По завершенні матчу настрій у Євгена був не найкращим. Воно й не дивно – його команда програла без жодного шансу на позитивний результат, а сам Шмаков, двічі зігравши надто жорстко, змушений був достроково залишити поле, на якому робив перші кроки у великому футболі.

– Євгене, можеш пояснити свій вчинок наприкінці матчу, коли тебе вилучив суддя? – Скажу відверто: я був неправий на всі 100% і хочу вибачитися перед Кополовцем та львівськими вболівальниками. Пояснити свої дії в тому епізоді можу лише надмірними емоціями. На жаль, на мить втратив контроль над ними. Самі розумієте, це ж футбол, і в грі трапляється різне.

– Можливо, це від відчаю, що гру програно та ще й з великим рахунком?.. – Маєте на увазі, що хотів помститися в такий спосіб за поразку? Ні, що ви. Можу вас запевнити, що я не мав жодного наміру нанести травму супернику. Та й програли ми «Карпатам» за всіма параметрами.

– Чим можеш пояснити поразку своєї команди? Адже склалося враження, що «Зоря» особливо і не пручалася. – Та ні, ми налаштовувалися дати бій «Карпатам». От і я, аби допомогти партнерам, вийшов на поле на уколах (ніяк не вдається повністю вилікувати травму гомілкостопу, яку отримав ще влітку). І справа не в тому, що ми грали проти моєї колишньої команди. Вчинив би так само незалежно від суперника. Адже в нас зараз непроста турнірна ситуація. З перших хвилин все пішло не так, а далі, згоден, команда не проявила характеру.

– Зазвичай, коли команду очолює новий тренер, гравці намагаються проявити себе якнайкраще. Однак про футболістів «Зорі» цього не скажеш. – Навіть не знаю, що на це відповісти. У нас сьогодні був далеко не найсильніший склад. З різних причин не змогли вийти на поле аж вісім футболістів. До того ж у нас не лише змінився головний тренер, а й в команду прийшло кілька нових гравців. Зрозуміло, що кількох тренувань надто мало, аби зігратися. А ще потрібно сказати, що у нас в Луганську далеко не найкращі умови для підготовки до матчу.

– База «Карпат» у Брюховичах краща? – Та ви що, їх навіть і близько не можна порівнювати. «Зоря» про таку базу може лише мріяти.

– Окрім бази, ще якісь проблеми у тебе в Луганську є? – В принципі, ні. Усе нормально: граю в основному складі, умови контракту виконують, так що жалітися немає на що. От тільки б травми вилікувати повністю і турнірну ситуацію виправити.

– Справді, у п’яти матчах весняної частини «Зоря» набрала лише одне очко. Чи не потрапила команда в психологічну яму і чи немає в гравців побоювання втратити місце у вищій лізі? – Не думаю, що ми переживаємо психологічну кризу. Повірте, матч проти «Карпат» не є показовим. У попередніх іграх ми діяли набагато зібраніше і краще. Інша річ, що і в них не зуміли досягти позитивного результату. Але там вирішальну роль зіграла відсутність фарту. Доходило до того, що навіть пенальті не забивали. А про можливість вилетіти в першу лігу наразі ніхто навіть не говорить. Упевнений, що вже в найближчих іграх наші справи підуть на поправку. Ми не маємо права залишити вболівальників Луганська без вищої ліги.

– Коли ти покидав поле, то аплодував львівським уболівальникам, які тебе проводжали свистом… – Я аплодував без жодної іронії. В такий спосіб я їм дякував за ту підтримку, яку відчував з їхнього боку, коли ще грав за «Карпати». В мене завжди з фанами «Карпат» були хороші взаємостосунки і їх не може зіпсувати той факт, що нині я є гравцем «Зорі». Адже шляхи футбольної кар’єри передбачити нелегко. А за свист трибун «України» я зовсім не ображаюсь. Та й не виключено, що ще колись повернуся до Львова.