– Уболівальники цікавляться, куди подівся Володимир Бражко, розкажіть, що сталося?
– Я хворів, був вдома, протягом п’яти днів не вставав з ліжка, мав непросту хворобу та високу температуру. Ускладнення розповсюдилося на ніс, тому пропустив певний час. Але зараз вже все добре, я продовжую тренування, почуваюся «свіжим» (посміхається). Дуже сумував за командою та за футболом.

– Схоже, займаєтеся з хорошим настроєм?
– Звісно. Повторюся, дуже сумував, а матчі команди дивився лише по телевізору.

– Коли можна очікувати на ваше повернення не лише до тренувань, а й на футбольне поле?
– Сподіваюся, вже у наступному турі. Це рішення тренера, подивимося, як буде.

– Наскільки важко дивитися матчі «Динамо», не маючи можливості грати?
– Звісно, дуже хвилювався. Коли виходжу на поле, хвилююся менше, адже розумію, що можу допомогти команді своїми діями. А коли спостерігаєш з трибуни, нічим не допоможеш. Тому переживав. Але хлопці молодці, два матчі зіграли впевнено та заслужили перемогти.

– Що хотілося підказати чи порадити партнерам, які були на полі?
– Там є, кому підказати – і більш досвідчені хлопці, і тренери. Вважаю, вони усе зробили правильно та добре зіграли. Дуже радий, що вдалося здобути дві важливі перемоги.

– Вас все частіше у ЗМІ називають українським Джудом Беллінгемом. Як до цього ставитеся, та чи готові бути козирем команди, як він?
– (Посміхається) Я вас прошу, не називайте мене так. Я Вова Бражко, і все.