Причини можуть бути дві. Перша – наш юнацький і дитячий спорт за багато десятиліть настільки просякнув обманами та підставами, що без брехні про нього і не скажеш. Друга – люди, які називають юнацьку лігу «лігою чемпіонів», виховані на невмирущих радянських традиціях. Серед них брехня – на чільному місці.

Колись у закритому від світу СРСР ми не знали, що пойло, яке в нас називали портвейном, нагадує справжній портвейн лише тим, що рідке. Що виноградна «шипучка», яку в нас звали шампанським, спільна зі справжнім шампанським лише бульбашками. А вітчизняний «коньяк» тотожний зі справжнім коньяком лише вмістом спирту. Тепер ми знаємо, що таке справжнє шампанське. Його в магазинах скільки завгодно за ціною від тисячі гривень за пляшку. Багато не вип'єш. Те ж саме стосується всього іншого і футболу теж.

Але як же не хочеться визнавати, що ми все життя обманювали і продовжуємо обманювати невідомо кого, видаючи сумнівний напій, змішаний невідомо як на Сирецькій вулиці в Києві, за благородне шампанське. Краще не помічати цієї брехні та продовжувати прибріхувати всюди, де лише можна. Що з цим робити?

Журналістам порадив би частіше думати, перш ніж писати. А юним футболістам, яких вони відправили до неіснуючої в природі «юнацької ліги чемпіонів», побажав би пити на свята справжнє французьке шампанське – іншого не буває. Ним сильно не нап'єшся, бо задорого, зате відчуєш справжній смак. Щоб згодом прагнути до справжньої Ліги чемпіонів. Ціна відповідна.