Після того, як у стартовому турі Англія знищила Іран (6:2) мало хто сумнівався, що підопічні Гарета Саутгейта розберуться і з американцями. Безсумнівно, збірна США – міцний горішок із гарним підбором гравців. Але клас британців все ж таки вищий, та й кураж явно при них.

Як-то кажуть, гладко було на папері…

Перші 10 хвилин гри пройшли доволі спокійно: англійці краще контролювали м'яч, американці непогано відпрацьовували у високому пресингу. Можна сказати, суперники придивлялися один до одного. Але й першого небезпечного моменту надто довго чекати не довелося.

Беллінгем і Сака раптово розірвали лівий фланг оборони американців, пішов простріл у центр штрафного майданчика на Кейна, який пробив по воротах, але на шляху м'яча виявився Циммерман, який цілком можливо врятував свою команду від гола.

Після цього гра помітно пожвавішала. Переважно на половині поля США. Ось Магуайр видав несподіваний дріблінг у штрафному майданчику суперників, але все зіпсував невдалою передачею. Ось Кейн спробував завдати ефектного удару у стрибку, та тільки не влучив по м'ячу. Ось Стерлінг класно прорвався лівим краєм, проте надійно на перехопленні зіграв Рим…

Одним словом англійці піддавлювали. Проте наступний по-справжньому небезпечний момент створили американці. На 25-й хвилині Веа видав дивовижний навіс з правого флангу – прямо на ногу Маккенні, який повинен був забивати, але запустив м'яч вище воріт. Забракло хлопцю техніки. А Пулішечу ще через вісім хвилин – удачі. Лідер американської команди пробив з 15-ти метрів, здавалося – напевно, а все ж трохи вище, ніж слід, і м'яч голосно врізався в перекладину воріт Пікфорда.

Таким чином, гра явно пішла не за планом Саутгейта. Американці, створивши два класні моменти, явно підбадьорилися і, можна сказати, друга половина тайму залишилася за ними. Принаймні, в атаку вони йшли не рідше за англійців і розіграли ще одну непогану комбінацію з трохи неточним ударом Пулішича, який виграв верхову боротьбу у Стоунза.

Родоначальники футболу лише перед свистком на перерву нагадали, хто тут фаворит. Це Маунт завдав щільного постріла у нижній кут приблизно з лінії штрафного майданчика, змусивши голкіпера Тернера включити максимальну реакцію.

Другий тайм розпочався з перспективного випаду збірної США по лівому флангу та навісу Пулішича, після якого своє вміння вигравати повітряні дуелі продемонстрував Магуайєр, який вибив м'яч за межі свого штрафного майданчика. Тобто американці дали зрозуміти, що не мають наміру поступатися ініціативою більш авторитетному супернику. І, до речі, вже на 48-й хвилині могли серйозно спантеличити Пікфорда, якби Маккенні з 18 метрів пробив по воротах, а не на трибуну.

Цей спалах активності збірної США трошки загострив гру, яка стала інтенсивнішою, ніж до перерви. І підопічні Грегга Берхалтера, якщо відверто, виглядали краще. Як приклад – відрізок з 59-ї до 64-ї хвилини, коли вони обклали британців кутовими, подавши від прапорця п'ять разів. Але проблема: американці ніяк не могли довести справу до акцентованого удару по воротах.

У англійців гра в атаці і зовсім розладналася, на що Саутгейт відреагував подвійною заміною, відправивши на поле Хендерсона та Гриліша. Але цей хід не спрацював. І поступово почало складатися відчуття, що гра котиться до нульової нічиєї. Нехай і бойовий.

У підсумку 0:0 і зіграли. Мабуть, ніхто особливо не засмутився.

АНГЛІЯ – США – 0:0
Англія: Пікфорд, Шоу, Магвайр, Стоунз, Тріпп’єр, Маунт, Райс, Беллінгем (Гендерсон, 69), Стерлінг (Гріліш, 68), Кейн, Сака (Рашфорд, 78).
США: Тернер, Робінсон, Рім, Циммерман, Дест (Ш. Мур, 77), Муса, Адамс, Маккенні (Ааронсон, 76), Пулішич, Райт (Рейна, 82), Веа (Саргент, 83).
Арбітр – Хесус Валенсуела (Венесуела).
25 листопада. Ель-Хаур . Ст-н «Аль-Байт». 43 256 глядачів.