.., що лучан чекала не тільки перша, але й друга ліга… Зазвичай у таких випадках від команди, що вилітає в нижчий дивізіон, відвертається і її господар-спонсор, і вболівальники, і влада.

У випадку з луцькою «Волинню» ситуація могла повторитися. Адже глядачів на трибунах «Авангарду» об’єктивно поменшало – який сенс після «Дніпра» і «Шахтаря» ходити на «Енергетик» і «Кримтеплицю»? Відвернулася від команди й міська влада, надто команда новообраного (зла іронія долі – саме навесні 2006 року!) міського голови Богдана Шиби. Проте власник клубу підприємець Василь Столяр і далі самотужки тягнув лямку. Звісно, з лідерами вищолігової команди довелося попрощатися, щоб зекономити на зарплатні, трансферні апетити вгамувати і зробити ставку на виховання власних гравців.

І ось через чотири роки важелезних боїв у першій лізі «Волинь» повертається до еліти. Відтак власникам, тренерам та вболівальникам стає дедалі цікавіше спостерігати за тим, як починають примазуватися до очевидного успіху команди.

«Хроніки Любарта» з’ясовували, хто хоче погрітися біля вогню перемоги і що здобуде клуб та регіон від виходу луцької «Волині» до прем’єр-ліги?

ВИГОДИ СПОРТИВНІ

Звісно, великий спорт – це передусім емоції гравців, глядачів, тренерів. І що більший цей спорт, тобто що вищий дивізіон, у якому грає команда, то привабливішими стають виступи рідної команди. Тому поверненню лучан до прем’єр-ліги слід радіти насамперед із суто спортивного погляду. Це усе ж таки питання престижу – у рік 50-річчя клубу, у розпал небувалої економічної кризи втерти носа грандам індустріального сходу й потрапили до когорти найсильніших.

Це вже «друге пришестя» «Волині» до вищої ліги. І якщо вірити словам тренера лучан Віталія Кварцяного, цього разу підвищитися у класі було набагато важче. У журналістській тусовці ще з початку квітня заширилися чутки про суми, які конкуренти лучан за право вийти до прем’єр-ліги обіцяли командам-суперникам «Волині» в останніх матчах першості. І якщо проаналізувати те, як на межі героїзму грали проти підопічних Кварцяного аутсайдери «Нива» та «Енергетик» чи лягала кістьми невмотивована турнірною таблицею чернігівська «Десна», то розумієш, що чутки не виникли на порожньому місці.

Утім прикметно, що вікно в прем’єрку «Волинь» прорубала не через навколофутбольні суперечки, а у двобоях із конкурентами. В чотирьох матчах із ФК «Львовом» та ПФК «Севастополем» лучани здобули вісім очок із дванадцяти, не віддавши жодної гри. А вирішив усе фінішній спурт «Волині», що не програвала в першій лізі від початку квітня.

Цьогоріч лучани встигли повоювати й за Кубок України, вдруге за свою історію сягнувши півфіналу. У драматичному матчі поступилися тільки «Таврії» – команді мільярдера Фірташа.

ВИГОДИ ЕКОНОМІЧНІ

Поставимо цей мотив перемоги на друге місце. Справді, нових горизонтів для заробляння грошей відкривається чимало.

Насамперед збільшиться загальна капіталізація команди. Тобто подорожчає трансферна ціна кожного конкретного гравця «Волині», а отже, зросте й неофіційна вартість усієї команди. Нині, за оцінками впливового сайта Transfermarkt, йдеться про 5 мільйонів євро. Приблизно стільки коштують футболісти ФК «Львів», трохи відстає ПФК «Севастополь», почесним президентом якого, кажуть, є сам Віктор Фьодорич. Для порівняння: ужгородське «Закарпаття», що цьогоріч вилетіло в першу лігу, вартує 7,1 мільйона євро, хоча середній вік гравців цього клубу становить аж 28 років (у «Волині» – трохи більший за 23 роки). Цей показник важливий, адже 22–25-річного гравця продати завжди вигідніше, ніж 28–30-річного.

Інший економічний зиск від виходу до прем’єрки – збільшення глядацької аудиторії матчів «Волині». До слова, на сьогодні маємо ліпшу ситуацію, ніж під час першого прориву Кварцяного з першої у вищу лігу. Хай що кажуть, але прогрес в організації футбольної справи посприяв тому, що аншлаги на «Авангарді» збиратимуть не тільки матчі з «Шахтарем» чи «Динамо». Якщо керівництво клубу не надумає фантастично загинати ціни на квитки, то стадіон буде переповнений щонайменше на п’яти поєдинках («Шахтар», «Динамо», «Дніпро», «Металіст», «Карпати»), на ще чотирьох-п’яти збиратиметься три чверті дванадцятитисячника. Вочевидь, як насіння в бабусь, які торгують біля «Авангарду» у дні матчів, розійдуться й абонементи на сезон 2010–2011.

