– Іване, привіт. Як справи?
– Нормально, все добре. Підписав контракт, щасливий. Зараз трохи на базі тут. Трошки хвилююсь. Ну для мене це нова команда і це нормально, я думаю, коли в тебе новий тренер, тренерський штаб, нові партнери – це нормальна ситуація. В цілому багатьох знаю. Тому не так складно, як думалося.

– А що думалося перед тим, як ти сюди прийшов?
– Скажу чесно, у мене ситуація була нелегка. У мене була дуже складна травма і там не те, що команда, а й футбол був під загрозою.

– Розкажи, будь ласка, детально про цю травму, бо насправді, якщо дивитися твою статистику, ти не зіграв жодного матчу, а вболівальники пишуть: а де дівся Ваня Петряк?
– Я розірвав зв’язки усі на нозі і зробили операцію, вона трошки там не вийшла, як потрібно, потім друга – теж трішки неуспішно. Потім потрібно було робити третю. Слава Богу, скажемо так – винуватих я не шукаю, люди знають, як я до них відношусь і ну так склалось. Реально можна сказати чисто там не фартануло. Тому що там операція була легка і її можна було зробити в любому підвалі реально, а от там так склалося і оцей рік випав. Майже рік випав, да.

– А коли ти отримав цю травму?
– Я отримав травму 30 березня 2023.

– Було важко, мабуть, неймовірно.
– Морально. Кукуха їхала, тяжко, по-любому тяжко. Дома сидиш, дивишся це все – тренуватися не можеш. З костилів переходиш на нові костилі – потім знову операція. Потім трошки знову походив – знову костилі. Нормально, абонемент у мене був там уже хороший в операційній, тому… Сподіваюсь, що це все закінчилося. Я стараюсь трішки десь може посміхатись над цим. Я така людина, я ніколи не буду показувати, що там у мене всередині твориться. Це, можливо, десь і погано, але я сподіваюсь, що я вискочив з цієї ями і зараз все залежить тільки від мене і знову ж таки хочу сказати слова вдячності керівництву клубу, що в мене повірили і запросили.

– А що реально були такі думки просто про завершення кар’єри?
– Думок не було, були обставини, які могли завершити. Ну, був дуже близько. Був близенько, близенько.

– Зараз починається по суті нова сторінка в твоєму житті?
– Так, нова сторінка. Я вже ж не молодий, це раніше я був хлопчик маленький, а зараз уже дядько. Знову ж таки нова команда, все нове для мене тут. Я дуже приємно здивований. Я приїхав сюди – отримав задоволення від ставлення до мене. Давайте скажемо так, я себе зараз почуваю, як людина, яка потрібна – професіонал. Все тут класно – все добре. І саме головне, що повірили. І зараз все залежить від мене. Я не люблю оце розказувати – все покаже футбольне поле. Тільки так можна комусь щось довести, показати. В принципі, мені доказувати мені нічого не потрібно. Просто хочу чисто по-людськи допомогти команді. Реально хочу допомогти. Бачу, яке відношення до мене – просто хочеться вийти на поле і віддати все, що ти вмієш, все, що ти можеш по крайній мірі на даному етапі.

– Про футбольне ми ще поговоримо. Але, знаєш, хотілося б зазначити, що у тебе оцей березень якийсь дуже доленосний місяць. Стільки всіляких подій сталося – можеш перерахувати? Давай попунктно.
– Я навіть не вспіваю могоричі носить. Так, по-перше, я не п’ю зразу кажу. Вже давно більше року. Ну тобто взагалі. Раніше міг бокальчик вина, два. Як дядько. Я ніколи не був там, скажімо так, ударним. Може, десь після гри, може вихідний розслабитися міг. Зараз не п’ю. І реально в мене народження.

– Давай попунктно розкажи.
– По-перше, у мене ж вирішувалося з командою. Я вам скажу чесно – теліпало пристойно. Від 1 до 10 десь на 9ть. У мене травма була і я боявся залишитися без команди. Я розумів, що ось-ось уже кінець трансферного вікна, я після травми. У мене дружина вагітна. Ну, коротше, у мене так було прикольно. Потім дружина… Поїхали ми в лікарню, її забирають в лікарню – метушня оце. Паніка, як завжди. Хоча вже третя дитина. Ну, це такий відповідальний момент життя. Ти не можеш якось спокійно відреагувати. Я нормально, як дядько був у палаті з нею. Потім виписка, потім у мене вроді як домовилися – «Полісся» запросило. Я був такий щасливий. Наступний ранок мене дзвонять з днем народження вітають – я такий: йо-майо, який день народження? Ще перед цим малого з лікарні забирали – виписка. День народження повз мене пройшов. Я забув. Почали вітати – я йо-майо, дійсно день народження. Ще й 30 років. Оце такий березень у мене був нормальний.

– Ну зараз ти видихнув?
– Я зараз живу тут на базі, тому що мені страшно їхати додому.

– Чому?
– Ну, в мене троє дітей – мені так складно. По-перше, я дуже сильно зараз на тренуваннях стомлююсь. Але дружина в мене нормальна, адекватна, Юля, вона все розуміє. Вона каже: відпочинь трохи, наберись сил.

