– Мiлоше, якi вашi враження вiд перебування в Африцi?

– Я вже не вперше в цiй країнi. Торiк збiрна Сербiї провела товариський матч iз пiвденноафриканцями. Ми виграли з рахунком 3:0. Тодi ж я й отримав першi враження про ПАР. Вони були негативнi. Ми побачили, як працюють африканськi злочинцi. Хвала Боговi, тодi ми повернулися живими й здоровими. Але тепер нас посилено охороняють. Ми спецiально замовили охорону.

Саме через небезпеку я вирiшив не брати своєї сiм'ї на свiтовий чемпiонат. Хочу повнiстю сконцентруватися на футболi i не хвилюватися, що з моїми рiдними може щось трапитися. Iз цiєї самої причини до Африки не поїхала бiльшiсть фанiв iз Сербiї. У нас була дуже невелика група пiдтримки.

– Що робили на дозвiллi?

– Наш тренер нiчого нам не забороняв. Однак увечерi ми не виходили з готелю. Навiщо зайвi iнциденти? Усi матчi суперникiв дивилися по телевiзору, грали у карти, проглядали кiнострiчки, спiлкувалися Iнтернетом.

Звичайно, в Африцi є на що подивитися. Скажiмо, у першi днi ми були у столицi ПАР, Преторiї. Справжнє мiсто контрастiв. Багато фонтанiв, паркiв, хмарочосiв, але неподалiк – нетрi... Однак дозвiлля у нас було мало. Усе-таки ми приїхали грати у футбол.

– Ваша команда – автор гучної сенсацiї, ви обiграли нiмцiв. Вас нагородили за цей трiумф?

– Нi-нi, ще перед вiд'їздом до Африки ми попередили керiвництво: жодних премiальних! Вiд них ми вiдмовилися. Ще у вiдбiрному турнiрi за нiчию з французами нам пропонували грошi. Але ми ж граємо за свою рiдну країну, а не за грошi! Ми нiкому нiчого не виннi. Про це знають уболiвальники. На батькiвщинi розраховували побачити нашу команду як мiнiмум у пiвфiналi, а то й навiть у фiналi. Ми ж попередили, що це нереально.

– Свого часу Григорiй Суркiс та Олег Блохiн пропонували вам набути українського громадянства. Чому ви вiдмовилися вiд спокусливої пропозицiї?

– Я народився i вирiс у Сербiї, завжди мрiяв виступати тiльки за збiрну своєї країни. Нiколи не хотiв змiнювати сербського паспорта. Навiть якби менi гарантували мiсце в основному складi якоїсь нацiональної команди, за жодну iншу збiрну я не грав би.

– Але ж ваш земляк Марко Девич вже у збiрнiй України...

– Можливо, вiн шкодує. Якби Марко знав, що в нашiй збiрнiй вiдбудуться такi кардинальнi змiни, з'являться новий президент i тренер, вiн би не прийняв українського громадянства. Але я хочу, аби вiн нi про що не жалкував. Бажаю i Девичу, i Дишленковичу успiхiв.