Після перегляду двох інтерв’ю президента ПФЛ Равіля Сафіулліна на «Главреде» та в «Українському футболі» від 30 листопада цього року, я зрозумів, що офіційної реакції керівництва ФФУ на ці матеріали, очевидно, не буде. Прочитане взагалі важко піддавалося системному аналізу. Тому я змушений був скористатися допоміжними інструментами для дешифровки цього аномального явища.

На допомогу прийшли друзі психоаналітики, які спеціалізуються на дослідженнях лінгвістичних особливостей різних психотипів особистості. Для чистоти експерименту з усіх текстів інтерв’ю Равіля Сафіулліна, а окрім двох згаданих я знайшов у архівах ще близько десяти подібних, було викреслено всі прізвища. Це на той випадок, якщо раптом хтось із фахівців є заангажованим персональними симпатіями чи антипатіями до конкретних футбольних функціонерів.

Результати цього імпровізованого журналістського розслідування виявилися вельми цікавими.

Психоаналітики припускають, що людина, якій належить авторство текстів інтерв’ю страждає на маніакально-депресійний синдром.

У мовних конструкціях автора проглядається невмотивована агресія та конфліктність, алогічний принцип заперечення об’єктивних речей, дуже рельєфно присутні ознаки манії переслідування.

З текстів видно, що автор інтерв’ю знаходиться у стані сильного перманентного внутрішнього конфлікту. Над ним тяжіють комплекси, з якими він нічого не може вдіяти.

Відчуття страху втратити щось дуже важливе і принципове паралізує здатність його нервової системи до адекватної реакції на оточуюче середовище. На це вказує специфічна побудова фраз.

У багатьох висловах автора підтекстом читається схильність до месіанства. Він уособлює себе з пророком і відповідно демонструє зневагу до всіх інших правил поведінки, вважаючи їх хибними. Це яскраво характеризується менторською лексикою та диктаторською стилістикою викладання думок.

Таку картину намалювали психоаналітики. Якщо зважати на цей навіть дуже поверховий лінгво-психологічний аналіз текстів інтерв’ю Равіля Сафіулліна, виникає сумнів у доцільності взагалі обговорювати їхній зміст. В даному випадку неможливо зробити фахову рецензію самої суті викладеного матеріалу, оскільки він акцентований на віртуальних загрозах і проблемах особистого життя автора, а не реального життя національної футбольної асоціації. Тому жодних пропозицій керівництву ФФУ щодо офіційної реакції на виступи у ЗМІ президента ПФЛ я подати не зміг.

Але не можу втриматись від декількох суб’єктивних оціночних суджень у відповідь на дуже спірні твердження пана Сафіулліна з приводу однієї гарячої футбольної теми.

Будь-якому неупередженому експерту навіть неозброєним оком видно, що оголошення про наміри створити прем’єр-лігу – це вирок, який винесли президенти професійних клубів керівництву ПФЛ. Це – альтернатива, яку вони змушені шукати у зв’язку з відсутністю очікуваних результатів роботи Ліги та її керівництва.

Власникам клубів справді набридло годувати непомірні апетити чиновників ПФЛ, які тепер похапцем намагаються перекласти свою провину за нецільове використання коштів клубів з хворої голови на здорову. Прозорих, публічних фінансових звітів немає. Зате балачок про якусь незалежність клубів від ФФУ – скільки завгодно.

Смішно виглядає, коли Сафіуллін і Попов повторюють на кожному кроці, що, мовляв, людям, які вкладають в професійний футбол шалені гроші, набридло бути безправними.

Вони або вдають, або справді не розуміють, що цей закид зроблено саме на їхню адресу, як керівників ПФЛ, які не впоралися зі своїми прямими обов’язками.

Сафіуллін хизується тим, що сильні футбольного світу саме його, одного з небагатьох, запросили до робочої групи з підготовки документів для належного оформлення правового статусу прем’єр-ліги. І в той же час не соромлячись публічно пропонує діяти не у суворій відповідності до статутів ФІФА, УЄФА, ФФУ, а «домовлятися про якийсь інший шлях, який би влаштовував всіх».

Що це, як не навмисне порушення футбольного законодавства і намагання підмінити його тіньовими нелегальними схемами розподілу повноважень. Так може діяти або провокатор, або людина, яка взагалі не звикла жити за правилами і постійно шукає винятки.

Якщо діяльність прем’єр-ліги базуватиметься на таких дискредитованих принципах, які вже сьогодні підступно закладає Сафіуллін, у цієї організації не буде майбутнього. Можливо, керівник ПФЛ саме до цього і прагне, намагаючись ще в люльці задушити свого майбутнього конкурента?