Він це зробив у поєдинку 15-го туру з «Ворсклою» у Полтаві, у якому «Інгулець» здобув першу в сезоні перемогу. Страж воріт гостей відбив удар Олександра Скляра з одинадцятиметрової позначки, відразу ж потрапивши в обійми партнерів по команді.

– Які відчуття після першої перемоги у чемпіонаті?
– Ми дуже раділи. Адже скільки працювали, але все у нас щось не виходило, чогось не вистачало. Та у матчі з «Ворсклою» так склалося, що все залетіло у чужі ворота, а ми не пропустили. По завершенні матчу пораділи, покричали. Та на наступний день вже трохи заспокоїлися. У неділю у нас був вихідний і емоції вже вщухли. Тепер нам легше буде готуватися до наступних матчів. Робитимемо це на позитивних емоціях.

– Наскільки рекордний по швидкості гол зіграв роль у вашій перемозі?
– Дійсно, гол був настільки швидким, що ніхто навіть не зрозумів, що коїться. Навіть я до останнього не повірив, що м’яч залетів у ворота полтавців. Я думаю, що це у певній мірі і зіграло роль. А потім досить швидко після першого м’яча ми забили і другий. Після цього нам вже було легше. «Ворскла» ж, пропустивши два голи, почала прокидатися, але мені здається, що вже було трохи запізно.

– Після матчу у студії телеканалу УПЛ вас нарікли Петровським спайдерменом. Як вам таке прізвисько?
– Мені дуже приємно, що мене так назвали. Як наче у мене павутиння на руках і м’ячі до нього потрапляють. Та мені більше хочеться, аби команда якомога частіше вигравала з відбитими мною одинадцятиметровими. Тоді буде у нас подвійний успіх. Принаймні, на це я дуже сподіваюсь.

– Один із ваших партнерів по команді, Олександр Пятов, жартома сказав, що ви приплачуєте захисникам, аби ті фолили у штрафному майданчику задля призначення пенальті, які потім відбиватимете. Схоже, що почуття гумору в «Інгульці» має місце?
– (Сміється). Авжеж! І не тільки про приплачування говорять. Буває, коли їдемо на матч в клубному автобусі, деякі хлопці кажуть мені: «Ну що, заробляти «точку» чи ні, щоб ти відбивав?». Я кажу: «Може краще не треба?». Але я так розумію, що одинадцятиметровий йде нам на користь. Щоправда, після цих пенальті потім морально важкувато. А от що стосується почуття гумору, то з цим у нас з хлопцями все добре.

– Ви вже в курсі, що сказав про вас головний тренер «Інгульця» Василь Кобін у післяматчевому флеш-інтерв’ю телевізійникам?
– Ні. І що ж?

– Що в дуелі з ним під час виконання пенальті у вас шансів немає…
– Він тренер – йому краще видно. Що ж, значить, без шансів. Сперечатись не буду. Але можна буде перевірити (посміхається).

– Після впевненої перемоги над «Ворсклою» бонус у вигляді кількох вихідних команда отримала?
– Так, нам дали два вихідних. Черговий матч у «Інгульця» буде аж у наступну неділю, тому матимемо час відновитися і як слід підготуватися до нього.

– Що, на вашу думку, заважало «Інгульцю» вигравати значно раніше?
– Десь трохи не вистачало майстерності і такого бажання та напливу емоцій, які були у полтавській грі. Хотілося б, аби хлопці виходили на кожний матч, як справжні бійці, як голодні собаки. Ось цього, як мені здається, і не вистачало.

– За перше коло ваша команда набрала дев’ять очок. Чи не замало для такої дистанції?
– Гадаю, що малувато взяти. Могли, звичайно, набрати і більше – і я це сам розумію. Що поробиш, недорахувалися низки очок. Десь втратили, програвши, а десь недограли. Переконаний, що показник набраних пунктів у «Інгульця» повинен був бути іншим.

– Як президент клубу Олександр Поворознюк відреагував на результат полтавського матчу?
– Не знаю. Ми з ним не спілкувалися. З ним, мабуть, розмовляв головний тренер. Гадаю, що наш президент задоволений.

