– Як це – бути капітаном команди і говорити самому собі: «Ми – чемпіони!»?
– Для мене честь бути капітаном київського «Динамо». Але, напевно, якщо я скажу, що багато розмовляю в роздягальні, то це буде неправдою. Більше розмовляє Андрій Ярмоленко, а я підтримую його слова і підказую молодим футболістам.

Мені було приємно, що коли Андрій повернувся в «Динамо» і була розмова про капітанство, то він сказав, щоб капітаном залишався я. Було приємно.

Ну а коли я підняв над головою чемпіонський кубок, то це була гордість, у десятки разів більша від тієї гордості, яка була, коли я ставав чемпіоном із «Динамо» як простий гравець.

– Не вважаєте себе недостатньо представленим у медіаплані?
– Якби я в мене був інстаграм, я був би, звичайно, набагато популярнішим. І хлопці по команді постійно мені говорять про інстаграм. Але мені це нецікаво – куди важливіша повага від партнерів по команді, тренерів, уболівальників. Але, може, років через три заведу інстаграм.

– Що будете робити після завершення кар’єри?
– Не бачу поки що себе кимось конкретним. Але я вже отримав тренерську ліцензію категорії «Б». Думаю, буду й далі в цьому напрямку просуватися.

З іншого боку, з того, що я побачив за 15 років у професійному футболі, так це те, що доля тренера дуже непроста. Є перемоги – все добре, а немає перемог – і ти вже шукаєш роботу.

Якщо буде можливість спробувати себе тренером, але буду йти сходинками, точно не стану відразу головним тренером. Так у футболі в усьому: крок за кроком.

– Хто в «Динамо» віддає найзручніші передачі?
– Є приємні передачі, є – не дуже, але основне – це прийом м’яча. Із найнезручнішої передачі можна зробити «цукерку», і всі говоритимуть про те, яка це була шикарна передача. Але основне – прийом м’яча.

– Добре, тоді так: від кого найзручніше приймати передачі?
– Від Андрія Миколайовича Ярмоленка.

– Хто найбільше з молодих динамівців здивував минулого сезону?
– Вважаю, всі вони спрогресували за цей рік. Ванат молодець, назабивав, дуже раді за нього. Волошин почав віддавати, забивати в деяких матчах. Бражко виріс як футболіст. Так, у якийсь період у нього пішов спад, але це нормально для молодого футболіста. Ви як журналісти повинні реагувати на таке нормально, а не говорити, що він уже не той. Бражку всього 21 рік, у нього все попереду, його треба підтримувати. Думаю, що в нього все буде добре.

Нещерет теж додав після того, як Жора Бущан пішов. Думаю, з часом додасть Максим Брагару. Рубчинський у тих матчах, у яких виходить, показує свій рівень і те, що в нього велика перспектива в «Динамо».

Михайленко, може, вже й не молодий, але той як він додав, – красень! Заслужив виклик до збірної України.

– Як справляєтеся зі стресом?
– Сім’я. А ще після невдалих моментів або важких матчів день іноді потрібно побути на самоті, і потім усе добре.

– Які особливо сильні тренерські якості Шовковського?
– Його промови на адресу команди. Він багато спілкується перед грою, у роздягальні. І є деякі вправи, які мені подобаються. Є й ті, які не подобаються, так у кожного, але всі вправи потрібні, щоб команда прогресувала.

– Яку найбільшу ставку робив на спортивні події?
– Хотів якось поставити, мені було 18−19 років. Отримав перші гроші. Прийшов у букмекерську без паспорта, а там не повірили в мій вік. Сказали: «Принесеш паспорт – поставиш». Ну, так я вже й не повертався.

Олександр ПОПОВ із КВЦ «Парковий»