Суркіса, – прим.). Чесно скажу, психологічно десь місяць-два мені було дуже важко після цього.

А потім я прийняв рішення не читати. І так вийшло, що в цьому сезоні я почав більше грати. А коли більше граєш і вже не допускаєш таких серйозних помилок, то приходить і впевненість. І психологічно зовсім по іншому реагуєш на те, що про тебе пишуть.

– А зараз, коли ти майже чемпіон України, не хочеться щось відповісти тим, хто писав про тебе «зятьок»?
– Та не хочеться, бо скромність – вона...

– Знаєш, як мені колись один продюсер казав: «Скромність – це шлях до бідності».
– Значить, у моєму розумінні скромність – це шлях до чемпіона України.

– Наскільки впливає на команду часта ротація, до якої вдається Олександр Шовковський?
– Я не можу сказати за всіх гравців, скажу тільки за себе. Коли мені дають шанс зіграти, то в мене розуміння одне: я повинен зробити все можливе насамперед для команди, а не для себе. Тому що в команди є цілі на сезон. І якщо команда цих цілей досягне, то від цього виграє не тільки команда, а й я, як її футболіст. Коли команда досягає цілей, то до її футболістів і інтерес з боку інших клубів з’являється, і пропозиції про нові контракти. Тож головне – це працювати на команду.

– Президент «Динамо» вже говорив команді, що її чекає за чемпіонство?
– Поки що ні.

– Тиск у боротьбі за чемпіонство вже не такий сильний, як раніше? Уже немає такого відчуття, що у вас немає права на втрату очок?
– У такій команді, як київське «Динамо», думаю, завжди є тиск. Навіть просто за помилку. Тому що всі хлопці розуміють, що це великий клуб, до якого завжди всі хочуть потрапити, до якого завжди велика конкуренція, і який всі завжди хочуть обіграти. Тож тиск є завжди і на футболіста будь-якої позиції.

– Кого під час чемпіонату ви розглядали як свого головного конкурента в боротьбі за чемпіонство – «Олександрію» чи «Шахтар»?
– Обидві ці команди – наші прямі конкуренти. Жодної недооцінки «Олександрії» з нашого боку не було. Ще в першому колі «містяни» довели, що є дуже пристойною командою. І за грою, і за персоналіями. Так, усі, напевно, скажуть, що наш головний конкурент – це «Шахтар», але турнірна таблиця зараз говорить зовсім про інше.

– З ким із партнерів «Динамо» по центру оборони тобі грати найкомфортніше?
– Я б міг сказати, що Попов – мій найкращий друг, і тому, мовляв, мені з ними найкомфортніше на полі. Але всіх хлопців, з якими мені доводиться грати в обороні, я навіть не вважаю своїми конкурентами: це ті, хто допомагає мені прогресувати. А вибрати когось одного я не можу, тому що в кожного з них є якості, щоб перебувати в «Динамо». Це моя суб’єктивна думка. Кожен із них – мій ідеальний партнер по обороні.

– Ви нещодавно стали татом. Наскільки це змінило ваше життя? Які відчуття?
– Відчуття тільки позитивні. Коли тільки це сталося, звичайно, трохи мандраж був, як перед першою грою за «Динамо». Але я можу по собі сказати: кращих почуттів, ніж від народження дитини, я поки що за своє життя не відчував.

– Це надихає на те, щоб грати краще?
– Це на все надихає, не тільки на гру у футбол чи на те, щоб більше працювати. Я прокидаюся вранці – просто кайф. Тобі хочеться прибігти, подивитися, що воно там дихає, що все з ним добре. Просто кайф.

– Наскільки в дідуся виходить проводити час з онуком?
– Іноді бувають непорозуміння. Звісно, вік, статус. Я маю відійти трохи, поступитися дідусеві. Але так загалом, коли разом проводимо час, то всім цікаво і всі щасливі. Ще раз можу сказати спасибі своїй дружині за те, що вона подарувала мені – це зараз сенс усього мого життя.

– Усією сім’єю на футбол вибиралися вже?
– Дитині чотири місяці, ми намагаємося поки що в місця, де багато людей, не вивозити її. Але, думаю, у майбутньому з дідусем він дивитиметься кожен матч динамівців.