– Преміальні за виїзну перемогу передбачені?
– Повинні бути. Це вже буде питання до Олександра Григоровича від головного тренера.

– Від дванадцятого місця, яке убезпечує від розставання з елітою та участю у перехідних матчах «Інгулець» відділяє всього чотири очки. Відчули стимул поборотись?
– Чому б ні? Вже з першого матчу чемпіонату ми відчували, що можемо краще. Просто якоїсь дещиці не вистачає. Проте я думаю, що шансів піднятися набагато вище у турнірній таблиці у нас багато, треба лише виходити на кожну гру зарядженими на перемогу.

– Чим поясните той факт, що починаючи з середини першого кола пенальті у ворота «Інгульця» арбітри призначають мало не що туру?
– Я не знаю. Не хотілося б, звичайно, щоб так було. Мабуть, багато фолимо у власному штрафному майданчику. Виходить, що у тому чи іншому епізоді не дограємо, порушуючи правила – то хтось зіграє рукою, то ще щось. Як, скажімо, було у поєдинку з тією ж «Ворсклою»: наш гравець ледь зачепив суперника рукою – і той відразу ж впав. Арбітр не вагався – «поставив» пенальті. Подивились VAR – і там це підтвердили.

– Як працюється під орудою Василя Кобіна?
– Спокійно. З гумором. Тривалий час, коли не було результату, цей факт тримав нас у напрузі – відтак були засмучені та злі. Коли там нічия, а там поразка – знаєте, емоційно дуже важко. Ми потрапили в якусь яму, а Василь Васильович на кожному тренуванні намагався підносити все з гумором, аби ми були трохи веселіші та розкутіші. Він вміє розслабити і повеселити тим чи іншим жартом.

– Для головного тренера, як і для вас, матч з «Ворсклою» також став особливим – це його перша тренерська перемога в УПЛ. З цим його привітали?
– Чесно кажучи, я був не в курсі. Що ж, привітаємо його у понеділок, коли після вихідних команда збереться на тренування. Хоча можна сказати, що цим переможним результатом і привітали (сміється). Тепер Василь Васильович буде «виставлятись».

– А ви за свою рекордну серію теж, мабуть, збираєтесь перед партнерами «накривати галявину»?
– Якщо скажуть, то доведеться (посміхається). Хоча є питаннячко до захисників, що змушували випробовувати себе у цих пенальтійських дуелях.

– Ви єдиний воротар УПЛ, який провів геть усі матчі першого кола без замін і без жодної картки – як жовтої, так і червоної. Чим це унікальний факт поясните?
– Не знаю. Я просто граю – і кайфую від того, що роблю на полі. Немає попереджень – значить, не порушую правила і не тягну час з м’ячем, коли його потрібно «ставити» для виконання вільного удару. А що стосується того, що всі матчі провів від дзвінка до дзвінка, то це, безумовно, теж приємно. Мені довіряють – і я намагаюсь цю довіру виправдовувати. Розумію, що здатен робити це ще краще, тож є куди зростати.

– Не думали про те, що після вашого рекорду багато хто з пенальтистів буде вивчати особливості вашої манери відбиття ударів з «точки»?
– А що вивчати, якщо я й сам не знаю, як то у мене виходить?! Думаєте, пенальтисти будуть мене вивчати? Буває, коли передивляюсь на відеоповторах відбиті мною одинадцятиметрові, то навіть не знаю, які маю думки в голові у цю мить. Просто дивлюсь на м’яч і намагаюсь «працювати» по ньому.

– Схоже, що таким поясненням ви ще більше пенальтистів заплутаєте…
– Що ж, нехай самі себе заплутують – мені це буде тільки на руку (посміхається).

– На кого із воротарів хотіли бути схожим у юні роки?
– На іспанця Ікера Касільяса, воротаря «Реала» та збірної Іспанії. Виділив би і нашого Олександра Шовковського. У 2004-му я був на першому Суперкубку в Одесі, тоді він спочатку майстерно відбивав пенальті, а потім ще й забив фінальний. Це мені дуже сподобалось.

