Вийшла достоту легендарна десятка бомбардирів.

1. Макар Гончаренко (1938 – 20 голів)
Чемпіонат СРСР-38 виявився суперовим для форварда київського «Динамо» Макара Гончаренка. В матчі проти ленінградського «Спартака» в 2-му турі (7:0 – звитяга киян, оборону суперників було розбито на шкамут!) Гончаренко відзначився чотири рази. Й що прикметно: між 1-м і 4-м голом часова відстань становила 76 хвилин. У 15-му турі на рахунку Гончаренка – хет-трик у ворота команди «Темп» із Баку. Цього разу киянин витратив на гольовий здобуток лише 23 хвилини в 2-му таймі. Валерій Мирський і Борис Семибратський у своїй книзі «Та, що атакує вершини» так характеризували Гончаренка: «Невтомний правий крайній нападник, що взяв за правило не йти з поля без забитого голу».

2. Андрій Зазроєв (1952 – 11 голів)
Чемпіонат СРСР-52 проходив в одне коло й став найуспішнішим для київського «Динамо» в ранню повоєнну пору. Команда зі столиці України посіла 2-ге місце, виплекавши в своїх рядах найкращого бомбардира того турніру: Андрій Зазроєв забив 11 голів у 12-ти матчах. Надто в нього вийшов двобій 2-го туру проти московського «Локомотива»: в перші 15 хвилин 2-го тайму киянин забив тричі! Зазроєв додав до того в тій грі й гольову передачу, а в підсумку естонський арбітр Валдо Калевісте (він же – Валентин Богатирьов) зафіксував звитягу киян із рахунком 4:0. Відзначу й нежадібність кращого снайпера того чемпіонату. Приміром, у матчі з «Шахтарем» у 9-му турі (4:0 на користь «Динамо») хет-триком уже відзначився партнер Зазроєва по нападу Володимир Богданович. Двічі йому асистував Зазроєв, а однораз Андрій Іванович відзначився і своїм голом, асистував йому якраз Богданович. Отже, вже в свій перший сезон у Києві уродженець Тіфліса (нині – Тбілісі) став найкращим снайпером усього чемпіонату!

3. Олег Блохін (1972 – 14 голів, 1973 – 18 голів, 1974 – 20 голів, 1975 – 18 голів, 1977 – 17 голів)
Чотири рази поспіль ставати кращим снайпером внутрішнього чемпіонату – унікальне досягнення, яке підкорилося унікальному форварду – Олегу Блохіну. В книжці «Гол, який я не забив» Олег Володимирович пригадує свій 2-й бомбардирський сезон: «Мало забиваєш», – частіше за все кажуть мені тепер. Торік казали інше. А формально різниця невелика… Проте я сам розумію, що цього замало, а для становища моєї команди це істотно… В мене більшість гольових ситуацій виникає після швидкісного ривка, коли часу на роздуми обмаль. Такі моменти з’являються по-своєму стихійно… Розумію, що потрібно в тренуванні над завершальною стадією працювати…». Третє поспіль бомбардирське лавреатство Блохін прокоментував так: «20 м’ячів, забитих у 29-ти проведених мною матчах, було й багато, й мало. Багато тому, що на початку сезону незрозумілий та складно пояснюваний «вірус невіри» буквально паралізував мої дії біля воріт, і тривалий час гра на вістрі атаки в мене не йшла. Мало тому, що саме цього сезону я дедалі більше став надавати перевагу організації гольових ситуацій, поступаючись незрідка майже напевним голом своєму товаришу. Й направду, сприяння голу тішило мене не менше, ніж особисто забитий м’яч». Отже, не лише власному гольовому доробку радіє вправний форвард!

4. Олег Протасов (1990 – 12 голів)

У чемпіонському для киян сезоні-1990 Олег Протасов поділив 1-ше місце у бомбардирському рейтингу з московським спартаківцем Валерієм Шмаровим. Певно, не лише мені, а й багатьом симпатикам «Динамо» запав у пам’ять його дубль у ворота московського «Спартака» похмурого першовересневого дня. Спершу Протасов реалізував пенальті, а надалі майстерно зіграв, коли вийшов віч-на віч із кіпером червоно-білих Станіславом Черчесовим. Ну, й тогоріч в Україні повносило замайоріла національна символіка, й той самий матч проти «Спартака» кияни грали в жовтій формі, а на трибунах Республіканського, що зібрали 52 000 глядачів, було чималенько синьо-жовтих стягів.

5. Сергій Ребров (1997/98 – 22 голи)

В сезоні-1997/98 Сергій Ребров та Андрій Шевченко під кінець чемпіонату вийшли на шалений бомбардирський графік: кожен із них у 8-ми заключних матчах сезону відзначився по 8 разів! Себто пересічно по голу за матч! Зрештою, кращим снайпером чемпіонату став нинішній наставник національної збірної України, а 2-ге місце посів нинішній очільник Федерації футболу України з 19-ма голами. Надто запам’ятався в контексті гольових успіхів Реброва червневий виїзний матч проти «Таврії». У присутності 16 000 кримських уболівальників кияни виграли 3:0, а всі 3 голи – на рахунку Сергія Станіславовича!

6. Андрій Шевченко (1998/99 – 18 голів)

В останній свій передміланський сезон у Києві Андрій Шевченко виграв титул кращого бомбардира чемпіонату. Що прикметно: без жодного хет-трику (хет-трик у чемпіонаті України на рахунку легендарного нападника мав місце роком раніше – в дербі проти ЦСКА). Водночас – із силою-силенною дублів: від дуплетних пострілів київського голеадора постраждали того сезону «Прикарпаття», запорізький і маріупольський «Металурги», «Ворскла», ЦСКА.

