Персоны

Статьи

Робив те, чого не бачив раніше навіть Лобановський: Павлу Яковенку – 55!

Свій пам’ятний день народження відзначає великий динамівець.

Fcdynamo.kiev.ua

2019-12-19 12:20

На полі він був самим уособленням динамівського футболу – темпового, атлетичного, широкоформатного. Обабіч поля, уже як тренер, був одним із найбільш вірних учнів Лобановського – особливо в плані функціональної підготовки гравців і розкриття їхнього таланту. Виховав не лише низку відомих нині майстрів, а й двох синів – Олександра та Юрія, які пройшли школу динамівського, столичного футболу та написали власні сторінки в історії вітчизняного легіонерства. 

Сьогодні Павлу Олександровичу виповнюється 55 років. Великий український футболіст і тренер приймає вітання, а ми пригадуємо основні віхи його футбольної біографії.

І
Із козачого краю

Яковенко починав грати в Нікополі – це місто на Дніпровщині дало вітчизняному футболу низку талантів (Леонід Шмуц, Микола Кудрицький, Сергій Шавло, Дмитро Топчієв, Микола Медін, Сергій Беженар, Сергій Закарлюка, Олександр Кирюхін). Починав грати у відомого місцевого тренера Григорія Варжеленка, який і нині очолює друголіговий ФК «Нікополь».

Талант юного Паші був наскільки очевидним і великим, що за юного гравця розпочали боротьбу харківський і київський спортінтернати, а також відома вже школа дніпрян. Ще школярем він дебютував у «Металісті», звідки й був запрошений у «Динамо». За оцінкою Валерія Лобановського, на формування сучасного півзахисника знадобилося чотири роки.

Воно було того варте! Уже в 1986 році, у 22-річному віці, Яковенко – провідний гравець київського «Динамо» та збірної СРСР, володар Кубка кубків, учасник фінального турніру чемпіонату світу, найкращий молодий гравець Європи за опитуванням Міжнародного олімпійського комітету. Але, але…

ІІ
Якби не травми…

Сама манера гри Яковенка не визнавала футбольних компромісів – він не з тих, хто прибирав ногу чи оминав боротьбу. Ще юнаком, граючи на першість міста за «Дніпро-75», Павло зазнав тяжкої травми – пішло нагноєння надкістя, лише допомога рідної бабусі, знайомої з народними засобами, змогла швидко поставити його на ноги.

Потім – ще кілька травм. Наприклад, у сезоні 1984 року зовсім молодий Яковенко пропустив найбільше ігрового часу в «Динамо» – 94 дні. Болісні пошкодження тягнули за собою тяжку реабілітацію, а потім – і рецидиви. Як згадував лікар збірної СРСР Савелій Мишалов, одна з операцій забрала у Павла особливо багато сил: «У 80-х кепсько прооперували Яковенка, коли той пошкодив меніск. Ми готувалися до турніру в Америці, Яковенко поїхав до Києва. Бідний хлопець почав мучитися, це відбувалося на моїх очах. Я особисто пункції йому постійно робив, вводив ліки. Лобановський в Яковенку душі не чув, у Паші неймовірна була працездатність. На поле взагалі не зупинявся. Після операції фактично закінчив з футболом. Його операція у всіх сенсах здорово підкосила».

Але вольові якості та винятковий професіоналізм Яковенка – поза диспутом. Відомо, що після однієї з травм він розробляв ногу за допомогою велосипеда. Поки одноклубники обганяли його на автівках, так і їхав на базу. Сам розбирав усі аспекти свого харчування та відновлення. Стежив за калорійністю та поживністю їжі. Багато думав над питаннями тактики та фізичних ритмів людського організму.

ІІІ
Незакінчена історія

Травми значно скоротили й залишили недовершеною футбольну історію Яковенка-гравця. 3-разовий чемпіон і володар кубка СРСР залишався однією з останніх зірок у складний перехідний період, встиг допомогти команді в переході на рейки професіоналізму й у перших чемпіонатах Незалежної України.