– Ти абсолютно занурився у футбольне життя?
– Зараз – так. Нормально. Все взяв сюди.

– Розкажи, третій син? Перерахуй, будь-ласка, скільки років, як звати твоїх дітей?
– Чотири роки – Гордій, два – Макар, третій – Іван.

– Ви Іван назвали?
– Так.

– Правильно я розумію, що назвали на честь дідуся?
– Ну, звичайно. Якби була дівчинка була б Іванка. У нас інших варіантів не було, якщо хлопчик – Іван. На честь дідуся. Це навіть не обговорювалось.

– Просто, для тих уболівальників, які не знають – мова про твого тестя, який загинув на війні.
– Так, це в нашій ситуації, в нашій сім’ї це не обговорюється. Для нас це величезна втрата по цей день. Важко нам, важко. Теща є ж, ви не забувайте. Того, нам важко і дружині тяжко, і всім. На його честь, на честь того, що він пішов добровольцем в перші дні війни, коли, ще там. І зараз у нас багато хлопців загинуло і кожен день у нас втрати. Це війна. Але він тоді пішов добровольцем, коли толком нам ніхто ні Америка, ні Європа не допомагали зброєю і він два місяці провоював – і зараз уже так з ким там спілкувався з військовими і якось чудом кулеметами танки зупиняли в перші дні. Він пішов, пішов і загинув.

– Найяскравіший якийсь спогад, якщо ви згадуєте свого тестя про що там? Якась історія можливо така, цікава.
– Ми з ним були дуже близькі. Він же мав інвалідність. Він під військоматом спав – а йому кажуть: йди звідси. Йому казали, та підожди, може десь в тилу буде служба – у нього одна рука не згиналась. Він подзвонив – ми ще тоді були в Угорщині, подзвонив каже я піду медиком, хоч і не мав відповідної освіти. Тещі і дружині зайшло. А потім мені дзвонить: Ванюха, я погнав – усім скажи, що я буду там людей лічить, а я піду. Я йому і кажу: я зрозумів. Він каже: тільки там нікому не кажи, по-тихому, щоб метушні не було, паніки, щоб я ще й за них не переживав. Я кажу: все, зрозумів. Така була людина.

– Співчуваю вашій втраті.
– Дякую.

– Давай перемикнемося на футбол. Ти заходиш на базу «Полісся» вперше, от хочеться почути твої враження.
– Я був дуже приємно шокований. Ну, по-перше, для мене завжди футбольна база – це поля. Я бачу, що два поля вже повністю готові. Зараз будуються ще поля – ще два. Я така людина, що я можу і в гаражі машкати. Мені головне, щоб сім’я була в комфорті. А тут ще й такі умови для життя.

– З якими словами тебе тут зустріли у «Поліссі». Можливо там, коуч, спортдиректор. Що тобі сказали? Меседж головний?
– Меседж головний – допомагати команді і як би там хто не грав – там футбол футболом. Для мене завжди людські якості виходять на перший план. От це завжди. Тут мене зустріли реально класно. Реально класно, так по-домашньому. Ще їжа така домашня – круто. Я ж оце всякі суші я ж не їм.

– А де це годували сушами?
– Нє, я просто кажу, що мене цим не здивуєш – як це називається: устриці, краби, восьминоги.

– Так, що тобі тут найбільше сподобалось?
– Тут салатик, вінегретик. Класика. Тут класно, як вдома. Кажуть там холодець скоро буде, нормально.

– Кого із гравців «Полісся» ти знав до цього, можливо грав, а таких людей багато – як ми знаємо. Давай, перераховуй. Дружні стосунки з ким маєш?
– З Філом же грав у «Зорі», з Шабановим грав в Угорщині. З Бодьою Михайличенком в «Шахтарі». З Тейлором навіть грав. З Тейлором. Багатьох знаю. З Олегом Кудриком, з Бойком були в збірній тоді. Та багато. З Танковським.

– Тобі не тяжко буде інтегруватися в команду?
– Я теж так думаю. Я ж не в Бразилію переїхав. Взагалі це поняття це… Знаєте, як кажуть, як Малиновський казав – мова футболу одна.

– А в якому ти зараз фізичному стані? В моральному, психологічному, я розумію, що класний. А от в фізичному? Скільки тобі треба там набрати до своєї може не ідеальної форми, але принаймні пристойної?
– До ідеальної, до ідеальної.

– Окей, до ідеальної?
– Треба ставити десь планку вище – десь не пішло, але нічого – зате пристойна.

– А ідеальна форма коли була?
– Та ну було, було в мене. Давайте так – це знову ж щось загадувати не хочеться. Ну, потрібно трішки часу. Зараз, в моєму випадку буде дуже гарною пауза на збірні – ось як раз два тижні я думаю, що трошки як раз і одне одного зрозуміємо, фізично наберу. Для мене пауза на збірні – класна. Якби зараз йшли тури – це тяжко, а от дві недільки якраз буде час.