7. Максим Шацьких (1999/00 – 20 голів, 2002/03 – 22 голи)

Вигравши бомбардирські перегони в останньому сезоні 2-го тисячоліття, Максим Шацьких наче підбив риску під тим славетним періодом динамівської історії: тричі поспіль кияни вигравали суперечку бомбардирів, і щоразу це був новий лавреат. У сезоні-1999/00 нападник з Узбекистану видав просто шалену кінцівку чемпіонату: в травні-червні в 5-ти матчах поспіль він відзначався щонайменше двічі! А у воротах «Ворскли» в цей самий період розписався тричі! Чи був у кого-небудь з учасників чемпіонату України коли-небудь такий самий ударний відрізок! У сезоні-2002/03 Максим удруге став кращим снайпером чемпіонату України. Тоді в нього вийшов хет-трик у матчі проти «Металіста» (5:2 – загальний рахунок). Що цікаво: взагалі всі триплети Шацьких у чемпіонатах України відбувалися на домашній для «Динамо» арені. Й водночас Максим незрідка чув чимало, як на мене, незаслужених докорів-картань із домашніх трибун: мовляв, безлік моментів марнував. Менше з тим, у вкрай вузькій компанії (лише з Блохіним!) Шацьких є динамівцем-мультипереможцем бомбардирських перегонів у внутрішньому чемпіонаті.

8. Артем Мілевський (2009/10 – 17 голів)

Безперечно, серед усіх голів Артема Мілевського у багатогольовому для нього сезоні-2009/10 найбільше згадується його дубль у ворота «Шахтаря» (3:0 – остаточний рахунок тієї гри) на стадіоні «Динамо» імені Валерія Лобановського в пізньоосінньому Києві. Спершу – гол у роздягальню після скидки (або невдалої зупинки м’яча) Андрія Шевченка й прицільного удару Артема. А невдовзі після перерви Шева вивів Мілевського на ударну позицію, й Артем, долаючи спротив Даріо Срни, відправив м’яч у сітку. Та й дубль Мілі у ворота «Металіста» вже навесні (знов рахунок 3:0 на користь киян) як забути! Це – той самий матч, коли на «Динамо» імені Валерія Лобановського був супераншлаг, адже вболівальниками були зайняті не лише трибуни, а й схили, паркани й освітлювальні щогли! Мілевський тоді забивав після прострільної передачі Андрія Ярмоленка й інтуїтивного пропуску м’яча Шевченком.

9. Андрій Ярмоленко (2016/17 – 15 голів)

Нині чинний гравець київського «Динамо» Андрій Ярмоленко в сезоні-2016/17 здобувся на каскад яскравих дублів: на старті сезону у ворота «Карпат» на виїзді, а вже в квітні в двох поспіль матчах: проти «Олександрії» на виїзді (буквально в останній 10-хвилинці двобою) й проти донецького «Олімпіка» вдома. В тому самому квітні від дуплету Андрія постраждав і «Чорноморець» на домашньому стадіоні, а вже в травні в харківському матчі проти «Шахтаря» Микиті Шевченку так само довелося двічі вийняти м’яч із сітки після влучних ударів Ярмоленка.

10. Владислав Ванат (2023/24 – 15 голів)

Найкращий бомбардир чемпіонату України, який нещодавно завершився, почав забивати вже з 1-го туру. Тоді, ще в липні 2023-го Владислав двічі забив у ворота «Минаю»: спершу підчатував на помилку захисника закарпатців Володимира Одарюка й невідпорно пробив, а надалі влучним ударом замкнув чудову комбінацію Шапаренко – Буяльський – Кабаєв. І відзначу ще напрочуд важливий гол Ваната в листопадовому виїзному двобої проти амбітного «Кривбасу»: було й просторище контратаки, й знову форвард підчатував на помилку оборонця (цього разу Дениса Кузика) й переграв кіпера. Той гол зокрема й той матч назагал стали свого роду ескізом нового «Динамо» – команди під орудою Олександра Шовковського. Й цей малюнок був куди привабливішим, ніж у «Динамо» Мірчі Луческу на початку сезону. Щиро вірю, що Владислав і надалі розвине свої бомбардирські чесноти, тим паче, що має ще одну важливу рису: зчаста його голи є переможними.

***

Бомбардирство, гольове відчуття, вміння прочитати ситуацію на полі, опинитися в потрібний час у потрібному місці, бистродумно пошити в дурні оборонця, ефективно застосувати різноманітні хитрування під час атак – особливий дар. І не завше в команді-зірці виблискує вправний снайпер. Скажімо, легендарне маслівське «Динамо» 2-ї половини 1960-х не виховало в своїх рядах кращого бомбардира чемпіонату. Власне, 29 разів кияни ставали чемпіонами, а ось бомбардирську суперечку представники динамівського клубу вигравали лише 15 разів. Менше з тим, спіймав себе на думці, шо якщо запитати в пересічного вболівальника про те, кого з динамівців було пошановано лаврами найкращого бомбардира, то, може, за винятком снайперів 1930-х і 1950-х, інших усі назвуть доволі впевнено, просто згадавши найкращих форвардів в історії клубу. Тепер у цьому привілейованому товаристві-довкружжі – поповнення в особі талановитого нападника, який має неабиякий потенціал. А в динамівській структурі підростають і ще більш юні кмітливі голеадори. Не розплескаймо чашу з гольовим потенціалом!