Є думка: якби не травми, Павло був би затребуваним на рівні Заварова та Михайличенка. А так – вийшов варіант зі скромним французьким «Сошо», де, через проблеми зі здоров’ям, провів лише кілька матчів і завершив кар’єру ще до 30-ліття. А між тим, це був справді сучасний півзахисник із повним набором чеснот – футбольним інтелектом, безмежною працездатністю, потужним ударом, гарним баченням поля. Поруч із таким надійним партнером могли креативити інші півзахисники «Динамо» та збірної.

Свої найкращі досягнення, як гравця, Яковенко вивів у абсолют як тренер. Зовсім молодим у нікопольському «Металурзі» та елістинському «Уралані» Павло Олександрович дав імпульс до розвитку багатьом футболістам, які потім відбулися. Його особливі методи роботи – багаторазові тренування, цикл фізпідготовки, цікавий підхід до мотивації та культурного розвитку гравців – були дуже новаторськими на той час, про Яковенка говорили як про висхідну зірку тренерського цеху.

Талант не лише тренера, а й менеджера, селекціонера, керівника колективу, Павло Олександрович проявив у проекті Академкласу 1985 р.н. Зібравши найталановитіших гравців одного з останніх поколінь уродженців СРСР, він зібрав неймовірно боєздатний і акселерований колектив, який спершу під маркою «Динамо» (Чапаївка) – «Борисфен-2», а потім – сольним проектом у клубі та збірних, виростив величезну кількість гравців, які доросли до першої команди чи націоналки. Хай не всі реалізувалися належним чином, але все ж: це був справжній «вибух» талантів, з якими працювали за програмою космонавтів і виводили на той рівень амбіцій і можливостей, який ставив їх поруч із найталановитішими гравцями світу серед ровесників!

І в молодіжній збірній України Яковенко також відзначався роботою з винятково перспективними гравцями, у яких умів розгледіти паростки таланту і розвинути його до міжнародних масштабів. Врешті-решт, і Ярмоленко, Зозуля, Гармаш пройшли його школу – уже з нових поколінь… Віримо, що Павло Олександрович обов’язково ще скаже своє тренерське слово, щоб була довершеність у цій дуже цікавій, але все ж незакінченій історії…

Замість P.S.
Валерій Лобановський – про ювіляра

«Павло Яковенко – хрестоматійний приклад того, як неординарному гравцеві необхідно перебувати в постійному тренінгу, бути готовим до невпинного руху на поле, бездоганно відчувати себе психологічно, не піддаватися самообдурення. Два чудово проведених сезону – 1985 і 1986 – стали вершинами в його футбольному творчості.Такого голу, який забив Яковенко у ворота «Рапіда», я просто ніколи не бачив. Після перепасовок між Балем і Яремчуком м'яч був пере направлений туди, куди набігав Яковенко, його потужний удар із правої ноги влучив у стійку, м'яч відскочив до Яковенка, який не припиняв рух, і він, не зменшуючи швидкості, завдав чудового удару вже лівою ногою метрів із шістнадцяти.

Більш дбайливого ставлення до себе я давно не зустрічав. Він стежить буквально за кожним ковтком води – не приведи Господи, вип'є більше, ніж потрібно. У дечому його педантичність викликає повагу, тому що характеризує осмислено чинного професіонала. В інтересах майбутнього матчу він боїться витратити крапельку сил на щось непотрібне, що не має до футболу відношення, спуститися, припустимо, на базі з другого поверху на перший, щоб зателефонувати. Прокидається і лягає спати суворо по годинах, режим харчування для нього – святе діло. Обов'язкова вечірня прогулянка. Його і прозвали хлопці – «професіонал», абсолютно не маючи при цьому на увазі нічого дошкульного.

Зовні м'який, він володіє рідкісними для категорії «технарів» бійцівськими якостями, але на рожен не лізе, якщо і вступає в жорстку боротьбу, то тільки тоді, коли впевнений в абсолютній удачі. У всіх інших випадках краще діяти позиційно, розраховуючи виграти за рахунок швидкості і техніки. Забиває дуже мало, хоча чуття на гол у нього є – він це довів у деяких міжнародних матчах».

fcdynamo.kiev.ua