– Слухай ти прийшов на таку позицію, зараз там на ній грав Бені Макуана він травмувався. Бені Макуана для житомирських уболівальників – топ. Улюбленець. Один із. Тобто, ти розумієш, яка в тебе відповідальна місія?
– Та, звісно, розумію, я ж не перший раз. Нічого страшного. Будемо конкурувати. Будемо доводити. Навпаки, якщо на твоїй позиції кращий конкурент – ти ж теж не зупиняєшся. Ти бачиш десь в чомусь гірший, в чомусь кращий, ти конкуруєш. І в цьому виграєш не ти і не він, в цьому виграє команда. Для мене це нормальний процес.

– Останній твій період в Шахтарі, яким він для тебе видався?
– Останній період в Шахтарі?

– Ну, ми не беремо травму.
– Невдалий. Максимально невдалий.

– Що тобі завадило? Ну травма, я розумію, уже була в кінці.
– Я прийшов і конкретно знав, що зараз Міша Мудрик грає – його будуть продавати. Нормально. Я приїхав з Угорщини. Мені сказали – пів року у тебе буде менше ігрового часу. Десь там може будеш не на своїх позиціях. Все просто, я розумів, куди я йду. Контракт довгостроковий. І Міша 20 років – 100 мільйонів. Все ок, все правильно. Для «Шахтаря» – це топ трансфер.

– Не хотілося знову піти в оренду?
– Почекайте, я тільки підписав – мені сказали через пів року Міша йде і все. Ну і все. Міша пішов і я… Зламався.

– А хто зараз найсильніший лівий вінгер в Україні?
– Мішка (Михайло Мудрик, – ред.). Я в кращі роки застав ще Ярмолу (Андрій Ярмоленко, – ред.), Конопу (Євген Коноплянка, – ред.).

– А якщо порівнювати Коноплянка чи Мудрик? Коноплянка – в своїх найкращих кондиціях?
– Сильнішого українського футболіста, ніж Мудрик я не бачив. Я зараз знаю, що скажуть – та зрозуміло. Я кажу так, тому що я його бачив кожен день. Півроку, кожен день. Це якщо люди подивилися футбол – його випустили на 10 хвилин. А я його бачив кожен день, кожне тренування, як він працює. Для мене він найсильніший український футболіст. У нього зараз не пішло – так. В «Челсі» він зараз показує ну відсотків 11, щоб не 10, бо 10% це – жорстко. Я бачу потенціал, я дуже сильно в нього вірю. Йому треба щоб в нього повірили, як Де Дзербі і Йовичевич. І він такий був розслаблений, розкутий, тиску не було. Він знає, що він буде грати – то його ніхто зловити не міг взагалі.

– Колись читала в твоєму інтерв’ю, що ти завжди казав, що хотілося грати в Європі. Що змінилося нині – чому ти в Україні?
– Скажу правду – я стомився. Та я не хочу. Знову ж, в Європі якби я грав в АПЛ або Ла Лізі – це одне. Я був в Угорщині чотири роки. Ну потім ще рік ми базувалися у Польщі Для мене краще ніж вдома, в Україні немає місця. Хочеться вдома. Чесно скажу, ніде нема краще, от ніде нема краще. Я напевно в усій Європі в кожній країні був.

– Але ж грав ти тільки в Угорщині. А там тебе трошки пресували. То може через те? Давай пояснимо авдиторії – пресували, бо ти з «Ференцвароша» перейшов до затятого ворога «Ференцвароша» – «Фехервара».
– Це вони щось придумали.

– Я тепер розумію, чому ти співчуваєш Мудрику. Бо ти теж грав під пресом.
– Я був під пресом, але я грав там як дядько. У мене пішло так добре. Найкращі сезони мої. Не був я під пресом, я просто був під моральним пресом, коли ми грали на виїзді. Там жорстко було, там і запальнички, пивом обливали.

– В тебе?
– Ну, звісно. Голови не міг підняти.

– А пивом це як?
– Ну так.. Там же неможна з пляшками – там пластикові стаканчики. Там така складна ситуація… Там зробили з мене клоуна, знову ж хто зробив – преса.

– Я бачу, що ти не любиш пресу?
– Я дуже люблю пресу. Я поважаю любу роботу. Я не люблю, коли люди не знають ситуації – десь там щось почули.

– Медаль тобі дали?
– Яку – шоколадну.

– Ти скаржився, що тобі не дали медаль за чемпіонство. То не дали?
– Та хай засунуть собі її поглибше. Що мені медаль? Ні. В мене другі цінності.

– Воно то так, але ти ж чемпіон Угорщини.
– Ну і що, що чемпіон Угорщини. Треба нові цілі ставити. Зараз я прийшов у «Полісся». Команда, все нове. Цілі – ігри, голи, передачі. Виконувати всі завдання, які президент поставить. Навіщо мені згадувати Угорщину. Все, це прочитана книга.

– Кілька слів вболівальникам.
– Дорогі вболівальники. Хочеться вам побажати терпіння. Зараз в команди, скажімо так, трішки тяжкий період, але разом, якщо будете нас підтримувати ми будемо працювати на максимум і я сподіваюсь, у нас все вийде. У цьому сезоні багато завдань. Якщо ми будемо разом – все буде добре. Слава Україні.