Мені особисто закарбувалися в пам’яті наші посиденьки наприкінці весни, після того як Україна з Польщею вибороли право провести Євро-2012. Єдиному спортивному журналісту в тій веселій і різношерстій компанії, діставалася левова частка уваги. І про підготовку заявки розкажи, і про фінальну презентацію, і про Суркіса, і про нові стадіони, що мають їх невдовзі звести, і про потенційні вигоди для країни, і про багато інше.

Чесно вам скажу, я був трішечки здивований тим, з яким величезним ентузіазмом сприйняли новину з Кардіффа мої друзі. Моя-то особиста радість – зрозуміла: Євро-2012 не лише надасть величезного імпульсу вітчизняному футболу, який займає значну нішу в моєму житті і, що головне, – в серці. Крім цього проведення континентального форуму суттєво покращує перспективи професійного росту. Різке зростання інтересу до футболу в Україні неодмінно спричинить бум і в профільній журналістиці.

Та виявилось, що ейфорію моїх приятелів також живили не лише суто вболівальницькі емоції. Так, усі ми палкі шанувальники футболу, а побачити на власні очі найкращі збірні континенту – чи то не справджена мрія? Однак ледь не кожен задоволено потирав руки і з іншої причини – абсолютно практичної.

«Це ж тепер наскільки збільшиться попит на перекладачів!» – сяяли однокашники з лінгвістичного університету, передчуваючи суттєве поповнення власних бюджетів. «Так, мова ж іде не лише про 23 дні турніру. Скоро Київ накриє хвилею інвесторів, бізнесменів, комерсантів, і всім їм знадобляться кваліфіковані кадри зі знанням іноземних мов, – чи не вперше в житті філософствував вічний балагур та гульвіса Льоха «Рудий». – Пора братись за розум, а то профукаю свій шанс!»

Його університетський друг-нерозлийвода Сергій, котрий знайшов собі кар’єрну синекуру в одному з найпрестижніших готелів столиці, охоче піддакував, майже відчуваючи в долонях рясні чайові від закордонних мільйонерів, що ось-ось ринуться в напрямку Майдану чи Бессарабської площі з наміром вкладати в розбудову міста Кия.

Таксист Михей замріяно підраховував, що на потенційні заробітки від перевезення туристів (вони ж бо, хе-хе, не знають наших реальних розцінок) стопудово відпочине в Таїланді. На лишню копійчину всерйоз розраховують і одногрупники-вчителі (попит на репетиторів теж має зрости!), і будівельники, і знайомі продавці патріотичної символіки.

А кума Андрія вердикт УЄФА просто таки ощасливив! До футболу він зовсім байдужий, але займається постачанням пива в точки на Майдані, Хрещатику, біля Палацу спорту та НСК «Олімпійський», і влітку 2012 року розраховує просто-таки у гривні-доларі купатись.

«А скільки до нас файних дівчат приїде!!!» – спробував повернути нас на чуттєво-емоційну хвилю відомий ловелас Сашко (підпільна кличка – «Бабський»). Наче йому й зараз красунь мало.

…Одначе, на жаль, останнім часом в наших розмовах тема європейської першості набуває все більш песимістичних тонів. «Ви чули, у Києві матчів Євро-2012 може й не бути», – при кожній оказії бідкається панікер Ілля. «А фінальний поєдинок взагалі Польщі віддадуть», – стращає його дружина Аня, яка ще донедавна не знала, яким м’ячем в футбол грають, а зараз, наслухавшись нас, розповість і про НСК «Олімпійський», і про ТРЦ «Троїцький», і про «Юджин», і про указ Президента про необхідність демонтажу зведених на Фізкультурній площі конструкцій, і про заборону УЄФА проводити матчі Євро-2012 у разі невиконання цього розпорядження.

«І що, більше ніяк?» – задає риторичне запитання наш ідейний ватажок Антон Кучер, якого з футболом ріднить не лише однакове прізвище із захисником збірної України, але й гаряче вболівання за долю вітчизняного спорту номер один. Щирий подив запального хлопця зрозумілий. Невже, ніяк не можна приструнити лукавих ділків, що своїм маркетом-паркінгом позбавляють мешканців найбільшого міста України нагоди побачити феєричне видовище (можливо, раз в житті), та ще й трішки грошенят заробити?

Адже були висновки комісій УЄФА і ФІФА, відповідний указ Президента, пропозиції від столичного мера стосовно компенсації збитків! Та забудовники, схоже, чхати хотіли на національні та міжнародні футбольні інституції, на главу держави, на київського градоначальника. Та бог з ними, на нас з вами, врешті-решт! Невже це їм минеться?

«Кажуть, скоро футбольний Майдан мають збирати – на захист «Олімпійського». Я піду! Не хочуть вони по-хорошому, буде – по-поганому», – на днях поділилася намірами подруга Віка, котра досі вирізнялася зворушливим альтруїзмом та пацифізмом. А тепер і свого чоловіка підбиває «на Майдан», і всіх друзів та знайомих. «Усі вже готові», – хвалиться. Видно, всякому миролюбству приходить край, якщо тобі нахабно плюють в обличчя.

То лишень здається, що розбірки навколо «Троїцького» та «Олімпійського» – десь там, нагорі, між сильними світу цього. Ні, пани деруться – у холопів чуби тріщать. Нас, простий люд, це також стосується. Точніше – нас це стосується в першу чергу. Бо комусь паплюжать мрію, в когось забирають заробіток, когось просто позбавляють спокою. Гадаю, маємо бути готові відстояти свої інтереси. А з народом, як показує практика останніх років, штукарити не варто. Якщо він візьметься за кувалду, як пропонував столичному голові президент Ющенко, фірмачі можуть забути про мільйонні компенсації. Ще й самі будуть винні.

Зверніть увагу: «С кувалдой на «Троицкий»