Коли вражаюче «Дніпро» у 4-му турі чемпіонату виставляло на сміх київських динамівців на їхньому ж стадіоні, не в одного мене закралася навіжена думка: невже скоро прийде край обридлій києво-донецькій гегемонії? Та поряд з цим підточувало зовсім не риторичне питання: за рахунок чого (кого) дніпряни витримають марафон, обтяжений тривалим (будемо сподіватися) виступом в Кубку УЄФА та постійними відлучками ледь не всього основного складу до лав національних збірних?

Ясно, як в божий день, що команду треба укріплювати, оновлювати. Це розуміють уболівальники, фахівці та й, звісно, сам наставник «Дніпра» Олег Протасов. Він не мастак бідкатися на долю, однак і в нього вряди-годи вихопиться, мовляв, що тут укоїш, якщо нема ким гру посилити. На прес-конференції після недільного фіаско в Донецьку цю тривогу красномовно окреслювали не самі слова тренера, а його міміка та вираз очей.

Чи розуміє це і власник «Дніпра» Ігор Коломойський? Варіантів два: ні, не розуміє; або – так, розуміє, проте жаліє грошей. Адже до серйозних кроків на футбольній біржі він принципово не вдається.

Узагалі із трансферною стратегією в клубі парадоксальна ситуація. Журналісти та вболівальники неодноразово натякали Коломойському, що йому варто трохи глибше занурити руку в свій віртуальний капшук, де, за оцінками польського Wprost, бовтається десь дев’ять мільярдів долларів. Інакше всі спроби перетворити дует вітчизняних грандів та тріо (чи поступове зростання впливу в ФФУ та зведення нового стадіону – ознаки зовсім інших процесів?) не варті яйця виїденого.

Тим часом Ігор Валерійович незмінно відповідає: всі питання стосовно придбань – до Протасова. Натомість Олег Валерійович уже не раз обмовлявся, що трансферною сферою відає зовсім не він. А хто? Відомо хто, підказують тямущі люди, – кумир «Метеора» та улюбленець Дніпропетровська Андрій Стеценко. Подейкують, генеральний директор «Дніпра» по ходу своєї професійної діяльності вів свою власну гру і при Павлові, і при Кучеревському, не полишає цю підпільну справу й нині.

У такому разі я ще тричі скидаю свого бриля перед Протасовим – якщо він з того хла…, перепрошую, матеріалу, що зазвичай везе Стеценко, таки творить досить симпатичний колектив. Проте чи на довго його вистачить? Чи не набридне, врешті-решт, тренеру ліпити кулю з багна? Пам’ятаю, Коломойський зі Стеценком обіцяли нам, що з приходом Протасова клуб через три роки реально боротиметься за «золото». Ось уже третій сезон пішов, а крім власне блискучої роботи Протасова передумов для чемпіонства не видно. Очевидно, задля цього пану хазяїну дійсно варто потурбувати свій майже бездонний гаманець.

Аби не бути голослівним, проаналізуємо, які лінії і позиції в «Дніпрі» конче потребують якісного поповнення (зважаючи на задекларовані цілі команди в національній першості й Кубку УЄФА).

ВОРОТАР. Тут – все в ажурі. Ліпшої пари кіперів, гадаю, не знайдеться в жодній українській команді. Гра Кернозенка і Старцева не лише робить спокійними тренера, польових гравців та вболівальників за останній рубіж, але й не дозволяє самим воротарям розслаблятися в боротьбі за місце в основі. А це – головний складник прогресу.

ЗАХИСТ. Найважливіша ланка – центральна. Хтось скаже – найменш проблемна. Гм. Ні Русол, ні Шершун – далеко не ідали оборонця. В матчах проти середняків національної першості – королі. А от варто їм вийти на більш відповідальний та напружений поєдинок, де їм протистоятиме дійсно кваліфікована група атаки – виникають проблеми. Як от в зустрічі з «Шахтарем». До того ж забутий усіма Матюхін анітрохи не складає їм конкуренції, тому основний дует потроху розслабляється… Перша позиція, котру треба підсилювати.

Праворуч зазвичай діє Андрієнко, котрого може змінити Єщенко. Обидва – старанні, добросовісні, витривалі гравці. Однак загалом їхній рівень – не надто високий, та й дії зазвичай, пробачте, прямі, як звивини у деяких блондинок. Однозначно – правий фланг необхідно укріплювати. На протилежному боці справи куди кращі. Талант у молодого узбека Денисова – неабиякий. Швидкісний, технічний, не за роками кмітливий футболіст, котрий, гадаю, не поступається у класі тим же Несмачному чи Рацу. У наявності є ще універсал Свидерський, однак, скуштувавши хліба в Донецьку та національній збірній, він, схоже, ніяк не змириться з думкою, що довелося піти на пониження.

ПІВЗАХИСТ. Найстабільніша лінія команди. Хвилерізи Шелаєв та Канкава – справжні козарлюги (чи то пак – джигіти?), завжди готові відірвати супернику все, що в того нижче коліна. До того ж останнім часом хлопці все краще почувають себе у фазі атаки. Не забуваємо й про новобранця збірної України Грицая – теж грізний рубака. Не скажу, що грубіян, однак просто так повз себе не пропустить. До того ж Сашко здатний закрити ледь не будь-яку позицію.

Атакуючі хавбеки «Дніпра» – на заздрість іншим клубам. Назаренко, Кравченко – справжні зірки, юний Льопа набирає обертів. У минулому сезоні добряче покуражився бразилець Давидсон. Видужає – додасть головного болю суперникам.

Хороший потенціал і в молодих Бартуловича, Максимова, Морозюка. На підході 16-річний Шахов.

Щоправда, більшість фахівців вважає, що наразі гра команди у середній лінії занадто залежна від форми Сергія Назаренка. Мовляв, як тільки він втомиться тягти на собі команду, «Дніпро» посиплеться. Дозволю собі не погодитися. Не применшуючи роль Назаренка, зауважу, що Протасов відучив своїх підопічних, отримавши м’яча, одразу ж шукати передачею Сергія. У них в загашнику завжди кілька достойних варіантів розвитку атаки. При цьому гра самого Назаренка, який позбувся клейма «лідера у всіх випадках», заіскрилась новими барвами. Це, по-перше.

А, по-друге, все одно купити гравця, хоча б приблизно рівного за класом Назаренку, «Дніпру» не вдасться. Таких-бо дуже мало (тим паче з українським паспортом), та й коштують вони шалені гроші. Тому й дискусію з цього приводу вести марно.

НАПАД. Дуже рівна за складом ланка. В ній зібрані виконавці, що зірок неба не хапають, однак до певної міри здатні реалізувати задумки наставника. Тим не менше, підсилювати атаку необхідно. Найголовніше, всього три гравці – це замало (пробачте, але, на мою думку, Балабанов цій команді – уже не помічник). По-друге, жоден з наявних форвардів не може похвалитися стабільністю, та й потенціал їх, будемо відверті, не вражає. Що й казати, коли найкращий форвард – Воробей. Попри всю повагу до Андрія – це птах не надто високого польоту.

От, скажімо, у трьох матчах Кубку УЄФА проти далеко не найсильніших суперників ні росіянин Самодін, ні білорус Корніленко, ні наш Воробей відзначитись не зуміли (чисто в ігровому плані, знову ж таки - на мій погляд). Сумно…

Отже, пора щось робити (в смислі – взимку), Ігоре Валерійовичу! Чи ви сподіваєтесь, що Коноплянка вам поможе?..