За законами жанру я чимало аналізував показ самої гри і насичення інформацією з ЄВРО різними засобами сповіщення. Сталося так, що найбільше у полі зору опинялися телевізійні «Футболи» з монопольним правом на трансляцію матчів турніру. У роботі коментаторів були вияви професійних досягнень, але мали місце і провали. Проте найсмішнішими звично залишалися висновки «Великого футболу», зупинятися на яких вже набридає. І сьогодні обійдемося зовсім без посилань на «небожителів».

ПУБЛІКА НЕ ДУРНА

Традиційний жупел телевізійників, навпаки, випромінює сподівання, що глядач трохи не сповна розуму або різко обмежений у ньому. А шанувальники футболу примітивні й поготів. І чим більше виникають у кадрі пики годувальників і «батьків-засновників», тим більше поваги транслятору. Так вони про себе думають. Проте я вже оцінював шкоду пафосу безпосередньо футбольній справі раніше. Самозакоханість творців продукту заважала ще на ЄВРО-2016, привід згадати про який буде нижче.

До теми стануть і крилаті слова наставника Шевченка: «Ти можеш бути чудовим менеджером, але без перемог це ніщо». Така перемога до нього прийшла. Вона сталася на тлі посереднього виступу в групі і завдяки першому супернику у плей-оф. Шведи перевершили власну холодну натуру у видатному фанфаронстві.

Усі наші канали від «Першого» до «XSPORT» розповідали про зверхність скандинавів і велику пиху коуча Янне Андерссона. Нашим збірникам було відмовлено навіть не у майстерності, а в силі духу й самоповазі. Сама трансляція у цьому сенсі вже не потребувала коментатора. Хіба Вацко знадобився з емоціями при священному жертвоприношенні травмованого Бесєдіна і фінальному влучанні Довбика.

А так з дебюту було зрозуміло: наш нічим не обґрунтований пафос зійшов, а залишилася одна усеперемагаюча лють! У кадрі з’явилося не обличчя Зінченко, а блідий від злості барельєф з пальцем на губах, призначеним шведам: «Замовкніть!» Після того, як він скористався блискучим перекиданням Ярмоленка через всю ворожу оборону…

Вже тоді стало ясно, що хвальків ми покараємо. Вацко потопав в стихії драматичного матчу, та доносив до вух головне. Звитягу невтомного Шапаренка, який витіснив зі складу Малиновського, а потім – вихід зірки «Аталанти» на заміну. Коментатор передав слова Шевченка: «Знайди можливість для удару…» Не знайде. А хто це зробить, самі знаєте.

Це важливі аспекти роботи коментатора. Повідомляти те, чого глядач чути і бачити не може. А те, що нарешті у нас є команда, вболівальники і самі зрозуміли. Інша справа, що не всім було зрозуміло – двічі зіграти на такому нерві не вдасться.

До того ж класна збірна Англії не збиралася повторювати шведську помилку. Гарет Саутгейт закликав гравців припинити святкування історичної перемоги в одній-восьмій над німцями і поставитися до українців з усією повагою.

ТЕЛЕБАЧЕННЯ У НАС РАЗОМ ІЗ РАДІО

Я звик надавати інформацію на прикладах з аналізом. Вважаю це єдино вірним мірилом професії і власного стилю. Бо за загальними словами можна приховати будь-яку порожнину і видати її за глибоку аналітику.

Після потужного матчу Бельгія – Італія на наших каналах прокотилися сюжети про настрій шанувальників обох команд. Про емоції італійців говорити зайве. А ось на думці чолов’яги з бельгійським прапором на плечах зупинюсь. Усю гіркоту поразки він поклав на широкі плечі Лукаку. Не забив з гри, не був активний…

Ясна річ, Доннарумма з К'єлліні та Бонуччі з таким висновком різко не погодяться. А я додам – одинокий велет бельгійської атаки не винен, що його збірна запізнилася з віковими змінами у складі. Насамперед в обороні.

Такий приклад викидів невдоволення характерний і для українських фанатів. Особливо для тих, які згадують про футбол під час ЄВРО або ЧС і починають сипати недолугими висновками.

Галасливі жіночки у мережі сюди теж на додачу. Інша справа, коли дружина бере флеш-інтерв’ю у чоловіка, як Седан у Зінченка. У мене складне ставлення до родинних стосунків на славу професії. Але тут момент був підходящий. Сашко визнаний кращим учасником бойовища зі шведами, а тому були і сльози, і зізнання, і прохання закарбувати мить, бо вона навряд вже повториться. Як у воду глянув…

Особливо ж я вдячний за великі плани Андрія Шевченка у тренерській зоні біля поля. Вони разом із післяматчевими звітами передавали усю повноту почуттів, яку забезпечує наставнику умовний «електричний стілець».

Була явна розгубленість від щигля збірної Австрії, яка майстерно посунула нас з другого місця в групі, а далі конкурентно зіграла з фаворитом ЄВРО – командою Манчіні. Як мені здалося, більш організовано, ніж Бельгія. Неможливо відкинути і класне резюме безпорадності нашої збірної від мудрого Мірчі Луческу: «Вийшли грати з Австрією з нічиєю в кишені…»

Але обставини здобуття перепустки у чвертьфінал різко відрізняються. На кордоні тренерських зон було добре видно бажання зацідити пихатому Андерссону, який засумнівався в жахливій травмі Бесєдіна. Таки негідник, який після гри закривався лише високою кваліфікацією арбітра, бо той наважився на вилучення. Навіть брутальний порушник Даніельссон не витримав докорів совісті, пішов до Артема з вибаченнями.

