– Якщо подивитися на твої останні два сезони: з одного боку статистично ти ростеш, про тебе більше говорять, є інтерес від хороших клубів. З іншого – були автоголи, помилки, неоднозначні моменти. Як ти це оцінюєш?
– Ну, в перший сезон, коли я грав, були і помилки, і автоголи, і багато різних моментів, але ми жодного разу не програли. І ті помилки, можна сказати, перекривались грою, яку ми показували протягом сезону.

А цей чемпіонат для мене, з одного боку, я почав дорослішати, більше грати, набивати статистику – голи, передачі, епізоди. Але командно ми багато пропускали. І цей сезон, як на мене, можна просто викреслити. Це провал. Четверте місце – це взагалі не те, що має бути в «Динамо». «Динамо» і «Шахтар» мають боротися до останнього туру і за чемпіонат, і за кубок.

– Четверте місце для «Динамо» – це катастрофа?
– Так, для такої команди – це катастрофа. «Динамо» завжди має бути або першим, або другим. І от зараз навіть третє місце – це вже треба дуже постаратись. Є команди, які сильно інвестують – «Полісся», «Металіст 1925», ЛНЗ. У них хороші гравці, не скажу, що слабші за нас.

У нас ставка більше на своїх вихованців – і це дуже класно. Але якщо дивитися по результатах, особливо в єврокубках і чемпіонаті, є регрес. Немає підсилення. Молоді мають прогресувати одночасно, але без якісного підсилення важко.

– Чи відчувається, що «Динамо» вже не має тієї сили, як раніше?
– Так, десь це відчувається. Раніше було відчуття, що це або перше, або друге місце. Зараз уже не так. Конкуренція вирівнялась.

– У чому головна проблема розвитку молодих гравців у «Динамо»?
– Є циклічність. Є гравці, від яких чекають росту, але вони можуть або піти, або не отримати стабільності. Хтось не реалізується до кінця. І виходить так, що постійно або молоді, або знову молоді. І немає балансу досвіду і підсилення.

– Як ти ставишся до того, що тебе пов’язують із європейськими клубами – «Марсель», «Порту», «Тоттенгем»?
– Звичайно, коли виходять новини, ти це бачиш і думаєш про це. Це нормально. Але я собі кажу: поки я тут, я маю грати і показувати рівень тут. А якщо колись піду – то треба бути готовим. А не просто думати про це.

– Чи впливають трансферні чутки?
– Трохи впливають, звичайно. Але я стараюсь себе переключати. Бо треба доводити тут. Ніхто точно не знає, що буде через місяць-два.

– Як виглядає для тебе наступний крок у кар’єрі?
– Це залежить від багатьох факторів. Має бути пропозиція, інтерес клубу, позиція «Динамо». Якщо все сходиться – тоді є варіант переходу. Якщо ні – працюю далі тут.

– У яку суму, як ти думаєш, тебе оцінює «Динамо»?
– Не знаю. Є чутки, що там 15-20 мільйонів, але я не знаю, звідки це береться. Це не від мене залежить. Мені головне – грати. А суми – це вже інше.

– Чи не лякають такі суми?
– Не те щоб лякають, просто ти це не уявляєш. Три роки тому я грав у «Львові» і боровся за виживання. А зараз говорять про такі гроші… Але потім розумієш: якщо такі суми – значить, маєш відповідати рівню.

– Як ти ставишся до порівнянь із Забарним?
– Часто чую. Але я думаю, мені ще рости і рости. Він зараз для мене найкращий захисник в Україні. Я не можу себе з ним порівнювати.

– Чому ти поки не став стабільним гравцем збірної?
– Я не думаю, що це несправедливо. Якщо я буду стабільно грати на високому рівні, тоді буду в збірній. Зараз є сильніші. Це нормально. Все залежить від мене.

– Як ти не зловив зіркову хворобу після швидкого прогресу?
– Я просто нормально до цього ставлюсь. У команді старші можуть підколоти, але я не накручував себе через рейтинги чи відзнаки. Це приємно, але не більше.

– Чи був момент, який міг змінити твою кар’єру?
– Так, у «Львові» я двічі ламав руку. Перший раз вийшов на тренування – знову зламав. Я тоді реально подумав, що якщо ще раз – можливо, треба щось змінювати.

– Ти відчуваєш, що фізична сила – це з дитинства, з села?
– Можливо так. Я допомагав вдома, носив воду, дрова. Може це і дало базу.

– Хто був найскладнішим нападником проти якого ти грав?
– Напевно Осімхен. Це був матч із «Галатасараєм». Я відчув, що з ним треба грати максимально обережно, бо будь-яка помилка – і він карає.

– Топ-3 нападники УПЛ?
– Будківський – дуже розумний, добре грає головою. Траоре – сильний корпус, робота з м’ячем. І Ванат, хоч я не грав проти нього – дуже швидкий, різкий, мобільний.

– Чому в тебе мало соцмереж?
– Я з села, і в нас це не було звичкою. Я не роблю з цього ціль. Просто так є.

– Чи був момент, коли ти зрозумів, що твоє підписання в «Динамо» – це шанс?
– Так. Коли мене запросили в «Динамо», я зрозумів, що або зацеплюсь, або ні. І мені трохи пощастило – був шанс у першій команді, тренування з Луческу, збори.

– Чи правда, що ти міг опинитися в «Русі»?
– Було по-іншому. Я був на перегляді, тренувався, але вирішив дограти за «Львів». А потім вже склалося так, що опинився в «Динамо».

– Що для тебе означає приїзд у рідний Доброгостів?
– Це дуже важливо. Я там набираюсь енергії. Після села завжди повертаюсь у Київ і думаю, що треба працювати ще більше.

– Чи допомагав ти своїй рідній команді в селі?
– Так, купував форму. Бо знаю, як це – коли немає грошей і не вистачає навіть екіпірування. Я це проходив.

– Чи думаєш ти, що твій шлях – це багато в чому випадок?
– Так, десь так і є. Багато обставин співпало, і десь мені пощастило.

– Що стало ключовим у переході зі «Львова» до «Динамо»?
– Коли почався інтерес «Динамо», я зрозумів, що це шанс. І коли мене взяли на збори, я вже почав думати, що можу зачепитися.

– Що дає тобі повернення в село?
– Це дає розуміння, звідки ти. І коли повертаєшся в Київ – ти розумієш, що іншого варіанту, крім як працювати, немає.

Дмитро Поворознюк