Президент харківського «Металіста» Олександр Ярославський оптимізму не втрачає, однак і жорстких слів не шкодує.

– Олександре Владленовичу, що, на вашу думку, поєднує ці дати 2012 року: середина червня, кінець серпня, початок вересня, 30 жовтня, 9 листопада, 14 грудня…
– У кожному з перелічених вами випадків ідеться про «попередні числа», на які планувалося оголошення вироку Лозаннського суду у справі, нібито договірного, матчу між «Металістом» і «Карпатами» чотирирічної давнини.

– Правильно. Остання з перерахованих мною дат – найсвіжіша, хоча днями Інтернет розповсюдив відомості, що все мало вирішитися цього місяця.
– Якщо хочете отримати коментар із цього приводу, зверніться до ФК «Карпати» (Львів) – вони обожнюють балакати про це. Я ж нічого не коментуватиму.

– А вас це не дістало – маю на увазі ті постійні переноси?
– Мене – ні! Маю чудове життя, отримую насолоду від усього, що зі мною коїться, тож дістати мене не може ніхто й ніщо. Ось сьогодні прокинувся, побачив сонечко, вийшов на балкон – і все чудово! Ось ви подзвонили – радий, а якби не зателефонували – також не засмутився би…

– …То мені нагадує вірш одного середньовічного поета з Османської імперії: «Чекаю на кохану. Прийде – добре. Не прийде – теж непогано…». Кращої любовної поезії ніколи не читав!
– Мені сподобалося, бо відбиває моєму розумінню світу!

– Олександре Владленовичу, повернімося до серйозного: на ваш погляд, кому вигідно, по-перше, затягувати цю справу, по-друге, постійно «зливати» в Інтернет плітки про буцімто її скоре вирішення?
– Ото, нічим мені зайнятися, як лише гадати над тим, кому все це вигідно? Днями й ночами думку гадаю! Та мені без різниці! Давно для себе вирішив, що не варто забивати голову розмірковуванням над речами, що їх не можу змінити, – оце й усе. Звісно, розумію: якщо подібне відбувається, то, цілком можливо, хтось за цим стоїть, – ну й нехай стоїть собі!

– Зрозумів… Із вашого дозволу пропоную змінити вектор розмови: субота, Дніпропетровськ, програш вашої команди… Можемо поспілкуватися з цього приводу?
– Можемо – не розмовляю напередодні матчів, а після – завжди, будь ласка. Якщо стисло окреслити враження, то вони такі: «Дніпро» цього разу був сильнішим, ми – слабкіші, відтак поступилися. На превеликий жаль, моя команда діяла недопустимо академічно: харків’яни, мабуть, вирішили, що можуть будь-кого обіграти однією ногою, що можна забирати ноги, уникати силової боротьби, не бігати, не старатися, не викладатися, не відпрацьовувати, не слухати тренера, ігнорувати партнерів і вимоги колективної гри… Незабаром у мене з футболістами відбудеться зустріч, де їм повідомлю: якщо вони не прокинуться, не повернуться до праці, до самокритичного сприйняття себе – нічого хорошого не буде. Зробив для них усе, що міг, клуб має одну з найкращих в Європі інфраструктур, а чому вони не грають – не моє недопрацювання. Їм, окрім усього іншого, треба десь віднайти, відкопати совість, бо її брак надто помітний для мене.

– Знаєте, в мене склалося враження, що тут, певної мірою, треба спитати й у вашого наставника: Мирон Богданович, здається, вирішив піти шляхом найпростішим, зігравши з «Дніпром» так, як перед тим на виїзді з «Динамо», – на контратаках і «другим номером». Не вийшло…
– А мене всякі тактичні нюанси не цікавлять, адже вони ніяк не впливають на турнірну таблицю й місце там мого клубу. Мене результат цікавить, а його немає. Точніше, він є, проте – негативний: уже на четверо очок поступаємося динамівцям і на шість – дніпрянам (про донеччан взагалі не згадую), а це – абсолютно неприйнятно… Повторюю: якщо мої гравці не отямляться, доведеться вдатися до радикальних дій. Наприклад, вивести їх на Окружну: хай стоять там, одягнувши спідниці, навівши необхідний макіяж, а то нині в мене складається враження, що футбол виконавцям, які грають у «Металісті», протипоказаний! Футбол, як відомо, спорт для справжніх чоловіків, тому прихильникам балету не місце в Харкові!

– Здається, ваші «діти» в суботу підвели вас подвійно: ФК «Дніпро» вже розповсюдив заяву (доповнену відповідними фотографіями та відео), з якої випливає, що харків’яни наробили біди в підтрибунних приміщеннях дніпропетровського стадіону: пошкодили стіни, побили-поламали двері…
– Чесно скажу, що таке вперше від вас чую (розмова відбулася у неділю вранці. – В. Б.)! Офіційно до нас іще не зверталися, а в Інтернет намагаюся заглядати не надто часто… Ну, доведеться їм за це відповідати! Саме так: не клубу, а гравцям! Упевнений, що дніпряни мають необхідні докази дебошу футболістів «Металіста», зокрема, відеозапис, тому нам це нічим крити. Й, повірте, вони відповідатимуть за скоєне! Така поведінка неприйнятна й недопустима, вона ганьбить і наш клуб, і наше місто, й нашу країну… Так, трохи мене засмутили, проте інколи подібні «землетруси» необхідні – для когось, хто уявив себе генієм і божеством!..