Заключна гра на ЄВРО з Англією Андрієві Шевченку сподобалася. Замість іронії нагадаю про геть «зайвий» швидкий гол британців, який наші зустріли досить мужньо. А вже потрійному розстрілу з повітря по перерві знайду цікаве пояснення. Наставник дійсно вибудовує правильну атмосферу в команді. Післямова динамівського капітана Сидорчука: «Не вистачило нам Кривцова. При обороні вгорі він добрий помічник…»

Втім, до травми Кривцов разом із одноклубником Матвієнком позиційним промахом внизу і посприяли ранньому голу Кейна, який одразу поламав можливі генеральні плани нашого штабу. Хоча б на героїчну поразку з пристойним рахунком.

…Усі радощі чи розпачі від виступу нашої збірної українським вболівальникам передавали не лише «футбольні» канали. Хоча у деяких районах і ТРК «Україна» за щастя. А нещодавно дізнався, що у глухому селі декого виручив «Промінь», куди дістався радіо репортаж з ЄВРО-2020.

Такі реалії. А з несподіваного в телевізорі? Здивування, що долучився до теми канал «Прямий». Показом фактично документальної стрічки з відвертими висловлюваннями наставника і гравців збірної, який став прологом до чвертьфіналу з родоначальниками футболу.

Мені було цікаво. І не так подача смажених фактів від П’ятова та Кривцова, як саме Шевченко добивався змін футбольного світогляду: «Траплялося, пляшки по роздягальні літали…» Сподіваюсь, пластикові. Хоча Бущан таких польотів тари не бачив, про що теж зізнався в кадрі.

МИ СТОЇМО НА ПЛЕЧАХ ПОПЕРЕДНИКІВ

Серйозно напружила пропозиція до Шевченка в цьому кіно згадати свою появу в збірній у штабі Михайла Фоменка. Одразу виникли у згадках подробиці ЄВРО-2016 з пафосом Бурбаса і Крамара, який зійшов на нуль разом із таким же показником в графі очки і навіть – забиті м’ячі.

Нинішній наставник був, здається, щирим. Він вважає Михайла Івановича чудовим тренером і жодного поганого слова про нього ніколи не скаже. Це ще і яскравий приклад власної відповідальності за результат, яку Андрій Миколайович вже відчув особисто. А він такий, який є. Лише оцінюють цей результат по незмінним лекалам. Не враховуючи відомий стан справ у національному футболі: є два гранди, а у представництві з інших клубів у національній збірній – пустеля.

З експрес-аналізом європейського футболу теж все очевидно. Наведу лише два приклади. Експерт Сопко аналізує матч Фінляндія – Данія: «Це збірні, які звикли заводити м’ячі у ворота…» З фінськими «пугачами» зі скрипом погоджуся, але данці?! Увесь їх подальший поступ турніром і видовищні голи запевняють в іншому. А якщо Каспер Шмейхель спіймає кураж в Лондоні, то легка прогулянка в півфіналі Англію точно не очікує.

Обіцяв не згадувати «небожителів» ефіру, та зроблю одне виключення. Оцінюючи заслужену поразку збірної Нідерландів чехам, Метревелі пошкодував про відсутність у студії… Левченка. За принципом – він не чужий голландцям за місцем проживання. І що? Ковтнув би фірмового яєчного лікеру з де Буром, той поплакав би у жилетку, а у підсумку – відверта розповідь про відставку? Дивні роздуми.

А на завершення про коментаторів, яких доводилося чути найчастіше. По вимові й тембру у мене попереду Михайлюк. Жартував в міру, не часто перетинав межу смаку чи адекватності. Амбіції Вацка загальновідомі. Сьогодні я його хвалив, лаятиму наступного разу. Шалоті з цим метром не тягатися. Коментатор він – рівний і правильний, часом до безбарвності. Не вперше виступав у парі зі Столярчуком. На цей раз на матчі Україна – Англія.

Ось хто не поступиться амбіціями самому Вацку. Але є у Столярчука велика вада: знову почав присікатися до Бущана. Дозрів на четвертому (!) голі британців, не зважив на подачу до ближнього кута воротарського майданчика, сильну і низьку траєкторію від кутового прапорця, яка відвертала від воріт на голову Хендерсона… Вищий пілотаж, щоб критикувати похапцем і при повній деморалізації нашої оборони.

Під завісу і я скажу, чого мені не вистачило в прощальному матчі в Римі. Голу престижу чи, точніше, нашого відчаю. Запальний і веселий воротар Пікфорд дуже напрошувався. Особливо, коли вискочив назустріч Циганкову і чиркнув ногою по м’ячу. Та Яремчук другим темпом нагодою не скористався. Будемо мріяти, що іншим разом зможемо.

Мрії – то наша суттєвість. Я б навіть назвав їх визначальними для майбутнього. Якого? Звісно, хорошого.