Економічний зиск від прем’єр-лігової команди матиме й місто. Показовим у цьому був приїзд до Луцька майже тисячі фанатів «Таврії» на півфінал Кубка України. Так, помордувалися трохи з охороною громадського порядку, але цей десант з’їв і випив у нашому місті не на один десяток тисяч гривень. А скільки залишатимуть прем’єр-лігові клуби та їхні фани?!

Не забуваймо і про телевізійні права. За трансляцію навіть отих п’яти згаданих топ-матчів можна виручити грубі гроші.

Водночас не зайве сказати і про збільшення витрат клубу, що їх вимагає гра в найсильнішій лізі України. Це і більші вступні внески, і більші суми на поповнення команди (це вже встиг задекларувати головний тренер. – «ХЛ»), і більші зарплати гравців. Утім назвався грибом – лізь до кошика. Інтрига в тому, на котрому місці опиниться клуб у наступному розіграші прем’єрки? Адже потрапити до ліги – півсправи. І гадаю, що, декларуючи завдання-максимум, Столяр та Кварцяний прораховували й те, в який спосіб команді з «регіону, де немає нафти чи газу», залишитись у прем’єр-лізі.

ВИГОДИ РЕПУТАЦІЙНІ

Коли стало зрозуміло, що пролетіти повз прем’єрку підопічним Кварцяного не вдасться, міська влада заворушилася. Адже Богдан Шиба збагнув, що неврегульований скандал довкола стадіону вдарить насамперед по його репутації. «Ми свою справу зробили: «Динамо», «Шахтар» і «Металіст» до Луцька приїдуть» – такими є здобутки клубу. А що ж пред’явить уболівальникам Шиба?

Насамперед – непідписаний договір про довгострокову оренду, який торпедовано у 2007–2008 роках саме з ініціативи мерії. А ще – розколупані бігові доріжки на «Авангарді». Вони стали одним із прикладів вочевидь не надто високої господарської кваліфікації мера. Адже замислював він реконструкцію доріжок, як і більшість подібних прожектів, із благими намірами. Мовляв, і у футбольчик можна на «Авангарді» бавитися, і легкою атлетикою займатися. Тож у розпал конфлікту з Василем Столяром Шиба вирішує терміново замінити покриття доріжок і взагалі декларує створення в Луцьку легкоатлетичних «Нью-Васюків». Очевидці розповідали, що коли спеціально запрошений до Луцька Валерій Борзов вислухав мера і побачив доріжки «Авангарду», то не міг приховати свого скепсису й усмішки…

Отож, ламати – не будувати. Не маючи достатніх фінансових гарантій, міська влада таки зняла старе покриття з доріжок, залишивши футболістам, які подають кутові чи вкидають м’яча з ауту, щебінь обабіч футбольної поляни. Але настала криза, і бюджет не зміг потягнути не тільки лізингу по автобусах, але й фінансування проекту, в який зазвичай вкладають кошти приватні інвестори.

У такий спосіб прикрашений «Авангард» могли не допустити навіть до матчів у першій лізі. Адже клуб неодноразово попереджала Федерація футболу України: каміння біля майданчика може травмувати гравців. Декілька разів у вирі боротьби футболісти й справді вилітали на щебінь…

Оскільки витримати ще один (передвиборчий) рік без доріжок було б для футболу та репутації мера важкувато, то під час ухвалення бюджету міста на 2010 рік Богдан Шиба мусив особисто пробивати рішення про виділення більш як 2 мільйонів гривень для стадіону. Та імовірно, що й опоненти міського голови мали рацію, коли нарікали на те, що доріжки відбирають гроші в інших, не менш значущих соціальних статей видатків.

Водночас Шиба заповзявся й новий договір із Столяром підписувати. І можна припустити, що, пам’ятаючи скандування фанатів «Шибу – геть з Луцька», цього разу міський голова буде більш дипломатичним.

Разом із Богданом Павловичем вирішив попіаритися на команді й Борис Клімчук. Уже принаймні двічі за тиждень він згадав про команду, стадіон та прем’єр-лігу. Складається враження, що Клімчук хоче постати в іпостасі такого собі рефері між Шибою та Столяром, хоч, найімовірніше, тепер, після підвищення «Волині» у класі, ці двоє порозуміються швидше. Клімчук навіть пообіцяв на футбол прийти, коли власник клубу та мер міста домовляться про довгострокову оренду стадіону.

Будемо відверті: новий успіх тандему Столяр-Кварцяний – це і їхня відповідь недоброзичливцям та скептикам. Вони це зробили, вони повернулися. Разом із справді вірними друзями клубу і, звісно, вболівальниками.