– Хто із колег по амплуа приємно вражає нині?
– Напевно, німець Мануель Нойєр. Він дуже добре грає. Його вирізняють впевнена гра і ногами, і на лінії. Мене й самого останніми роками змушували багато грати ногами, тому манера воротаря «Баварії» та збірної Німеччини для мене є взірцем. Від Нойєра виходить впевненість. Коли дивишся матчі за участю «Баварії», то він дуже сильно виглядає. Тож хотілося б бути схожим на цього голкіпера.

– Крім впевненої гри ногами та на лінії Нойєр ще нерідко виступає у ролі такого собі останнього захисника чи навіть опорного півзахисника…
– Так-так. Мені подобається, коли голкіпер грає подібним чином. Щодо манери гри, яка до вподоби, то назвав би ще бразильських воротарів Едерсона Мораеса з «Манчестер Сіті» та Алісона Бекера з «Ліверпуля». Цікаво поспостерігати за ними, як вони грають ногами та як виступають у ролі останніх захисників, розпочинаючи атаки. Зараз стиль футболу такий, що голкіпер повинен вміти грати, як захисник і як опорник. Мені здається, що у такому компоненті майстерності, як гра ногами, страж воріт мусить грати навіть краще, ніж гравці оборони.

– Вам 33 – вік для воротаря далеко не критичний. Не задумувались над тим, скільки ще гратимете?
– Ні, не задумувався. Я відчуваю, що в мене багато сил та емоцій, тож дуже хочеться ще грати і проявляти себе по максимуму. Мотивація в мене дуже висока. Скільки вистачатиме її та здоров’я – стільки і готовий грати.

– Коли нашому уславленому форварду Олег Блохіну було далеко за тридцять, на запитання «Скільки років ви ще збираєтесь грати?» він відповів: «Доки ноги до колін не зітруться». А що у таких випадках міг би відповісти воротар?
– Напевно «Поки руки ло ліктів не зітруться» (сміється).

– Ваше вміння відбивати пенальті могло б згодитись збірній України у випадку матчів плей-оф. Якщо говорити гіпотетично, то чи були б готові зіграти на такому рівні?
– Наша національна команда має таких голкіперів, які теж вміють відбивати пенальті. І той же Лунін, і Різник, і Трубін. Та й Бущан також. Всі вони у цьому компоненті воротарського мистецтва теж гарно грають. Я теж вмію відбивати, і у таких дуелях почуваюся впевнено. Тож із задоволенням допоміг би збірній, якби мені випав такий шанс. Але слід розуміти, що усі четверо названих моїх колег по амплуа є найкращими, і саме їм тренерський штаб головної команди довіряє виступати в ній. Гадаю, вони нічим не гірші один за одного. У футбольній лотереї першочергову роль відіграє психологія, а не відмінна реакція чи висока майстерність. При заповнених вщерть трибунах стадіонів після дев’яноста хвилин гри або ж по завершенні двох овертаймів серія пенальті є нелегкою справою. Як для того, хто б’є, так і для того, хто має відбивати. Хоча якщо голкіпер психологічно стійкий, то йому буде легко впоратись із цим випробуванням.

– Не жалкуєте, що у Прем’єр-лізі дебютували надто пізно?
– Звичайно ж, шкода, що я лише у 30 років потрапив до команди еліти. Але що поробиш – значить, так було потрібно. Мабуть, ще треба було набиратися достатнього досвіду, аби опинитися у Прем’єр-лізі. Хоча я хотів потрапити туди раніше, але ж обставини склалися інакше. Значить, у певний час цього ще не заслуговував.

– Якби була можливість відмотати плівку життя назад, у своїй кар’єрі щось змінили б?
– Міняв би, звичайно! Передусім, підхід до тренувань, що був у мене раніше. Робив би все по-іншому. Ще більше часу приділяв би заняттям над собою у тренувальному процесі і психології.