У зручній, зі смаком умебльованій квартирі він наразі живе сам. З часом планує перевезти до Львова з Естонії свою дівчину. Але як?

– Машиною за нею точно не поїду, – сміється Сергій. – Своїм низьким «четвертим» гольфом я і в Таллінні перешургав усе, що нерівно лежить, що вже казати про львівські шляхи? У нас теж дороги не ідеальні, часом і ямки трапляються, але, скажімо, шосейні траси в ідеальному стані – це святе. А тут ями всюди. Хоча, можливо, з часом звикну, надивлюся на львівських водіїв і придбаю якесь авто.

– Сьогодні (розмова відбулася 8 березня) чимало українців святкують жіночий день. Є й такі, які не визнають цього свята. Яка ситуація в Естонії? – У нас 8 березня широко розкультивоване. Зранку я телефонував мамі й дівчині, усіх вітав.

– Твоя сім’я зараз, мабуть, накрила святковий стіл… – Мама – кухар в ресторані й завжди дуже смачно готувала. Особливо я любив її яблучні торти, пироги та м’ясо по-іспанськи. Коли вона була поруч – я сам не готував. А вже після переїзду до Таллінна, жив у квартирі ще з двома гравцями – так і навчився куховарити. Тепер без проблем зварю собі макарони чи приготую м’ясо. Ще мені пощастило з сусідами – наді мною живуть гостинні Мартищуки; буває, кличуть мене до себе на вечерю.

– А твій батько до футболу мав якесь відношення? – Тільки тоді, коли привозив мені м’ячики (сміється). Він моряк. 25 років плавав на торгових суднах по цілому світу. Постійно привозив мені якісь сувеніри. На початку 90-их у нас був дефіцит шоколаду – його можна було побачити лише в рекламі на німецьких каналах. Батько купував шоколадки, печиво та інші ласощі. Тепер він працює на поромі між естонськими островами.

– Сім’я у тебе, виявляється, зовсім не спортивна. Та й футбол в Естонії не дуже масовий… – Справді, у нас чи не на першому місці – лижі, потім баскетбол з волейболом. Тут відчувається суттєва різниця. У «Карпатах» у мене є всі умови, залишається просто грати. Медицина, фінансова система – усе на значно вищому рівні. Коли я потрапив до Львова, на перший матч, чесне слово, я такого ще ніде не бачив. Стільки людей прийшло на футбол, так несамовито кричали, навіть коли у нас щось не вдавалося. А ще при такому вітрі…

– Того разу на стадіоні було менше як 10 тисяч. Це далеко не показник для Львова. А скільки тисяч в Естонії на футбол ходять? – Тисяч? Мені соромно сказати… На матчі естонських лідерів приходить близько 500 людей. На інші матчі – по 150. Серед них, як правило, родичі і друзі гравців. Але навіть така кількість глядачів для нас була приємною. Особливо, коли після матчу хтось підійде, поплескає по плечу, скаже, що добре зіграв. Тож тепер можеш зрозуміти, наскільки дивно мені було грати за такої кількості львів’ян.

– У першому матчі так. А от в Донецьку ти грав практично як вдома. І температура зимова, і кількість глядачів мінімальна… – Шкода, що не вдалося забити на другій хвилині. Захисник вибив м’яча з лінії воріт. Коли нам не забили пенальті, я сподівався, що тепер ми дотиснемо «Металург». Чому не вдалося – я не знаю. Ніби і настрій був, і бажання боротися. Чогось нам забракло у вирішальний момент.

– На стадіоні був Сергій Овчінніков – тренер «Динамо», з яким «Карпати» зіграють у суботу. Як ти гадаєш, про які сильні і слабкі сторони «зелено-білих» він розкаже Юрію Сьоміну? – Серед сильних виділить, мабуть, самовіддачу і боротьбу за кожен м’яч. А ще захист. Не маю на увазі чотирьох номінальних оборонців, а командну гру в захисті у цілому.

– Ти вже другу гру поспіль граєш в основі. Очікував, що тренер поставить тебе в старті? – Я дуже хотів, щоб так сталося. Налаштовувався перед відповідальним матчем. Сумніви, звісно, були, але перед матчем на установці почув, що гратиму зі старту.

– Окрім футболу, тобі доводиться думати і про школу в Естонії, яку ти ще не закінчив… – Останні два роки я вчився заочно – не міг приходити зранку до школи, бо були тренування. У нашій країні є спеціальна програма, яка дозволяє таке навчання. А до цього я вчився непогано – мав лише дві трійки – з російської мови і фізики. Тепер мені потрібно скласти іспити. Сезон закінчиться і я поїду в Естонію. Сподіваюся, що після спеціального листа для мене зроблять виняток і перенесуть екзамени. Їх у мене аж п’ять: російська, естонська та англійська мови, географія і фізкультура.

– Не секрет, що про естонців ходить багато не надто приємних анекдотів. На твою думку, чи мають вони якусь підставу і як самі естонці на них реагують? – У кожній країні є люди, які метикують швидко, а є й повільніші. Кожна країна має вчених, науковців. Естонія – не виняток. Я не знаю, звідки беруться такі анекдоти, але у будь-якому разі, це не приємно, дещо образливо.

– Твій попередник, який грав раніше під 11-м номером – Лєанід Ковєль, як правило, після матчів відвідував дискотеки. Ти ж віддаєш перевагу ноутбуку чи телевізору… – Не можу сказати, що я не люблю дискотеки, але є багато інших варіантів для відпочинку. Справді, я спілкуюся зі своїми друзями в Інтернеті, можу подивитися телевізор, в Естонії їздив на рибалку. Можна і по місту прогулятися – тут практично нема нових будівель. В Таллінні, наприклад, зараз дуже модно будувати «коробки».

– Повертаючись до матчу проти «Динамо»– за рахунок чого можна буде гідно провести цей поєдинок? – «Динамо» має дуже хороших гравців, зокрема, мені подобається Олег Гусєв і Сергій Ребров, який нещодавно перейшов у «Рубін». Але й у нас є таланти. Тому ми налаштуємося і повністю віддамося боротьбі.

Мої улюблені

Фільм – «Діамантова рука» Мультфільм – «Черепашки-ніндзя» Книга – «Айболить» Клуб – «Барселона», «Арсенал» Авто – Мерседес CLS 500 Напій – яблучний сік Місто – Пярну Країна – Іспанія Хобі – плавання Мови – естонська, російська, англійська Сайти – спілкування, MSN